Путін не перемагає. Захід мусить визнати, що війна Росії в Україні – це і його війна

Її автор,  заступник редактора журналу The Economist Едвард Карр зокрема пише: "10 червня 2026 року бойові дії між Росією та Україною триватимуть довше, ніж Перша світова війна. Той конфлікт також мав закінчитися за декілька тижнів. Як і в Україні, бої зайшли в глухий кут, і вище командування марнувало людські життя в одному приреченому на провал нападі за іншим. У серпні 1918 року союзники застосували нову тактику, щоб прорвати німецькі лінії. Сьогодні, навпаки, Україна не здається, а Росія не знає, як перемагати".

Тематично стаття Едварда Карра перегукується зі статтею  аналітика Ендрю Ривкіна у одному із найстаріших та найповажніших журналів у Сполучених Штатах The Atlantic  – "Putin Is Not Winning" (Путін не перемагає) з підзаголовком Underestimating the Russian leader is dangerous, but ascribing dark powers to him plays right into his hands (Недооцінювати російського лідера небезпечно, але й приписування перебільшеної сили грає йому на руку).

У статті зокрема зазначається, що "з початку вересня Росія відправила десятки безпілотників у європейський повітряний простір. У відповідь уряди країн НАТО ненадовго закрили цивільні аеропорти, підняли в повітря винищувачі та застосували статтю 4 Статуту НАТО, закликаючи до офіційних консультацій між союзниками. Ця схема вторгнень є найвідвертішою спробою Владіміра Путіна показати НАТО нездатним захистити власну територію, не кажучи вже про Україну. Але більш вражаючою, ніж сама провокація, є те, наскільки відверто спостерігачі на Заході вважали це перемогою російського президента. Втручання, як стверджувалося в одному аналізі CNN, сприяли певному рівню плутанини та відволікання уваги, що являло собою "перемогу Путіна"  – ще один приклад того, як його зображували таким, що насолоджується одним успіхом за іншим, незважаючи на втрати на полі бою, несприятливі геополітичні зрушення та зростаючу турбулентність удома".

Далі Ендрю Ривкін зазначає: "Після того, як чверть століття тому Путін змінив у владі хворого Боріса Єльцина, він розпочав своє президентство, проектуючи майже комічний образ мужності та непереможності. Але ніхто в Кремлі не міг уявити, як Захід прийме, а потім поширить цей наратив. Якщо ви погуглите такі фрази, як перемога Путіна та велика перемога Путіна, ви знайдете новини, що сягають чимало років тому: Brexit, Сирія, президентські перемоги Дональда Трампа у 2016 та 2024 роках, участь Марін Ле Пен у президентських виборах у Франції, війна між Ізраїлем та ХАМАС".

Путін дійсно не перемагає, але парадоксальність ситуації в тому, що диктатор намагається примусити українців до капітуляції, у той час, коли Російська Федерація вже зазнає стратегічної поразки. 

Читайте також: Ця зима є останнім боєм Путіна. Нам головне вистояти

Та Росія воює не тільки, з Україною, Москва воює з колективним Заходом, й майже чотири роки Європа і Америка роблять вигляд, що їхніх громадян війна стосується дуже мало. Хоча лінії фронтів знаходяться поруч, у Європі, а кібервійна московитів з європейцями та започатковане нещодавно Російською Федерацією проникнення дронів на територію Європейського Союзу вказує на те, що Путін на Україні зупинятися не збирається.

Всесвітнє зло вже на порозі Європи. Але ті, хто усі ці довгі для українців роки жили так, нібито для них російсько-українська війна якась далека телевізійна абстракція, й досі думають, що війна до них не дійде. Провокуючи цим Московщину, оскільки, якщо Росія нападе в найближчі роки на країни-члени НАТО, то це відбудеться тільки тому, що Європа і Сполучені Штати допомагали Україні в півсили, вважаючи, що цього цілком достатньо, аби утримувати агресивних росіян подалі від кордонів Євросоюзу.

В той час, коли увесь європейський континент в страшній небезпеці, європейці воліють жити так, як вони жили до початку Великої війни 24 лютого 2022 року, сподіваючись на те, що ця небезпека розвіється сама собою. Але Росія, насилаючи свої безпілотники на Європу, робить спробу спровокувати там паніку та маніпулювати західними настроями.

