Про імперіалізм активний та пасивний

Активний імперіалізм — це КримНаш, КиївЗаТриДні, НаБерлін, НаВашингтон, МожемПовторить, тут нічого нового і дивного.

Пасивний імперіалізм — це "Ни одной пяди чужой земли не хотим. Но и своей земли, ни одного вершка (...) не отдадим никому" (Сталін, 1930). Навіть якщо це "своє" було захоплено силою буквально вчора: "Нам чужого не надо, но свое мы не отдадим, чье бы оно ни было, - хохотнул Терри". (Смайлер, 2014). 

Найвідоміший приклад пасивного імперіалізму - "Крим бутерброд что лі, чтоби єго туда-сюда возвращать?". Заради справедливості, Навальний у в'язниці усвідомив свою помилку і з 2022 року виступав за повернення півострова.

Читайте також: Сирійський та путінський режими як аномалії

Я можу погодитися з багатьма західними дослідниками та російськими релокантами, що активних імперіалістів у Росії меншість і що зосереджені вони переважно у старших поколіннях, яким не грозить стати штурмовим м'ясом. 

Однак очевидно, що більшість мешканців Росії є пасивними імперіалістами й не погодяться віддати Крим (не кажучи вже про Курили), аж поки не почнуть у буквальному сенсі голодувати (це я читаю свіжу аналітичну доповідь "Социология образа будущего-2033: нарисованная собой Россия").

Саме тому Путін так поспішав анексувати 4 українські регіони, коли стало ясно, що вся Україна йому не дістанеться — щоб підживити пасивний імперіалізм росіян.

Боюся, на Заході катма аналітиків і немає жодного політика, які б усвідомлювали, наскільки важливу роль відіграє пасивний імперіалізм у російській суспільній свідомості.

Джерело

Про автора: Сергій Громенко, журналіст, експерт з безпекових питань

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.