Водна катастрофа у Львові. Зате тарифи — найнижчі

Вода для Львова — скарб, львів'яни живуть з екзистенційним страхом, породжений історичною пам'яттю втрати води. У мільйонному вже місті немає ріки. Тому з семи різних сторін трубами вода тече до Львова інколи за сотню кілометрів. Цей водогін, який прорвало будували у 1901 році й робили вирізки у 1952-му. Принаймні це мені повідомив міський голова Андрій Садовий. 

Ми з помічниками спілкувалися цими днями з багатьма політиками й посадовцями, щоб запропонувати допомогу і зрозуміти проблему. До ліквідації аварії місто залучило низку дорожніх і будівельних приватних кампаній і їм велика подяка за допомогу. 

Щоб зрозуміти, що відбулося процитую тут пост члена наглядової ради Водоканалу Святослава Павлюка: "У Львівводоканал за останні три доби сталося кілька проривів магістральних труб — всі на одній гілці, частина міста без води, працівники підприємства — без сну і відпочинку. Труби й засувки мають властивість іржавіти, а період їхньої надійної експлуатації завжди відомий. Коли цей період закінчується, метал по всій довжині починає перетворюватися на іржу, і передбачити появу та місце проривів уже неможливо. Дрібний пісок і бульбашки повітря теж поступово руйнують систему.

За нормальних умов трубу замінюють не тоді, коли вона вже рветься, а тоді, коли закінчився гарантійний термін виробника — зазвичай 25–40 років. У тариф на воду закладається інвестиційна складова, з якої фінансується регулярна заміна найстаріших фрагментів мережі. Якщо у вас 1900 кілометрів труб, потрібно щороку перекладати 40–60 кілометрів. Якщо цього не робити, доведеться одномоментно міняти сотню-другу, а це вже з області фантастики. Гарантійний термін більшості магістралей закінчився вже давно — частина труб лежить у землі понад 70 років. Покажіть виробника, який дає гарантію на такий строк.

Можливо, ви бачили — дедалі більше водоканалів в Україні почали активно вести сторінки у Facebook і публікувати фото реального стану інфраструктури. Роблять вони це не від доброго життя, а щоб пояснити мешканцям, як виглядають наслідки багаторічного недофінансування. Труби й засувки, що лежать у землі десятиліттями, мають замінюватися регулярно й планово — не тоді, коли вони вже фонтанують, а після завершення строку експлуатації. І це коштує грошей.

Сума, потрібна для таких ремонтів, має бути закладена в тариф — іншого джерела немає. Якщо ж НКРЕКП десятиліттями не дозволяє включати ці кошти до тарифу, то проти законів фізики не попреш: труби рватимуться — і дедалі частіше. Реальна інвестиційна складова тарифу Львівводоканалу нині приблизно у 18 разів менша за мінімальну потребу для модернізації системи. Потреба в інвестиціях на поточний рік, визначена ще торік, становить 750 мільйонів гривень, а затверджена регулятором сума в тарифі — лише 42 мільйони. І навіть до цієї цифри в НКРЕКП є претензії.

Тариф на водопостачання для населення у Львові — один із найнижчих в області й, можливо, у всій країні: 25,88 грн за кубометр водопостачання та водовідведення. У сусідніх менших громадах він коливається від 43 до 76,80 грн. При цьому відстань подачі води там не перевищує 10 км, а саме відстань безпосередньо впливає на витрати на перекачування, утримання труб і обладнання. У Львові ж вода постачається з різних напрямків на відстань 80–110 км, тож витрати на інфраструктуру значно більші.

Різниця полягає в тому, що малі громади можуть самостійно встановлювати тарифи, а великі міста підпорядковані Національній комісії, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Малі громади мають менше можливостей для популізму, тоді як великі стають заручниками популістичних рішень із Києва. Місто неодноразово зверталося до НКРЕКП із проханням підвищити тариф, але отримувало відмови. З 2021 року тариф залишається незмінним, хоча вартість електроенергії, реагентів і труб зросла в рази.

Водночас на ринку значно піднялися зарплати, а через мобілізацію відчувається гострий дефіцит працівників. Зарплати, передбачені чинним тарифом, у кілька разів нижчі за ті, що пропонують на сайтах на кшталт work.ua. Але щоб замінити трубу, треба не лише мати гроші на матеріали, а й людей, які зможуть це зробити.

Останніми роками Водоканал суттєво збільшив темпи заміни старих труб — до 30 км на рік, але потрібно робити значно більше. Завдяки заміні найаварійніших ділянок втрати води вже скорочено удвічі — ефект очевидний. Проте заміна магістралі діаметром 60 см на глибині 5 метрів — це не ремонт у квартирі. Це тривалий, дорогий процес, що вимагає постійних зусиль і стабільного фінансування.

Місто щороку підтримує Водоканал із бюджету, але так бути не повинно — міський бюджет не безмежний. Витрати на оновлення інфраструктури мають бути частиною тарифу, тоді можна планувати роботу й уникати раптових аварій. Ілюзія «дешевих тарифів» зрештою призводить до того, що не буде ні труб, ні людей, які їх лагодять. Наявність грошей не гарантує виконання роботи, але їхня відсутність гарантує, що зроблена вона не буде. 

Громада Львова — як і багато інших — де-факто є заручницею чинної системи тарифоутворення, коли відповідальність лежить на містах, але можливості модернізувати систему вони не мають. Найкращим рішенням було б, якби НКРЕКП передала повноваження з формування тарифів органам місцевого самоврядування, де фахівці розуміють реальні потреби, а місцеві депутати можуть контролювати ефективність використання коштів. Сьогодні ж діяльність НКРЕКП виглядає, щонайменше, як прикре непорозуміння, а подекуди — як відверта диверсія проти місцевих комунальних підприємств водопостачання і громад.

А поки що — подякуйте людям, які під дощем, по пояс у воді й болоті, латають діряві труби, щоб у місті була вода. А ще — напишіть своєму депутатові ВР, щоб звернувся з ініціативою передати формування тарифів з НКРЕКП на місця".

Читайте також: У Львівводоканалі показали, як ліквідовують масштабну аварію на водогоні