У психологічній війні розв’язаній Путіним, йому таки вдалося досягти часткового розколу позицій об’єднаної Європи щодо війни в Україні. І коли до путінського посіпаки Віктора Орбана, крім Угорщини приєднується ще й Словаччина та Чехія, то це допомагає Кремлю розраховувати на те, що його тероризування українського народу має шанс всилити відчай в українців.

Адже коли президент Сполучених Штатів Дональд Трамп ще не визначився остаточно, яким він бачить оптимальне для себе закінчення  російсько-української війни, а Велика Британія, Німеччина, Франція, Польща, скандинавські держави та країни Балтії поки що неспроможні переконати Вашингтон у тому, що тільки різко збільшивши допомогу Україні можливо досягнути перелому у кривавому протистоянні, неможливо погасити бажання російського диктатора все це продовжувати далі.  

Путіну вдається підтримувати заохочення до війни різними, доступними йому способами, від залучення рекрутів силовими методами до гарантування високої оплати новонаверненим, яку все менше стає шансів отримати родині воєнного злочинця,  якщо після загибелі не буде повернуто до Росії його тіло.

Диктатор маневрує, а телевізійні пропагандисти з усіх сил розпалюють страх серед російського населення, переконуючи його в тому, що непокора або непідтримка злодіянь путінського режиму – це не тільки "зрада батьківщини", а й найбільший злочин, за яким настане обов’язкова відплата. 

Читайте також: Путін не хоче закінчувати війну, оскільки повернення військових в Росію може призвести до дестабілізації режиму

Розрахунки Путіна очевидні, а його мета ясна: силою захопити Київ, встановити проросійське маріонеткове керівництво, влаштувати судилище над всіма тими, хто перешкоджав йому відродити російську імперію під виглядом оновленого Радянського Союзу. Всіх українських патріотів – розстріляти, а тих, хто вагався, чи сумнівався у величі "русского мира", насильницьки пересилити на простори Сибіру.

Диктатор і його кремлівські подільники вважають найвищою місією всього свого життя – відновлення СССР та його злочинної спадщини, повний контроль над всіма тими народами, яких було колись силою загнано до Радянського Союзу, та повне переписування пострадянського порядку.

І якщо Європа неправильно оцінить ставки та не втрутиться військово і ресурсно, то тоді можна вже буде говорити не тільки про збільшення московитами ескалації, а й про знищення державності ряду країн, на ресурси яких Москва все давно поклала око. Ціна неправильного тлумачення непримиренного протистояння Росії з Україною не репутаційна, а екзистенційна.

На його нинішньому етапі просто стримування Росії вже явно недостатньо. Наслідок неправильно розрахованої участі Європи в театрі подій може виявитися для європейців критичним. Тепер потрібно не лише спостерігати збоку, а й почати  приймати безпосередню участь в подіях, які здатні визначити долю Європи на століття наперед. Оскільки знищення європейських міст – це вже не загроза ескалації, а можливий логічний наслідок бездіяльності тих, хто вповноважений на Заході приймати рішення щодо так необхідної допомоги Українській державі.

Необхідно повністю зруйнувати грандіозні імперіалістичні плани "маленького царя". Перемога над ним в Україні стала б оборонною угодою ХХІ століття, і цим не варто легковажити. Проте Захід й досі вагається, що ж йому робити далі.

І це зволікання в підсумку може виявитися критичним. Оскільки дає фору Путіну та розмиває єдність демократичного західного світу, яка з приходом до влади в Сполучених Штатах Дональда Трампа й так виявилася не такою монолітною, як здавалося до того.

Путін знає, що в нього є короткий проміжок часу, щоб змусити Захід прийняти вимоги Москви щодо України. Він має сьогодні ледве не свою людину в Білому домі та Китай, який прямо проголошує, що не допустить програшу Російської Федерації. Цей часовий проміжок в головного кремлівця зараз не більший, ніж 3-4 роки, і він планує використати цю можливість.

Тут варто звернути увагу, що не дивлячись, що зараз російська армія слабша за ту воєнну армаду, котра вторглася в Україну в лютому 2022 року, Путіну не потрібна чітка перемога на полі бою. Йому потрібно зламати демократичний дух Заходу та його бажання протистояти російській експансії та російському пануванню в Європі.

І поки що Європа, Америка і НАТО виявилися не готовими, щоб дати відсіч Москві на території України. Адже очевидно, що Північноатлантичний альянс не спроможний стримувати подальшу російську агресію своєю стриманістю. А санкції США та Євросоюзу не є достатньою відповіддю на воєнну агресію.

