Путін. Агонія. Колапс

Але інтуїція мені нашіптує, попри лють після масованих ракетних ударів Росії: спокійно, ось початок їхнього кінця.

П'ять сотень ракет і "шахедів", випущених окупантами на мирні українські міста впродовж кількох днів, — це останні кидки "мангуста", загнаного в глухий кут безвиході. Це агонія Путіна, колишнього каґебіста, у якого не відбереш тваринного інстинкту самопорятунку. До слова, цим він відрізняється від інших диктаторів, які легковажно вважали, що вхопили бога за бороду, що їхня влада вічна…

Читайте також: Путін цілить у Бандеру і Шухевича. Колонка Віталія Портникова

"Сама Україна для нас не ворог, — цинічно заявив Путін. - А ось ті, хто хочуть знищити російську державність, домогтися, як вони кажуть, стратегічної поразки Росії на полі бою... Вони ж публічно про це говорять і пишуть протягом десятиліть. Просто відверто говорять про це: розділити (Росію, – авт.) на п'ять частин".

Не від доброго життя російський вождь раптом заговорив про екзистенційність своєї спецоперації в Україні. Не заради красного слівця чомусь згадав про Збіґнєва Бжезінського, який, мовляв, мріяв "поділити Росію на п’ять частин". І це не у пропагандистському виступі по росТБ, а — хто б міг подумати — на зустрічі з напівутилізованими в Україні вояками "другої армії світу".

"Великий Збіґ" ніколи не говорив подібної маячні, бодай через усвідомлення важливості власної посади радника президента США з питань національної безпеки.

Так, він припускав, що децентралізація імперського монстра "вивільнила б творчий потенціал народу Росії та її величезні природні багатства". Але Путін вичитав у нього саме те, що, на його думку, має налякати "творчий потенціал народу" до смерті й змусити далі йти на м’ясні штурми під Авдіївкою чи Оріховим…

Думаю, Путін цілком усвідомлює, що його сухопутна авантюра провалилася, загрузла в донецьких степах та херсонському дніпровому прибережжі. Щобільше, він розуміє, що ця зимова кампанія стане провалом, якщо не остаточним колапсом на українському фронті.  

І звідси – повернення до старого, ще торішнього способу ведення війни. Війни ракетним терором проти мирних мешканців, проти житлових масивів та пологових будинків, проти старих і дітей.

На його думку, саме такий спосіб – варварський, дикий, нічим не виправданий в очах цивілізації XXI століття, — найкраще підходить для мізків зазомбованого обивателя російської глибинки, що звик до постійного "побєдобєсія", до оманливого відчуття зверхності до інородців, до фальшивого права сильного. Але...

"Російське зло дуже банальне, примітивне, жорстоке. Ми його наділяємо якимись поетичними, демонічними значеннями, а воно дуже посереднє, болотяне, масове. Як усякий тваринний інстинкт завоювання", - каже з цього приводу соціальний психолог Олег Покальчук. 

Читайте також: Росіянам треба думати, як захиститися від глибоких ударів ЗСУ

Що характерно і нетипово, — зараз "народ безмолвствуєт". Росія (окрім бункера і ще кількох центрів ухвалення рішень) уже навіть не агонізує. Вона вмерла задовго до воєнної поразки, капітуляції й усіх принад повоєнних репарацій та депутінізацій.

Я думаю, факт смерті Росії можна було б констатувати відразу ж після провалу ганебного бліцкригу під назвою "Київ за три дні".

Мабуть, аби заретушувати це, Путін заповзявся було розповідати Сі Цзіньпіну, що готовий вести війну в Україні "щонайменше п’ять років". Водночас той же "бункерний" ледь не щодня повторює мантру про готовність до перемовин, з уточненням: "на наших умовах".

Але гляньмо на актуальне місце ерефії у світі, на ставлення до неї міжнародної спільноти. Чи хтось досі вважає Москву більш-менш поважним гравцем на глобальній шахівниці (ще раз привіт Бжезінському!)? Відраза, огида та навіть відверта ненависть, — і це не наслідок "заздрощів", як те ще недавно намагався подавати Путін, а закономірний вислід поведінки дикуна з ядерною зброєю, який наважився на геноцид і брутальні воєнні злочини супроти цивільного населення сусідньої країни. "У Росії лайно попереду, в минулому і під ногами", - так прокоментував перспективи агресорки колишній міністр закордонних справ і оборони Литви Лінас Лінкявічюс.

Так, загнаний у бункер кремлівський вождь ще кидається ракетами (окреме дякую Данілову, — у них там ще трохи залишилося, - авт.). Так, у передчутті колапсу Росія спробує забрати з собою немало невинних жертв. Та навряд чи цього разу недоімперії вдасться пропетляти між краплями дощу історії.

Сказане вголос має здатність матеріалізуватися. Тому Путін ще не раз пожалкує, що згадав про "Великого Збіґа".

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.