На момент написання цього тексту це найсвіжіша заява щодо неминучості російської військової агресії. Її зробив голова військового комітету НАТО Роб Бауер, назвавши прийдешню війну "всебічною".
Від початку року це не перший прогноз щодо невідворотності Третьої світової. Серед інших, прямим текстом про третю велику війну в короткостроковій перспективі сказав український політолог Вадим Денисенко, автор книги "Як нам зруйнувати русский мир": "Чи буде Третя світова? Відповідь однозначна: так, буде. Але точно вона не почнеться у 2024 році. Зараз — все це блеф, політичні інтриги там де йдуть вибори й перегони за тиражами", - зазначає він на своїй сторінці в Facebook. При цьому зауважує: "Росія хоч і зайняла позицію головного "шкідника" у світі, але сьогодні все одно достатньо слабка, аби розв`язати війну, більшу за нинішню в Україні.
Твердження про нібито слабкість Росії чуються від багатьох людей на різних майданчиках. Проте конфліктують зі згаданою вище заявою Роба Бауера. Адже якщо Росія справді така слабка, як про неї говорять – чому ж цивілізований західний світ має готуватися до всебічної війни з нею? Ніхто й ніде не прогнозує, що якась держава або коаліція держав почне воювати з Росією і нападе на неї, наприклад, з неба чи моря. Ані Фінляндія, ані Латвія, ані Естонія як держави-члени НАТО, котрі межують із Росією, навряд збираються атакувати російські кордони силами ударних танкових бригад, аби за три дні взяти, наприклад, Санкт-Петербург. Навпаки, військової агресії очікують від "слабкої" Росії. Яка догниває, є колосом на глиняних ногах, під потужними санкціями, голодує і взагалі скоро розвалиться.
Читайте також: Путін частково підтвердив сценарій Bild
Переконання в тому, що Росію якось можна приборкати, вказати їй належне місце та змусити те місце зайняти, має в собі чимало складових. Але хоч кожен окремий аргумент, хоч усі разом розбиваються об реалії, як потужна штормова морська хвиля – об прибережну навіть не скелю, а звичайну собі непохитну кам`яну брилу.
Найзрозуміліший приклад – визнання Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним помилки у власних розрахунках. Він щиро вважав: щоденні величезні втрати на полі бою змусять Росію отямитися, зупинитися, відступити й загалом подумати про самозбереження. Так думав не лише пан Залужний. Подібні зізнання почулися з боку наших військових та політичних західних партнерів. Виявляється, не співвимірні людські втрати російську владу та російських громадян або зовсім не хвилюють, або переймають дуже мало.
Іншим разом український дипломат Валерій Чалий висловив уже не припущення, а аргументоване переконання: Росія піде на провокацію проти найближчої до неї країни НАТО навіть не припиняючи воювати в Україні. "У них уже руки чухаються вчинити так", - сказав він. Що цілковито нівелює не менш уперте, не раз висловлене твердження: мовляв, Росія поважає лише силу і рахується тільки з силою. Тобто, варто разок, або добре, нехай двічі дати Росії по зубах – і вона налякано підібгає хвоста, ввімкне задню. Як бачимо, не лише ми, нічого схожого не сталося. По зубах Росія дістає щодня вже від початку масштабного вторгнення. Але на місці вибитих зубів виростають нові, ще довші та значно гостріші. Зупинити подальшу агресію та запобігти їй, виглядає, не може жодна розвинена цивілізована країна західного світу. НАТО вже не перешкода, а подразник.
Читайте також: Путін. Агонія. Колапс
Ілюструють нинішні російські зовнішній вигляд і поведінку два радянських пропагандистських фільми, кожен із яких вважався для СРСР знаковим. Перший – агітка 1939 року "Член уряду" ("Член правительства"), де в фіналі звучить пам`ятний старшим глядачам монолог: "Вот стою я перед вами, простая русская баба. Мужем битая. Попами пуганая. Врагами стреляная. Живучая!", після чого, за сценарієм, зала вибухає бурхливими оплесками. Другий – така сама за змістом стрічка 1958 року "Комуніст" ("Коммунист"), де в фінальних епізодах головний герой, єдиний комуніст на все селище, самотужки, під зливою, лише сокирою та голими руками затято валить ліс – потрібні шпали для залізниці. А потім його дуже довго не може вбити з десяток ворогів. Загибель стає епічним видовищем і мільйонам глядачів явили культ смерті. Показово, що коли фільм показували на Кубі, одного разу в залі під час цієї сцени почалася стрілянина: чоловіки поливали з автоматів стелю кінотеатру з бажанням прийти герою на допомогу й загинути, як він.
