Суцільний марафон. Країні бракує публічних дискусій

Все це теми обговорення, які я не знаю, де вести. Я бачу дискусію 

• ти за Чабана чи проти Чабана?
• ти за Безрукову чи проти Безрукової?
• ти за Портникова чи проти Портникова?

Я знайомий з усіма ними і поважаю їх. Але в соцмережах спровокована навколо них дискусія спростилась до заголовків, звинувачень чи підтримки, емоцій та розділення на частини. Якось ми скотилися до того, що заперечуємо — свідомого спрощення, яке просувають та толерують анонімні телеграм-канали. 

Читайте також: Повернення ненависті

J'accuse… ! (Я звинувачую) - заголовок відомої статті Еміля Золя  звучить з постів, заяв та колонок.

Це цікаво спостерігати, не тільки мені, а й трійці ГРУ/ФСБ/СВР, які ці пости читають, класифікують, категоризують. Як продавці туалетного паперу знають, коли нам підкинути його рекламу, так вони знатимуть, коли і як закинути провокаційну тезу, яка розриватиме нас на шматочки саме в той момент, коли єдність буде потрібна. 

Я не закликаю мовчати. Мені лиш здається, що журналісти, експерти, урядовці, політики та публічні особи виграють, якщо будуть practice what they preach: критичне мислення та медіаграмотність. Обговорювати суть, а не персон. Обговорювати проблеми, а не емоції. 

Читайте також: Цією війною Росія хоче заразити нас смертю

Мені бракує місця, де це можна робити. Голосно, з провокаціями, з суперечками — але без спрощення та страху, що за гостру думку тебе затопчуть "ах ти за/проти..." - ату! 

Публічні обговорення побоюються  гострих тем, — це небезпечно для донорських звітів. Тому так часто у них панельні дискусії, де відомі учасники говорять відомі вже речі, поки всі (включно з панелістами) втикають у телефони. Ток-шоу немає, суцільний марафон. Є youtube канали, але там лише думка однієї або двох людей (це дуже крутий формат, добре що він є) 

Але де можна посперечатися? Мої найцікавіші дискусії останнього часу були після “публічних заходів”, де ми за кавою спокійно говорили  з людьми, з якими сварились у коментарях до крові. Не тому, що боялися отримати в пику — просто нічого не замінить живого спілкування, де можна говорити аргументами, а не емоціями. 

Перед країною стоять величезні виклики — ми маємо знайти відповідь на десятки питань. Їх треба говорити, не доводячи до с*ачів.

Джерело

Про автора. Роман Вибрановський, український журналіст, голова правління Center for Human Capital

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.