Про лідерство без білого пальта

У реальності все інакше. Те, що ти знаєш і вмієш найкраще, зовсім не означає, що саме тобі довірять вести. Це можуть доручити іншому — і лідером назвуть його.

Прийнявши це, можна відійти вбік. Коментувати його помилки. Повторювати: "Я ж казав". Мати рацію у теорії — і залишатися ніким на практиці.

А можна інакше. Розуміючи, що мить повної реалізації може так і не настати, якщо лише чекати, спробувати зробити бодай щось із того, що знаєш і вмієш. Не маючи формального мандата — взяти на себе частину реальної відповідальності.

Тоді ти відповідаєш не лише за власні дії, а й частково — за того, хто формально попереду. У тому числі за його помилки. Іноді він дослухатиметься. Часто — вперто робитиме свої дурниці. Їх буде чимало, бо він знає чи вміє гірше. Але бодай частину з них ти зможеш пом’якшити або виправити.

Читайте також: У нас немає інших політиків...

Це і є твоє "бути чи не бути".

Бо лідерство — це не лише вести тих, хто свідомо довірив тобі право бути першим. Це ще й відповідати за тих, хто повірив іншому, коли ти розумієш: без твоєї участі їх чекає крах.

Піти до них — щоб зупинити рух у прірву. Урятувати не всіх — але тих, кого вдасться. Навіть ціною відповідальності за тих, кого врятувати не вдалося.

І тоді замість "а я ж казав" з’являється інше:

"Я зробив, що зміг. Хто може — хай зробить більше".

P.S. Залужний, який у 2022 рятував країну і Залужний, який у 2023 не пішов, гримнувши дверима, бо його не послухали — це та сама людина.

Джерело

Про автора. Володимир В'ятрович, історик, народний депутат України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.