Війна триватиме доти, доки Росія буде здатна воювати

Для того, щоб не заплутатися у купі новин про переговори, "завершені на 100%" гарантії безпеки та поточний стан переговорного процесу, нагадаю декілька важливих речей.

Те, що відбувалося в Абу-Дабі, не є переговорами. Навіть в офіційних пресрелізах це називається "консультаціями". З огляду на те, що з боку Росії участь беруть представники військової розвідки, йдеться здебільшого про збір та обмін інформацією.

Тож у поточному форматі зустрічей, який ми бачимо зараз, війна не закінчиться.

Для завершення війни території мають другорядне значення. Умовно, вихід України на кордони 1991 року сам по собі не припинить російські ракетні обстріли. Так само як гіпотетичне витіснення українських військових з Донецької області не зупинить спроб ЗСУ ці території повернути.

Єдине, що має реальне значення для припинення вогню, — це гарантії безпеки. Тобто чіткі механізми, які унеможливлять відновлення війни після того, як вона буде зупинена.

Такими гарантіями можуть бути членство України в НАТО або розміщення воєнних гарнізонів країн-союзників. Також це можуть бути нові укріплені райони, побудовані вздовж лінії розмежування, та створення в Україні потужної ракетної програми, яка забезпечить на кожен ракетний обстріл Києва чи Харкова аналогічний обстріл Москви або Єкатеринбурга. Іншими словами, гарантії безпеки повинні створювати високі ризики повторного вторгнення, на яке Росія вже не зможе піти без загрози отримати відповідь.

Читайте також: Чи потрібні Україні фейкові переговори

Саме тому можливий вступ України до ЄС не є гарантією безпеки, адже не несе для Росії жодних воєнних ризиків. Натомість створення на базі ЗСУ об’єднаної армії ЄС, фінансування, озброєння та комплектація якої забезпечуватимуться спільно всіма країнами Європи, такою гарантією може бути.

Слова Зеленського про готовність гарантій безпеки "на 100%" виглядають радше як частина медійної кампанії.

За відсутності офіційної інформації щодо цих "100%", можна хіба що посилатися на інсайдерів західних ЗМІ, які кажуть, що гарантії будуть "відображенням статті 5 Договору про НАТО". Але що саме це означає — незрозуміло, адже стаття 5 не містить прямих зобов’язань для США завдати удару у відповідь на напад на іншу країну. І навіть якщо такий пункт в угоді з’явиться, складно уявити, як Путін погодиться на те, що умови безпеки України в результаті розв’язаної ним війни стануть сильнішими, ніж були до неї.

Питання завершення війни, як і раніше, повністю залежить від однієї людини.

Проблема в тому, що Путін досі вірить, ніби в Україні всі чекають на російську армію і готові заради цього терпіти холод та обстріли. Він і далі публічно розповідає, як в окупованих українських селах росіян зустрічають квітами. Він щиро вірить, що його армія робить усе можливе для уникнення жертв серед мирного населення. Тобто він не соромиться цієї війни, адже в його оточенні не залишилося нікого, хто міг би сказати щось, що не відповідає його очікуванням.

Читайте також: Абу-Дабі. Переговори про "кота у мішку"

Буквально вчора на зустрічі з губернатором Ленінградської області Путін сказав, що його просять відмовитися від подальших ударів по українській інфраструктурі. У відповідь губернатор попросив його продовжувати, бо "це дуже важливо". До того ж наприкінці грудня заступник голови російського МЗС Сергій Рябков заявив, що їхня мета — "дружня Україна, де відновлені права російськомовних". Як він каже: "надо просто постараться, чтобы этот момент приблизился".

Тобто Путін не бачить ні моральних, ні політичних, ні економічних, ні військових причин для припинення війни. Усі, хто поруч, підтримують у ньому ілюзію, що все йде за планом, Куп’янськ "звільнили", а "хаймарсів" і "петріотів" знищено в рази більше, ніж їх було випущено за всю світову історію. Путінська війна повністю побудована на брехні, в яку зрештою повірив сам Путін.

Усе це означає, що війна триватиме доти, доки Росія буде здатна воювати. І саме тому від дій наших військових залежить набагато більше, ніж від будь-яких зустрічей.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.