Коли геополітичний бандит Путін уникає покарання за агресію, це лише заохочує його до подальших дій. Необхідно звернути увагу, коли на кожному етапі війни Російської Федерації проти України Захід не вживав необхідних дій, боячись спровокувати подальшу російську агресію в Європу, то це в результаті тільки погіршувало ситуацію.

Читайте також: Єдиний шлях до миру – це перемога України. Російську загрозу необхідно ліквідувати назавжди

Сполучені Штати, Європейський Союз можуть і не ставити перед собою ціль – знищити тоталітарний режим Путіна, але вони повинні допомогти Україні відновити контроль над власною територією.

Як наголошує The Economist: "Путін може сподіватися, що європейська рішучість розвалиться. Гроші, необхідні Україні для продовження боротьби, закінчаться в лютому. Перспектива популістських урядів, менш вороже налаштованих до Кремля, вже висить над континентом. Розділеній та нефункціональній Європі буде важко надати Україні довгострокову підтримку, необхідну для процвітання після припинення бойових дій. Але це не те саме, що покинути Україну в розпалі битви. Аргументи про те, що Україна являється ключем до європейської безпеки, є залізними. Якщо Київ впаде, Путін матиме контроль над найбільшою армією Європи та потужною збройовою промисловістю. Триває робота зі створення надійного багаторічного механізму фінансування, який виходить за рамки простого вилучення російських активів. Якщо це вдасться, Путін знатиме, що економіка України може пережити російську".

Далі Едвард Карр робить такий висновок: "Деякі люди вважають, що російський президент, мабуть, вірить, що час на його боці, інакше він би вже просив про мир. Однак урок В’єтнаму, Афганістану та Іраку полягає в тому, що лідери чіпляються за надію, що щось – будь-що – трапиться. Тож існує  ймовірність, що Путін продовжуватиме воювати і у 2026 році, чекаючи, поки його генерали знайдуть новий спосіб ведення війни, поки в України закінчаться люди, поки уряд  Зеленського розвалиться, або поки Трамп чи Європа втратять терпіння. Але якщо нічого з цього не станеться, на Путіна чекатиме жахлива розплата. Росія заклала свою економіку, змусила Фінляндію та Швецію вступити до НАТО, підпорядкувала себе Китаю та знищила ціле покоління…".

Очевидно, що ватажок злочинних сил Кремля розуміє лише силу. Найкращий спосіб впоратися з ним – збільшити військову допомогу Україні, включаючи ракети Tomahawk у достатній кількості, щоб корінним чином змінити ситуацію на полі бою. У 1979 році росіяни вдерлися до Афганістану, і США нарощували військову допомогу афганцям, доки росіяни не зрозуміли, що їхні втрати перевищують їхні здобутки, і не вивели свої війська у 1988-89 роках.

Такий результат можливий і в Україні – якщо наші західні союзники різко збільшать військову допомогу українцям і дадуть зрозуміти Путіну, що будуть нарощувати її стільки, скільки потрібно, щоб змусити його вивести війська з окупованих територій.

Як зазначає Ендрю Ривкін в  журналі The Atlantic: "Путін, безжальний сімдесятирічний чоловік, який прагне повернути Росії її імперську славу, є занадто хорошим лиходієм, щоб західні політики та медіа-коментатори могли його ігнорувати. Зображення його як всезнаючого та непереможного створює чітку картину на тлі хаосу світових справ. Але переоцінка сили Путіна означає виконання його роботи за нього. Це означає посилення кожної його погрози, сплутування бахвальства з реальністю та прийняття політичних рішень не на основі фактів, а на основі того, у що Путін хоче, щоб ми вірили. І хоча він мав певні успіхи – наприклад, окупація Криму – найбільша перемога Путіна полягає в тому, щоб переконати світ, що він перемагає, навіть коли це не так.

Недооцінювати Путіна небезпечно, але приписування йому перебільшеної сили робить російського лідера могутнішим у свідомості Заходу, ніж він є насправді. Якби американці мали більш ясне уявлення про Путіна, вони б побачили диктатора, який поставив усе на невдале вторгнення, країну, яка втрачає свою сферу впливу, та економіку, яка швидко охолоджується. Реалістичне бачення його сили позбавило б Путіна його найбільшого важеля впливу: сприйняття його непереможності".

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.