Прощавай, Німеччино: чому українські біженці змушені повертатися та чи готова до цього Україна

Через розпад парламентської коаліції та оголошення дострокових виборів може скластися враження, що загроза скасування щомісячної допомоги у розмірі 500 євро минула. Але поспішати з оптимізмом не варто. Навпаки, ситуація може змінитися кардинально, і сотні тисяч українців будуть змушені повернутися додому.

Лютневі вибори прогнозують перемогу опозиційної партії ХДС на чолі з Фрідріхом Мерцем. Ця консервативна правоцентристська сила налаштована значно стриманіше щодо мігрантів, ніж нинішня ліволіберальна коаліція. 

Дехто в коментарях пише, що німці нікуди не дінуться та залишать українців у себе, бо їм потрібна дешева робоча сила. Дійсно, згідно з останнім дослідженням, німецька економіка до 2040-го потребуватиме 300 тисяч нових робочих рук щороку. Але чомусь українці не поспішають йти на роботу. Може саме через те, що мають безпрецедентну урядову допомогу, яка не мотивує працювати?  

Зараз в Німеччині працює близько чверті українців, а в сусідній Польщі - 78%. Польський уряд, на відміну від німецького, не розгортав такі масштабні соціальні програми для біженців, і таким чином українці додають щороку плюс 1% до ВВП Польщі. 

Німецький уряд, спостерігаючи за досвідом Польщі, планує скоротити соціальну допомогу, оскільки інші заходи щодо зменшення безробіття серед українців не принесли значних результатів

 Попри спрощення процедур отримання дозволів на роботу, впровадження програми JobTurbo та зниження вимог до знання німецької мови, рівень працевлаштування українців зріс несуттєво, що викликало занепокоєння канцлера Олафа Шольца. 

“В Німеччині тимчасовий колективний захист отримали 1 мільйон 100 тисяч українців, 700 тисяч з них - працездатного віку. 
Але працюють з них лише 260 тисяч.  Кількість українців, які вже працевлаштовані, зросла до понад 200 000 завдяки програмі JobTurbo. Однак залишаються ще кілька сотень тисяч, наскільки я знаю. Саме тому я прагну, щоб ці люди працювали”, - заявив
Олаф Шольц, канцлер ФРН, 22 серпня 2024 року  на передвиборчому мітингу в Бранденбурзі, де знаходиться і його власний виборчий округ. Цю кампанію правляча партія ледве витягнула: взяли 31%, у той час, як популістська "Альтернатива для Німеччини", яка спекулює на темі міграції, здобула 29%.

Очевидно, що після парламентських виборів соціальну допомогу для українських біженців у нинішньому вигляді скасують. Це рішення стане не лише економічною необхідністю, але й політичним ходом — щоб позбавити ультраправу  проросійську "Альтернативу" головного аргументу та зупинити стрімке зростання її популярності. Адже підтримка українських біженців обходиться федеральному бюджету в 10 мільярдів євро щороку.

“Ті, хто може працювати, але цього не робить, фактично сигналізують державі, що їм більше непотрібна допомога. У такому випадку виплати соціальної допомоги припиняються. Ми створюємо неправильні стимули через систему Burgergeld, яка надає українцям фінансову допомогу одразу після їх прибуття”, - заявила Карстен Ліннеманн, генеральний секретар ХДС.

Якщо у 2021 році зі всієї допомоги на безробіття в ФРН лише 16% отримували мігранти (а решту німці), то у 2024 вже 30% припадало на мігрантів.  Тому логіку німецької міграційної політики дуже легко спрогнозувати.  Німеччині потрібні робочі руки, тому вона й надалі створюватиме умови для працевлаштування українців. Однак, з іншого боку їм потрібно радикально скоротити витрати на мігрантів. Тож усі, хто не зможе інтегруватися в економіку країни — люди похилого віку, хворі, ті, хто через певні причини не адаптувався до нових умов, — поступово виявляться позбавленими житла, фінансової допомоги та доступу до якісної медицини, а тому поїдуть з країни. 

Не секрет, що багато українців скористалися нагодою переїхати до Німеччини саме через доступ до якісних послуг, зокрема медичних. Тож, коли вони перетворяться на соціальний баласт для Німеччини, чи готова Україна прийняти їх назад? Ось саме це - плани української влади щодо наших біженців  - і є головним питанням. Чи є в них куди повертатися? Може, їм запропонують житлові кредити? А що буде з роботою? Чи думає про це влада, зважаючи, на те, що в Україні вже бракує робочих рук? 

Про те, як це все може виглядати, - в драматичній історії сім’ї Полянецьких з Чернігова, які під час великої війни виїхали до Німеччини, повернулися, і знову думають емігрувати. 

