Верхи на ящері, або Таємна зброя маратхів?

За кілька років до того імператор Аурангзеб обманом захлопив його в полон. Проте Шиваджі вдалося втекти із в’язниці – за легендою, він заховався у великому кошику з фруктами. 

Показово, що повернувшись на батьківщину, він не кинувся в бій одразу. Навпаки – уклав з ворогами перемир’я, погодившись заради цього сплатити величезний хабар сину імператора Муаззаму, який був намісником Декану. Аурангзеб навіть надав Шиваджі титул раджі й дозволив йому збільшити свої володіння коштом давнього його суперника – Біджапура.

Пунська брама фортеці Кондана

Але новоспечений раджа замирився з імператором лише на словах. Насправді ретельно готувався до нового раунду боротьби за незалежність Махараштри. Враховуючи, зокрема, й досвід попередніх поразок. Зокрема, змінив структуру свого війська, додавши йому гнучкості. Та додав до традиційно сильної в маратхів кінноти загони піхотинців та флот.

Легенда, втім, приписує Шиваджі ще й використання… бойових ящерів. Точніше варанів. Які нібито й допомогли маратхам захопити Кондану. Мовляв, звичайні вояки на височенний мур фортеці самі залізти просто не могли, тож його захисту оборонці й не приділяли великої уваги. 

Звичайно, можна припустити, що історію з варанами вигадали згодом – або могольські командири, щоб пояснити свою поразку, або ж, навпаки, переможці, щоб іще більше налякати ворогів. Але в Шиваджі і справді був ручний, майже "домашній" варан – або ж горпад (тобто "лазальник") - на прізвисько Яшванті. 

Горпад (бенгальський варан)

У тому, що ці тварини з легкістю пересуваються майже прямовисними скелями, і цілком здатні витримати не лише власну, а й чималу додаткову вагу переконатися може кожен, хто спостерігав за ними в численних індійських зоопарках. Проте скепсис викликає та обставина, що таку ефективну, якщо судити з легенд, зброю в наступні сторіччя надалі ніхто не використовував – хоча перекази були, як то кажуть, "на слуху".

Читайте також: Гра з вогнем, або Розвага "господарів життя", що ледь не коштувала Франції незалежності

Та й сам Шиваджі у зв’язку зі здобуттям Кондани якщо й згадував звитяжних тварин, то ніяк не варанів. Річ у тому, що під час штурму загинув один з найкращих його полководців – Танаджі Малусаре (він і забрався на той самий "неприступний" мур мало не першим – за вже не раз згаданою легендою, вочевидь, верхи на варані). 

фото: Вікімедіа

Танаджі Малусаре засвідчує вірність Шиваджі перед штурмом Кондани

Шиваджі був неймовірно засмучений цією втратою, і навіть сказав фразу, що стала крилатою – "фортецю захоплено, але лев пішов". Саме після цього Кондану стали називати Сінгад, тобто "левиною" (не варановою!) і саме під цією назвою тепер зазвичай і згадують той штурм.

З іншого боку, саме після Кондани-Сінгада маратхи почали здобувати перемогу за перемогою. Вони захопили та розграбували Сурат, через який тоді переважно і йшла торгівля із Заходом, блокували Бомбей, завдали поразки могольському флоту біля Ванідіндора, розгромили зрештою Біджапур. 

Шиваджі проголосили магараджею (для цього "зробивши" з нього, вихідця з варни шудр, "справжнього кшатрія"), і вже в цьому статусі він здійснив походи до Хадеша, Карвара, Карнатаки і Майсура. Можливо здобутки були б іще вагомішими, але у лідера маратхів не це не вистачила часу. Під час одного з далеких переходів він захворів на дизентерію і помер.

Експансія маратхів продовжувалася й надалі, але їхня держава "на ходу" втрачала єдність і занурювалася в усобиці, які започаткували вже сини Шиваджі.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.