Уроки Олімпіади і Гераскевича

Я вважаю, що члени української олімпійської збірної мали б на знак солідарності з позицією Владислава відмовитися від змагань або в інший спосіб публічно підтримати вшанування пам’яті спортсменів, убитих Росією.

Деякі спортсмени так зробили — зокрема, коли підняли шоломи. Але не всі.

Мої критики почали писати, що я, мовляв, не слідкую за змаганнями, що там є молоді українці, які точно переможуть і йшли до цього все життя.

Я якраз слідкую за змаганнями. І тому бачив, що цього разу в українців небагато шансів на медалі. А от шанс сказати світові про біль свого народу був. І його втратили.

Війна — справа жорстка і прагматична. Переможе той, хто діятиме як одна команда. Як і в житті. Одні йдуть добровольцями захищати країну. Інші демонструють "геройство", воюючи з ТЦК.

Очевидно, що якби ми здобули багато медалей на цій Олімпіаді, це допомогло б нам у війні. Бо війна триває не лише на фронті — вона триває в думках людства, це також інформаційна війна.

Але оскільки шансів на численні перемоги було небагато, саме солідарність із позицією Владислава Гераскевича могла б стати сильнішим жестом підтримки нашої держави.

Читайте також: Прецедент Гераскевича. Чому мовчать українські спортсмени?

У 1972 році, коли 11 ізраїльських спортсменів загинули від рук терористів, члени ізраїльської збірної вимагали припинити Олімпіаду. Коли МОК відмовив, вони знялися зі змагань. І подібних випадків в історії було чимало.

Олімпіада 1956 року стала першою, де відбулися політичні бойкоти з різних причин. Зокрема, Нідерланди, Іспанія та Швейцарія відмовилися брати участь на знак протесту проти радянського вторгнення в Угорщину та придушення Угорської революції.

Часто відбувалися дипломатичні демарші: спортсмени брали участь, але офіційні делегації залишали Ігри або не приїжджали на них.

Але цього разу цього теж не сталося.

І це — також помилка.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.