Про що знав Залужний?

The New York Times опублікував вже звичну регулярну статтю щодо війни в Україні: "США рекомендували Україні тимчасово закріпитись на наявних позиціях і нарощувати власне виробництво зброї".

Задача: "створити достатньо переконливу загрозу для Росії, щоб та пішла на переговори наприкінці 2024-го чи у 2025-му".

Окремо відзначено, що Україна шукає "творчих способів" вивести Росію з рівноваги. Маються на увазі успішні атаки на Крим, на флот по всіх узбережжях Чорного моря, на виробництва, склади, логістичні вузли та "вузькі місця" транспортування в глибокому тилу. І це вже працює.

Позначені два стовпи запобігання поразки від Росії: нова стратегія і належна підтримка від союзників. Фактично, це те, що утвердив у своїй статті генерал Залужний. Для розробки річних планів за обома пунктами США відправили до нас тризіркового генерала (генерал-лейтенанта Антоніо А. Аґуто-молодшого, який керує підтримкою України з бази у Німеччині).

Щодо підтримки, щоправда, зазначена прикра реальність: Захід просто не має очікуваних запасів зброї й особливо снарядів. ВПК останні десятиліття не орієнтувався на повноцінне державне оборонне замовлення, тільки на достатньо скромні комерційні приватні контракти. З фінансами, зважаючи на держборг США, теж не все добре. Тому цей момент вже визначений остаточно: Україні доведеться воювати 2024 "з більш обмеженим бюджетом".

Очевидно, генерал Залужний це прекрасно розумів ще влітку, до початку бюджетних дебатів — тому і позначив основну ставку на нову стратегію, а не на гроші чи постачання. Щоправда, Головком тоді, в The Economist, цю стратегію так і не назвав (хоча вже очевидно, що точно знав про неї). Тепер же ясно, що основою нової стратегії за обмежених ресурсів будуть глибокі удари по ворогу з накриттям стратегічно важливих цілей.

Читайте також: Про що брехав Путін: "пряма лінія". Колонка Віталія Портникова

З точки зору нефахівця — цілком життєздатний підхід. Він справді може виправдати себе. Звісно, за умови, якщо зміниться державна політика України у сфері власного виробництва, корупції, державного сприяння орієнтуванню економіки на військові потреби (бо зараз це фактично державне стримування, як не перешкоджання і прямі заборони).

***

І окремий принциповий момент, позначений американськими можновладцями: щоб виграти війну, Україні не треба повертати всю територію. Тобто, стратегічні плани не мають охоплювати битви за кожен з майже 20% окупованої території. Сконцентруватись на жорстоких відсікаючих ударах на ключових напрямках, отримати "кілька стратегічних і символічних перемог" (за зміцнення оборони та нарощування власного збройного виробництва) - і цього буде достатньо, щоб Кремль зважив ризики й витрати та дав задню.

Читайте також: Про пріоритети та оборонне планування

Це теж виглядає реалістичною оцінкою перспектив.

Крім того, Україна вже робить достатньо успішні кроки в напрямі власного збройного виробництва: важкі та звичайні дрони, угода з Rheinmetall (18 жовтня 2023 вже року зареєстровано офіційно ТОВ "РАЙНМЕТАЛ - УОП" і отримано код ЄДРПОУ)... Хоча, звісно, це ще навіть близько не "переведення економіки на військові рейки" і не "нарощування достатньо власного збройного виробництва".

В будь-якому випадку, для повернення територій і відкидання окупантів воювати має вся країна. А з цим у нас все досі сумно.

Джерело

Про автора. Олексій Голобуцький, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.