Відставка Дмитра Козака як інформаційний трюк Кремля

Інформація про нібито "миролюбні" погляди Козака ґрунтується на розповідях деяких "кремлівських інсайдерів". Я переконаний: таких "інсайдерів" просто не існує у вільному вакуумі — ці повідомлення узгоджуються в адміністрації президента Росії й потім повідомляються  західним журналістам. Для чого? Щоб нав’язати потрібний наратив.

Нас намагаються переконати, що нібито на відомому засіданні Радбезу Козак виступав "проти війни", а потім частину його виступу вилучили. Та на тому засіданні взагалі не йшлося про війну з Україною — йшлося про визнання "народних республік". Козак, разом із Наришкіним, був одним із чиновників, котрі обговорювали подальше приєднання цих територій до Росії. І навіть наприкінці засідання ніхто не розумів, у яких саме кордонах ці "республіки" визнаються — тобто публічно питання війни чи миру там просто не стояло.

Нам також нав’язують міф, ніби Козак переконав Путіна, що Україна нібито домовилась не вступати до НАТО, тож підстав для війни немає. Це — типовий кремлівський наратив у руках західних ЗМІ. Вступ України до НАТО ніколи не був головною причиною агресії — це на прикладі Фінляндії видно найкраще. Справжня причина війни — саме існування суверенної України. Завдання Козака полягало в іншому: заманювати українських  керівників у політичні пастки, дестабілізувати ситуацію в Україні й сприяти руйнуванню її державності через політичні, а не лише військові методи.

Козак дійсно намагався працювати цим шляхом — так само як робив це раніше в Молдові — і тому його розчарування на останніх раундах перемовин нікого не дивує. Він міг вірити, що ще зуміє "попрацювати" на це, щоб зруйнувати Україну без прямих бойових дій. Але в цьому і полягає різниця між тими, хто вважає, що ворога можна знищити політично, і тими, хто готовий "зрізати голову" силою.

Отже, історія з Козаком — це не приватна драма кремлівського чиновника. Це класичний приклад спецоперації інформаційного характеру і просування кремлівських наративів.  А Путін тим часом продовжує війну й мріє стерти  українську державність із політичної карти світу. Саме цим останніми роками, по суті, і займався Дмитро Козак.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів