Путін атакує Трампа

Засідання Радбезу Росії, яке мав бути присвячений безпеці на транспорті, розпочалося з "рояля в кущах". Спікер Думи Володін запитав у Путіна, як реагувати на заяви Трампа про ядерні випробування. Путін дав слово міністру оборони Білоусову, а той відразу ж прочитав(!) доповідь про те, як американці готуються до ядерної війни, що і скільки вони модернізують, які ракети полетять з Німеччини на  Росію та Китай тощо. І в підсумку сказав, що треба "розконсервовувати полігон на Новій Землі" і робити ядерні випробування. Путін підтримав, а за годину Пєсков заявив, що Путін доручив лише розглянути таку можливість. 

Що маємо в сухому залишку?

1 Це ніяка не гонка озброєнь, як багато вже хто почав говорити. Росія цього не може собі дозволити. Паралельно з заявами Путіна, між іншим, пусковий майданчик для ракети "Ангара" знеструмили через борги за електроенергію. Це все, що треба розуміти про "гонку озброєнь".

Читайте також: Захід почав "відходити" від психологічного фактора шантажу з боку Росії

2. Путін просто вирішив підняти ставки ядеркою. Це все дуже комічно, але він, виглядає, вирішив удати, що  образився на ядерний шантаж Трампа і тепер він грає головного божевільного у світі, до якого мають прийти американці та китайці, щоб умовляти не нагнітати ситуацію... 

Повторюся — це дуже комічно.

3. Зараз, видається, всі російські й не тільки консерви почнуть тиснути всередині США на пацифізм і на те, що Трамп може розпочати ядерну війну. Ідеальний для Путіна вихід з ситуації — змусити США сісти за стіл переговорів. Програма мінімум — привести до хаотизації  внутрішньої політики США на фоні виборчої кампанії. Реально, думаю, нічого не вийде. 

4. Як і завжди в останні роки, Путін полегшує життя Китаю, який матиме свій зиск від цього ядерного блефу.

5. Ми всі просто повинні розуміти: не виключено, що наступні тижні (місяці), ми будемо жити в передʼядерній істерії. Але повторю те, що казав завжди: Путін боягуз. Він ніколи не натисне червону кнопку. Тому просто потрібно запастися терпінням.

Джерело

Про автора: Вадим Денисенко, політолог.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.