Про українсько-польські стосунки

Політики змінюються, як настрої у суспільстві. І політики є частиною чи відображенням різних верств власного суспільства. В Україні теж так. Що таке Україна для поляка, американця чи й російського агресора? Це Кравчук чи Кучма? Ющенко чи Янукович? Порошенко чи Зеленський? 

Америка це Трамп чи Байден? Та й Польща це Качинський і Дуда чи Туск? Інколи покращення чи погіршення стосунків залежить від успіхів і провалів нашої дипломатії, а інколи при усіх наших талантах ці стосунки більше залежать від внутрішньої ситуації в інших країнах. У таких ситуаціях роль дипломатії ще відповідальніша. 

Демократичний польський президент Комаровський разом полював і обіймався з Януковичем, дратуючи нашу проукраїнську спільноту не тому, що поважав його, а тому що дбав про інтереси Польщі. І саме тому достатньо авторитарний, але прагматичний і талановитий політик Ердоган каже, що Путіну можна довіряти, спілкується з ним, але підтримує Україну зброєю й в інші способи. 

Багато наших людей часто дивляться на Польщу, як колись дивилися на Росію. Мовби на старшого брата-рятівника. Такі люди зараз, коли ми конфліктуємо через експорт українського збіжжя в Польщу в усьому звинувачують українську владу. Я мав би підтримати такий підхід, як опозиційний політик. Я справді вважаю, що влада в наших стосунках із західним союзником припустилася багатьох помилок. Але не це стало причиною конфлікту. 

Причини у Польщі та у польській внутрішній політичній ситуації. Рішення Польщі зараз є помилковим, бо порушує регуляції ЄС, ставить під сумнів нашу євроінтеграцію, яка вигідна не лише українцям, а й полякам. 

Рішення Польщі бʼє і по нашому оборонному бюджету. Адже міжнародна фінансова підтримка може витрачатися лише на соціальні програми. Наш оборонний бюджет формується податками, значну частину яких платять експортери. 
Польський Сейм уже колись в історії кричав "Нє позвалям", коли не ратифікував Гадяцьку унію, підписану Гетьманом Виговським. Чим закінчилося це і для України й для Польщі? Перемогою Росії. 

Наша помилка в тому, що до владнання ситуації у Польщі не були підключені ні українська опозиція, ні представники нашого громадянського суспільства. Концепція будувати стосунки лише на відносинах між президентами легко руйнується і з найміцнішої перетворюється на найслабшу. 

Ще позавчора Зеленський і Дуда були кращими друзями, а вчора скасували зустріч на Генасамблеї ООН. 
Раніше офіс фактично блокував міжпарламентську співпрацю і візити парламентарів у Польщу. Тепер уся відповідальність за провал дипломатії на польському напрямку лягатиме виключно на президента. 

Це та сама помилка, яку ми вже спостерігали у ставленні влади до результатів соціологічних досліджень. Люди вважають президента відповідальним за високий рівень корупції. Очевидно, така концентрація влади в руках однієї особи не лише дає можливість приписувати собі успіхи, а й покладає відповідальність за провали. 

Одна навіть найвеличніша особа не має змоги розв'язувати проблеми країни, а тим більше у стані війни. Саме тому необхідно обʼєднувати зараз владу, опозицію і громадянське суспільство для спільного подолання кризи через агресію, а не далі зміцнювати одноосібну владу і накопичувати помилки. 

Будь-які стосунки й між людьми, і між країнами - це не лише емоційна приязнь, але і відповідальна праця.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.