До Арктики зростає інтерес найбільших країн світу: що приховує "білий материк"

"Еспресо" пояснить, чому найпотужніші країни планети шукають способи взяти під контроль північний полярний регіон Землі, який, на перший погляд, видається шматком суші без цивілізації з величезними льодовиками.

Що приховується під кригою, яка щороку стає тоншою

Для початку, аби краще зрозуміти інтереси, потрібно точно визначити, що ж таке цей "білий материк".

З уроків географії: Арктика – північний полярний регіон земної кулі, який охоплює околиці материків Євразії та Північної Америки. З усієї його площі, яка становить понад 27 млн км², 60% – водні простори. Доволі масивний шмат цієї території – це льодовики, які у 2016 році, за підрахунками Національного центру даних снігу і льоду в Колорадо (США), мали площу 4,14 млн км².

Враховуючи природну сухість арктичних пустель, рослинний світ цих країн дуже бідний, а тваринний обмежується вузьким колом видів, які здатні пережити суворі умови. 

А тепер виникає логічне запитання – що ж приваблює країни на цій землі? Обжити її важко, зручну інфраструктуру не створити за сьогоднішнього рівня технологічного розвитку. І феєрична відповідь криється, як не дивно, у тих самих льодовиках. 

Доволі промовистою для цього буде доповідь Геологічної служби США 2016 року "Стратегічна важливість Арктики в політиці США". У ній стверджують, що до 22% світових запасів нафти та газу можуть бути розташовані під водами Арктики. Ідеться про мільярди барелів "чорного золота" та квадрильйони кубометрів газу.

Також ідеться й про всім відомі рідкісноземельний метали, які є обов'язковим компонентом напівпровідників, та більш звичні копалини, зокрема золото та залізо. 

Однак цінність регіону полягає не лише в його ресурсах. Сама по собі Арктика вже сьогодні дає змогу скорочувати шляхи найбільшому на планеті вантажному транспорту – кораблям. Йдеться про Північний морський шлях, який є найкоротшим на планеті судноплавним маршрутом, що з’єднує західну частину Євразії та Азійсько-тихоокеанський регіон. Контроль над ним означає контроль над доброю часткою глобальної торгівлі. 

І що найцікавіше, усі ці арктичні блага лише починають розкриватися, адже приховані під льодом, який щороку тане, відкриваючи по собі нові багатства. У зв’язку з цим перегони за землі "вічної зими" з кожним сезоном лише набирають обертів. 

"Арктична вісімка", або Хто та як розділяє "білий континент"

Перш за все, варто підкреслити, що за міжнародним правом жодній країні Арктика на теперішній час не належить. 

Однак є п’ять країн, йдеться про Росію, США (через Аляску), Канаду, Норвегію та Данію (через Гренландію), чиї землі оточують північний полярний регіон. Тож території, а також 200 морських миль навколо них, є виключними економічними зонами цих держав. На таких територіях дозволено видобуток та користування розташованими там ресурсами.

До речі, саме за цим принципом вищезгаданий Північний морський шлях, надважлива артерія глобальної торгівлі, перебуває під контролем Росії. 

Фото: Wikipedia

З кожним роком, як уже згадувалося раніше, льодовики Арктики зменшуються, а тому на світ "споглядає" все більше ресурсів та корисних маршрутів. Відтак країни заявляють свої претензії на нові острівці для розширення зони впливу. 

Цікаво, що Конвенція ООН з морського права ніяк не забороняє цього. Для розширення своєї виключно економічної зони країні необхідно довести, що її континентальний шельф простягається понад ліміт у 200 морських миль від найбільш заглибленої в море частини суші. 

Усе ж інше, що лежить за їхніми межами, вважається "вільними водами", а от морське дно – "спадщиною всього людства" і керується Міжнародним органом з морського дна ООН.

Однак є інший високий міжурядовий орган, який займається питаннями країн Арктики, – Арктична рада. Її членами є 8 країн – Канада, Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Росія, Швеція та США. Окрім того, вона передбачає включення інших країн зі статусом спостерігачів. 

Фото: Арктична Рада

Рада функціонувала з 1996 року як форум для просування співпраці, координації та спілкування серед арктичних країн, з залученням корінних народів та інших жителів Арктики з таких питань, як сталий розвиток та охорона довкілля. Окрім того, Рада займалась дослідженнями зміни клімату, нафти та газу та арктичних морських перевезень.

Спершу після створення цей орган не передбачав розгляд питань миру та безпеки у регіоні. Проте зміни в Арктиці, а насамперед танення льодовиків та зменшення об’ємів криги, призвели до перегляду відносин між геополітичними питаннями та роллю Ради як такої.