Сумнозвісний новенький пропагандистський серіал "Слово пацана" підхоплює й модернізує задані смисли. А саме: "русского человека", як і "русский мир", знищити нереально. Бо воно дуже живуче й адаптується до будь-яких несприятливих умов. "Слово пацана" до всього культивує грубу силу та гру за власними правилами – тільки так агресивна спільнота ладна вижити, ще й мати осяжні перспективи перемогти. У росіян навіть не за часи радянської влади, а, без перебільшення, від описаних Вадимом Денисенком часів Івана Грозного почав значно підвищуватися больовий поріг. Причому настільки, що їх неможливо чимось налякати.
Бо нема шкоди, якої б самі росіяни собі не заподіяли. І нема межі горя, яке вони заподіяли іншим.
Битися з Росією виглядає таким самим безглуздям, як і миритися. Війною і втратами їх не налякаєш та не зупиниш. Мир для них – лише підкорення, упокорення, безкарне пограбування. Історик, нині – військовослужбовець ЗСУ – Вахтанг Кіпіані застерігає від оцінок дописів Дмитра Медведєва як нічого не вартої маячні смішного алкоголіка. Навпаки, якщо він погрожує в соцмережах вічною війною, мета якої для Росії – відвоювати "своє", до цього варто ставитися дуже серйозно. Адже Медведєв чітко свідчить, як виглядатиме формат миру з Росією: така сама війна, тільки в іншому вимірі.
Читайте також: Путін зробив усе можливе, щоб виникла українська політична нація
Нарешті, ще одна неправильна оцінка держави-агресорки. Різні українські історики й політологи почали пророкувати Росії поразку через неможливість запропонувати щось цивілізації. На відміну від тих-таки Британії та Франції, чия колонізаторська політика разом з упокоренням захоплених та анексованих територій Індії та африканського континенту все ж принесла туди освіту, медицину, почала розвивати промисловість. Росія відстала в усьому, тож крім руйнацій нічого не пропонує. Ось чому її війни приречені й чому Росії опиратимуться. Але хто, коли та кому сказав, що Росія справді хоче щось комусь запропонувати? Її мета – саме руйнування. Так прикра дитина без жодної користі для себе ногами топче пісочний замок, зведений на пляжі своїм ровесником.
Невже все так безнадійно, глухо й понуро? Невже на Росію справді нема управи, і Захід, попереджений про війну, сидітиме, чекатиме й намагатиметься вчергове знайти для Росії аргумент припинити агресивні випади? Смерть Путіна, на яку є слабенька надія, нічого не змінить. Хоча б тому, що якийсь час замість Путіна буде керований двійник. А потім, коли приховувати вже стане безглуздо, прийде інший, такий самий Путін. Що робити цивілізованим країнам? Серед яких – Україна, хай би чинна влада й не переймала у внутрішній політиці типово російську методику.
Відповідь: усвідомити ворожість Росії та не приймати для себе нічого питомо російського. Звісно, я можу звертатися до української аудиторії, моїх закликів Захід не почує. Проте серед західних голосів так само можуть і повинні звучати подібні заклики: позбавлятися від російських впливів на всіх рівнях. Припинити з росіянами будь-які контакти, навіть на приватних рівнях. Не вести з Росією жодних діалогів. Бо є в них така приказка, побудована на реаліях: "Російський купець або так усе віддасть, або обдурить і за так усе забере". Звісно, в тотальній ізоляції така величезна країна цілком здатна якось жити й жорстко воювати, щодня забираючи чиїсь життя. Проте відмова від спроб її вмиротворити буде першим усвідомленим кроком до перемоги. Та відверне велику війну.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.