На початку вторгнення Нікіті Полянецькому було 19. Разом з ним жила мама та дві сестри. Дівчата пережили вторгнення в селі Лукашівка біля Чернігова, а хлопець в місті. Після звільнення Чернігівщини родина знову зібралася під одним дахом, але і туди  прийшла біда: тяжко захворіла мати. Сусідка дізналася, що наші біженці в Німеччині мають не лише матеріальну допомогу, а й безкоштовне лікування: а хто ж не знає про якість німецької медицини! Тому вмовила жінку з доньками їхати до міста Хемніц. Там Ольга пройшла обстеження. Діагноз шокував: рак 4 стадії. Спочатку німецьке лікування пішло Ользі на користь, але після Нового року жінка померла. На плечі хлопця впав тягар. Тепер він - відповідальний за двох сестер. 

Першим каменем спотикання на його шляху стала німецька бюрократична система: наскільки ефективна - настільки й бездушна. 
Одразу після смерті матері, її рахунок заблокували. Дівчата залишилися без опіки. Їх погрожували віддати в притулок. Сам же Нікіта - повнолітній, тому не міг виїхати, щоб забрати сестер. Але пообіцяв собі, що обов'язково поверне їх додому.

Хлопець став гарячково шукати допомоги. І знайшов її, тільки, на жаль, не від держави. Небайдужі найняли адвоката, зібрали документи. Пощастило, що німецька бюрократія працювала повільно. Соціальні чиновники мали прийти за 2-3 дні, щоб забрати сестер до притулку, але з’явилися тільки через місяць, коли всі папери для виїзду в Україну вже були в порядку. 

Це міг бути гарний гепі-енд  про силу волі, яка повернула додому двох дівчат. А Україна завдяки цьому не втратила своїх громадянок. 
Проте, вигравши бій з німецькими бюрократами за тисячі кілометрів від них, 21-річний хлопець виявився безсилим перед українськими чиновниками. Сім’я - родом з села Лукашівка, де вони мають стареньку хату, непридатну для життя. Тому живуть в Чернігові, де хлопець винаймає квартиру. Щоб прогодувати себе та двох сестер, працює баристою. Але хлопцю не захотіли давати опікунство, бо він не має власного житла. 

Уявіть собі абсурдність цієї ситуації: хлопець винайняв квартиру, пішов на роботу, всі гроші витрачає на утримання сестер. І через якісь формальні норми, які не змінювалися десятиліттями, йому відмовляють в праві на опікунство. 

На жаль, в такій конкретній історії бачимо загальне ставлення нашої влади до демографічної та соціальної політики. Вони позбавлені емпатії до людей, сприймають їх лише як біоресурс, а тому нездатні створювати дієві ідеї та ефективні програми.
Виходить, хлопець з усіх сил боровся, щоб врятувати своїх сестер від німецького притулку, щоб їх натомість віддали до дитячого будинку в Україн?

Але його сила волі знову перемогла. Нікіті вдалося знайти добрих адвокатів, які допомогли оскаржити рішення соціальних служб: хлопець отримав офіційне опікунство над своїми сестрами. Проте, проблему житла для осиротілої сім’ї з двома неповнолітніми влада і не збиралася вирішувати.  Хлопець, вже розуміючи силу української солідарності, знову звернувся безпосередньо до людей за підтримкою. Він оголосив збір коштів на купівлю квартири для дівчат. За допомогою соцмереж маленька сім’я зібрала 600 тисяч гривень: неймовірний результат взаємодопомоги та співчуття українців. 

Здавалося б, тепер точно вже щасливий кінець. Але, на жаль, не факт. Вони готові повернутися до Німеччини, яка хотіла віддати їх чужим людям або відправити в притулок.  Бо навіть попри травматичний досвід, зрозуміли головне: німці змогли створити державу, орієнтовану на людей, а не на чиновників чи політиків.

Саме це стане головним викликом для майбутньої, поствоєнної влади: стати людиноорієнтованою

Велика реформа соціальної сфери повинна включати не лише зміни в управлінні, а й абсолютно нову демографічну політику. На жаль, те, що ми бачимо зараз, — це хаотичний набір рішень, які лише посилюють проблему. Немає ні цілісного бачення, ні плану дій для подолання демографічної кризи.
Частиною майбутньої соціальної реформи має стати й мій законопроєкт про Основи державної демографічної політики. У ньому викладено і стратегію, і план, і конкретний перелік інструментів для розв'язання проблеми. 
Провладна більшість вже кілька місяців не хоче ставити його на голосування. А без цього Україна ризикує втратити шанс повернути людей, які, попри все, готові повернутися додому.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.