Таким чином, у далекому 2011 році за сприяння Арктичної ради її країни-члени та країни-спостерігачі уклали першу зобов'язувальну угоду – "Угоду про пошук та рятування в Арктиці".

Однак 3 березня 2022 року через російське вторгнення в Україну робота Арктичної Ради була поставлена на паузу. Сім арктичних країн тимчасово припинили співпрацю з РФ в Раді. 8 червня 2022 року вони опублікували спільну заяву, в котрій передбачався "намір здійснити обмежене відновлення роботи в Арктичній Раді за проєктами, які не передбачають участі Російської Федерації". 

Нарощення російської присутності, погрози Трампа та появи військ в Арктиці

Разом зі зменшенням площі льодовиків в Арктиці все гостріше постає питання панування. Основні країни, які мають свої частини в регіоні, продукують все більше претензій на землі. 

Тож не встиг 47-й президент США Дональд Трамп пройти церемонію інавгурації, як вже заявив про претензії на найбільший острів планети, Гренландію, який розташований в північному полярному регіоні. 

Такі висловлювання він аргументував стратегічною важливістю острова для міжнародної безпеки та наростальною присутністю російських і китайських суден в Арктиці.

Вже за два місяці після цього в інтерв'ю NBC News Трамп сказав, що у нього "абсолютно точно" були реальні розмови про анексію Гренландії, та висловив упевненість, що США "100% отримають Гренландію". Ба більше, він додав, що не виключає жодних варіантів дій для анексії Гренландії, зокрема розглядає і можливість застосування військової сили.

Однак політична проблема криється в тому, що фактично Гренландія – автономна установча країна в складі Королівства Данія. 

Як пояснював аналітик Данського королівського оборонного коледжу в Копенгагені Марк Якобсен у матеріалі "Голосу Америки", Сполучені Штати давно вважали Гренландію вкрай важливою для своєї оборони. 

"Поза сумнівом, це геостратегічно важливо для захисту національної безпеки США від російських ракет. Найкоротший шлях для російських ракет у бік США – через Північний полюс, через Гренландію", – пояснив Якобсен. 

Аналітик також пояснює загострення політичної ситуації й тим, що останніми роками Росія інвестувала значні кошти в арктичну військову присутність. Вже зараз найпівнічніша авіабаза РФ "Нагурське", що на північному узбережжі Сибіру, містить ядерні стратегічні бомбардувальники, ракети та системи спостереження. А окрім того, російські атомні підводні човни патрулюють арктичні моря, тоді як все більший флот атомних криголамів поширює вплив Кремля на весь регіон.

Хоч і не має там своїх земель, проте ще один суттєвий геополітичний гравець претендує на свої інтереси у регіоні. Йдеться про Китай, який ще у 2018 році заявляв про створення "Полярного шовкового шляху" в межах міжнародного проєкту КНР "Пояс і шлях". Його реалізація скоротить шлях з Китаю та інших східноазійських держав до Північної та Західної Європи у порівнянні з традиційним шляхом через Суецький канал.

Уже зараз Китай називає себе "приарктичною державою", проводячи спільні військові навчання у регіоні спільно з РФ. Ще у листопаді 2024 року посол США з питань Арктики Майкл Сфрага повідомляв у інтерв’ю Reuters, що таку співпрацю Америка розцінює як "тривожні сигнали". 

Водночас збройні сили США присутні в Гренландії з часів Другої світової війни, коли американські війська були розміщені на острові після падіння Данії під натиском нацистської Німеччини. Максимальна кількість військовослужбовців США, які там перебували, становила 10 тис. людей. 

Натомість зараз космічна база "Пітуффік" на північно-західному узбережжі Гренландії, раніше відома як авіабаза "Туле", є найпівнічнішим військовим об’єктом Сполучених Штатів. Станом на січень 2025 року там розміщено близько 200 військовослужбовців разом із системами попередження про ракети, засобами оборони та космічного спостереження.

Паралельно до того Reuters повідомляє, що Данія планує виділити додаткові 14,6 млрд данських крон, тобто 2,05 млрд доларів для посилення своєї військової присутності в Арктиці через наміри президента США Дональда Трампа встановити тотальний контроль над островом Гренландія. 

А поки країни переглядають свої інтереси на ресурси та території "білого материка", дослідження NASA, для яких проводили вимірювання крижаного покриву в Арктиці в березні 2024 року, свідчать, що площа морського льоду скоротилась до найнижчого рівня в цьому регіоні в зимовий період за всю історію спостережень. 

Отже, можна припустити, що нові логістичні шляхи через Арктику з’являтимуться частіше, а розробка нових родовищ на крижаній землі ставатиме лише перспективнішою. Вже зараз країни, навіть не всі з яких мають території в північному полярному регіоні, активізуються у своїх територіальних претензіях, надалі ж процес лише загострюватиметься.