Рік корпусної реформи. Висновки

На корпуси було багато сподівань та очікувань. Ці очікування можна систематизувати приблизно так:

• Корпуси мали прибрати ОТУшки та тимчасове управління військами. На одній смузі могли одночасно діяти десятки різних підрозділів. Але вони не мали єдиного центру управління, комунікації та розвідки. Корпуси мали розвʼязати цю проблему.
• Постійність у сенсі управління військами — це не тільки про стабільне керівництво корпусами та визначений комплект військ. Це і про функцію генерування військ: підготовку, забезпечення, рекрутинг, відновлення тощо.
• До реформи найбільшим маневровим військовим з’єднанням була бригада. А в росіян — армія. Так і ставалися прориви росіян. Адже коли армія завдавала ударів у стики бригад — прорив був майже неминучим. Укрупнення до корпусів — пошук відповіді на такі загрози.

Чи виправдало створення корпусів свої очікування?

Точної відповіді на це питання немає. Адже попри позитив, зберігається ключова проблема: корпуси так і не стали повноцінними системами управління.

На сьогодні єдиним корпусом, який діє у повному складі своїм комплектом військ, є 3-й армійський корпус.

3 АК при формуванні пішов за схемою: всі бригади, які стояли поруч із 3 ОШБр, потрапили до корпусу. Це дозволило корпусу діяти як єдина система, а не як набір розрізнених підрозділів. В інших корпусах так не сталося.

Є корпуси, які тримають найскладніші напрямки, але їхні підрозділи розкидані по всьому фронту. Наприклад, 7 корпус ДШВ. Окрім 25 та 79 бригад ДШВ, які воюють у районі Покровська, у складі корпусу є 77 та 81 бригади. Які в обороні Покровська участі не брали, а гасили пожежі на інших напрямках. Це прямо суперечить самій логіці корпусної реформи.

Хоча важливо, звісно, наголосити, що формування корпусів у період війни — це надзвичайно складне завдання. Це непросто робити навіть у мирний час. 

Нині поляки створюють перший корпус у складі своєї армії. Командувачем його вони призначили генерал-майора, який служив в американській армії. І все одно, перебуваючи в мирному часі, полякам формування одного корпусу дається непросто. Тобто проблема не лише в Україні, але в нас вона помножена на війну і масштаб.

А ми одномоментно сформували під два десятки корпусів.

То що ж робити далі?

Командування ЗСУ обіцяє цьогоріч другий етап корпусної реформи. Він передбачає переміщення підрозділів у смугу відповідальності корпусу.

Однак і далі дуже актуальною залишається дві ключові проблеми:

• Освіта і підготовка;
• Спроможності корпусу.

Освіта і підготовка

У нас мало офіцерів (а тим паче генералів), які можуть похвалитися так званою "натівською" освітою. Та й вона не є панацеєю.

Але загальна культура військової освіти у нас на дуже низькому рівні. Навчання у військових кафедрах відбувалося з єдиною метою — не йти на "строчку" в армію. Система військової освіти десятиліттями деградувала і не відповідала реальним потребам армії.

Саме тому зараз реформування системи військової освіти виділене як пріоритетне для очільника "воєнного кабінету" Зеленського — бригадного генерала Паліси.

Саме тому зараз два найбільш медійні та одні з найбільш ефективних корпусів - "Хартія" та 3 армійський корпус — об’єднують зусилля в підготовці особового складу.

Це дуже круто, що в нас є запит на зміну системи підготовки, який іде знизу, від підрозділів. Культура військової освіти має вийти на новий рівень. Інакше армія нової якості не відбудеться.

Спроможності корпусу

Армійський корпус — це підрозділ, який відповідальний за смугу до 100-150 км у ширину (протяжність) фронту і за 120-150 км у глибину. 

Для утримання такої смуги треба мати достатньо спроможностей, яких за рік наші корпуси так і не набули.

Мало отримати у своє підпорядкування 5-6 бригад. Для повноцінної бойової роботи у складі корпусу мають бути підрозділи забезпечення, підтримки, інженери, армійської авіації (вертольоти), артилерії, реактивної артилерії, штурмової авіації та безпілотних систем.

Нині ж у командира корпусу немає авіації. Взагалі ніякої. Немає хаймарсів.

Для того, щоб уражати противника на глибині до 120-150 км, у командира корпусу мають бути спроможності.

Саме тому корпуси мають отримати мідлстрайки. Ударами в оперативно-тактичну глибину нині займаються СБС, ГУР, ССО та СБУ. Однак логічно, аби мідлстрайки з’явилися і в руках корпусу. Бо за відсутності далекобійної артилерії та авіації єдиним варіантом далекобійного ураження у спроможностях корпусу стають дрони.

Саме тому, до речі, в корпусах Нацгвардії формують нові полки безпілотних систем. Для того, щоб завдавати ударів на оперативно-тактичну глибину.

Штурмові підрозділи. Синхронно із полками БПС у корпусах Нацгвардії створюються й штурмові полки. Це цікава тенденція, на яку варто звернути увагу.

Адже всі ми знаємо, скільки претензій є до "класичних" штурмових полків, які нині існують у вертикалі Сухопутних військ. Упродовж минулого року ці підрозділи "гасили пожежі" на фронті, бувши резервом головнокомандувача. А коли ти гасиш критичні пожежі — твої втрати зростають.

Зі штурмовими полками відтак треба ухвалювати якісь рішення.

Чи треба на фронті штурмовики? Безперечно. Це найбільш ефективний спосіб протидії ворожим інфільтраціям та проведенню штурмових дій з нашого боку.

Тому, на мою думку, цілком логічною на цей рік буде інтеграція штурмових полків у склад корпусів. Таким чином, на рівні корпусу зʼявиться резерв, який дозволить комкору реагувати і на ворожі інфільтрації, і проводити локальні наступальні операції.

Якщо корпуси отримають власні резерви та засоби ураження — реформа запрацює. Якщо ні — ми просто змінимо вивіску, не змінюючи суті.