Залужний у Vogue. Чому армія має стати частиною попкультури?

Колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині дипломат Валерій Залужний написав колонку для гламурного видання Vogue. Цілком спокійні роздуми про русифіковані військові містечка 1970-х, знайомих волонтерок і першу вишиванку в дорослому віці укотре викликали бурхливі дискусії. 

Головний контраргумент, який я бачила від тих, хто слідкує за будь-якою публічною вилазкою Залужного звучав так: "Хтось гине, а хтось модель. Не на часі". 

Не забуваймо, що восени 2023 року тоді ще чинний Головнокомандувач ЗСУ дав розгорнутий матеріал для The Economist про виклики війни та потребу нових технологій. Тоді Банкова так заздрила шаленій цитованості того матеріалу, що врешті це вилилось у дуже підступне звільнення з подальшими нісенітницями та компанією хейту в придворних телеграм-каналах. 

Тому що б не робив Залужний — навіть, коли викладає сімейне фото без підписів, — воно бентежитиме уми, які захочуть знайти гниль і розказати її по білих стінах. 

Читайте також: Криза режиму одноосібної влади

Вихід Залужного з колонкою у видання, яке не асоціюється з будь-якою політичною силою, і яке точно почитають широкі верстви населення, — добра ідея. 

Адже головний меседж прочитають навіть ті, кого цікавлять нові моделі кросівок на осінній сезон та як прийти в офіс в стилі в джинсах і бути елегантним. 

Звучить ця теза так: "Кожний день у війні – це або новий урок, або смерть. Краще засвоювати ці уроки без війни. Інакше доведеться вивчати їх на досвіді тих, хто зміг їх пережити".

А хто може це знати краще за генерала, який вигріб перші два роки великої війни й став жертвою кулуарних інтриг на тлі Авдіївки? Краще про це точно не сказав би ніхто — не засвоїмо уроки про те, що заміновані кордони та ефективні менеджери понад усе — можемо уже прощатися з новими окупованими територіями. 

Другий момент. Неетичне випилювання з посади Залужного у багатьох посіяло в душі враження "вкраденої перемоги", а ще спробу стерти ластиком нове лице української армії, яке почало промалюватись серед мазуту, поту і сажі. Тому Валерію Федоровичу пробачать багато, бо він асоціюється з людяністю. І плюс він порвав шаблон навʼязаного сприйняття військового часів ранньої незалежності. Коли об людину в формі було заведено витирати ноги, називати дармоїдом і заздрити тому, що вона дещо раніше йде на пенсію. 

Емпатія до солдата після Залужного стала модною. І, бачить Бог, ми таки матимемо потім на посадах у Генштабі людей, які переживають за солдатів, а не за те, що про них написав огрядний телеграмник Роман. 

Не варто забувати, що всі ті речі — непоказні та сумні виклики, про які Залужний писав у нашумілих матеріалах для The Economist — стали нашою реальністю. Росія справді зуміла адаптуватись до війни сучасних технологій. І наше горе, що за політичними амбіціями деякі речі ми бездарно розтринькали. 

Читайте також: Припиніть вважати людей дурнями

Я щиро вітаю фотосесії та колонки військових у статусному глянці. Навесні 2024 року Vogue уже робив досить гарну фотосесію з курсантами Військового ліцею імені Івана Богуна та військовими волонтерками. Хоча тоді багато хто понаписував, що це романтизація війни, і як же так, цивільна модель посміла собі посміятися в компанії хлопчиків, які скоро поїдуть в окопи — то була корисна перша спроба. Бо врешті наш народ зберігся тому, що у нас була армія, і саме з війська у всіх його формах виходила справжня українська еліта. 

Так було і буде далі, бо ми войовничий народ, який знає, що вбивати того, хто хоче вбити тебе, — не гріх, а порятунок того, хто тобі найдорожчий, хто продовжить твій рід і піде далі нести стяг через віки. Наша армія знову стає впливовою в суспільстві — і хай скрегочуть єдині телемарафони, нафталін з каналу Інтер і втікачі з каналів Медведчука. 

Уроки, які дає Залужний прості й достатньо банальні, але їх бодай хтось сформулював. І за це респект генералу. 

Наостанок винесу той, що відгукнувся персонально мені: 

"Б’ючись із більшим ворогом наодинці, думай: яку перемогу ти хочеш і можеш отримати зараз, а яку — у майбутньому. Рішення мають свій час. Це не завжди зараз". 

Для себе розшифровую його так — ми достеменно не знаємо, як завершиться нинішня фаза війни з Росією. Але в наших силах змінити фінальну сутичку і вже зараз треба готуватися до неї. А не обіцяти людям швидкий і безболісний мир, а потім розводити руками, що тебе надурили.

Всі невдалі рішення нинішньої війни мають бути проаналізовані. Аби ніколи знову нас не очікували ані "комунікаційні кейси Бахмут", ані юродиві Марʼяни, які намагаються прикрити своє втручання в армію ментальними проблемами. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.