Ціна незалежності. Як Україна почала цінувати себе перед загрозою втрати

Сто років тому нашу першу сучасну незалежність вирвали з мʼясом. Для цього червоному більшовицькому терору знадобилось відправляти серійних кілерів за політичними діячами в екзилі, стріляти інтелігенцію в потилицю та морити сотні тисяч дітей голодоморами. 

Як і будь-яка імперія Росія сохне від свіжої крові. Саме український ресурс надавав Російській імперії, а потім і СРСР, а далі та Російській Федерації — бо заманювання нафтовими доларами робило свою справу — мистецької форми, деякої вишуканості й певного історичного фундаменту. 

Без українського ресурсу імперія конає. І її не врятують навіть залишки заробітчан як Таїсія Повалій, Ані Лорак щось на подобу Лободи. Росія зрозуміла, що тридцять останніх років українці попри все вкладаються у себе, будують своє. А більш успішного проєкту, де словʼяни, істинне християнство, тисячолітні звʼязки з Європою  — зовсім не пусті слова.

Росія напала на нас аби знищити. І пошити із нашої шкури костюм — достоту як маніяк-канібал Баффало Білл із "Мовчання ягнят". Свідчення тому — рейд ЗСУ на Курщину. Росіян не торкає те, що війна прийшла на їхню територію. Вони радіють з того, що стирають з лиця землі Донбас. "Вот-вот и Покровск будет наш". 

Жити по сусідству з маніяком — стрес-тест для незалежності й добра наука. 

Ніколи не розмивай культурні кордони зі злочинцем. Не фліртуй з ним, не танцюй перед ним у спідничках та віночках. Держави-терористки як Росія завжди мають бути на мушці. І боятися тебе  до кісткового мозку. 

Війна довжиною у десять років плюс дала нам непросту домашню роботу. Чи не кожен українець, який збирається далі жити тут — має провести над собою домашню роботу. Спитати себе, хто я. Розібратися у своїй родинній травмі, де дуже часто дочка репресованого професора мала вийти заміж на молодого і нарваного комуніста аби не вмерти з голоду. Цей родинний союз нікому не приносив щастя, але приносив кілька дітей. І ці нащадки мають врешті розплутати павутиння і відпустити минуле. 

У перший рік повномасштабного вторгнення — бути патріотом означало просто платити податки, трохи донатити та носити футболку "Доброго вечора, ми з України!"

Станом на зараз футболок мало, як і сплати податків — бо це обовʼязок кожного, а не індульгенція. Ти маєш спитати себе, а що я зробив для незалежності. Чи щось більше замість футболки, яка давно на глибині комода. 

Випробування останніх років добре підсвітили те, що добре там де нас немає. І жодна країна не гумова, якщо у тебе немає вдома і все висить на волосинці. Поважають сильних, а якщо помітять твою слабинку — навішують ярлики й звинувачують у всіх смертних гріхах. Хоча саме українці — активна їх частина роблять все мислиме і ні аби ті, хто пише бруд і нісенітниці про ЗСУ, Залужного, Сирського та Червінського у західній пресі спали спокійним міцним сном. І врешті прокинулись не під завалами. Які трапились через удари ракет з західною начинкою, бо ж нічого особистого, тільки бізнес. 

Істинна незалежність народжується в муках і болю. Так трапилось, що нашу незалежність рясно окропила не лише вража, зла кров. А й багрові ріки своїх людей — тих, хто ходив на майдани, рухав зміни та щодня був гвинтиком великого механізму під назвою Україна. 

Наші бабусі виросли сиротами й дітьми війни. Частина нашого покоління повторила долю предків і показуватиме батьків дітей лише на фотографіях у пікселі.

Великі суспільні збурення виносять на береги сміття і різного штибу шарлатанів. Частина з них уже підіймає голови та розказує про прекрасну Росію майбутнього і великі спільні проєкти, бо ж Україна буцімто дуже маленька і з крихітною культурою. 

Це вовки в овечих шкурах, які випадково опинялись в тих чи інших політичних штабах, здобували медійність, а потім ішли працювати інформаційними ескортниками у російських олігархів. 

Росія здихатиме у казані з дьогтем, але тягнутиме руки до українських ший. 

Наша задача — зберегти незалежність. І розказати нащадкам страшну казку про те, як за державним кордоном на сході живуть некрофіли. Які пили нашу кров і хочуть нашої смерті. І чому краще вчити англійську, якщо хочеш заробляти багато грошей за кордоном. 

Російська пропаганда тривалий час навʼязувала українцю образ інфантильного та лінивого салоїда. Такого, що потім незле обдурити та обібрати як липку.  А далі — забрати паспорт, громадянські права, поставити рабське тавро і змусити працювати на клани Сталіна, Брежнєва, Путіна…

Вороги завше вміли фальсифікувати історію і водити за носа закордонних візитерів. Тому і досі на Заході часто вірять, що Росія то є Русь, а Україна то трошки неприємність. 

Подібні міфи живуть міцно та довго. Тож є робота до скону — повертати своє. І гучно говорити: "Доброго вечора, ми з України!", але уже в діловому ключі. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.