Путін і його оточення реально налякані, - Піонтковський

Серійний злочинець, який грає роль президента РФ, розпочав чергову хвилю злочинів. Цього часу йдеться, зокрема, про спроби анексувати тимчасово окуповані території України. Але ключове питання: чому такий поспіх?

Це не поодиноке істеричне рішення Путіна, це була ціла серія після його повернення з саміту в Самарканді, де він зазнав шоку. Він їхав туди начебто до союзників. Його пропаганда весь час казала: за нас більшість людства (то вони 1,5 мільярда китайців додавали до 1,5 мільярда індусів). Але зустріли його дуже холодно. І Сі, і Моді просто прочитали йому перед екранами телевізорів на очах у всього світу такі собі лекції викладача студентові-двієчнику. Пояснили йому, що не можна у ХХІ столітті провадити політику такими методами. І загальний настрій усього цього глобального Півдня був для нього цілком несподіваним. Навіть такі, здавалося б, васали, як прем’єр-міністр Таджикистану чи Киргизії, демонстративно спізнювалися на зустрічі з ним. А це його завжди була така бандитська фішка – він змушував навіть велику королеву Єлизавету, з якою весь світ недавно попрощався, чекати по 15 хвилин перед Букінгемським палацом. Пап Римських по дві години тримав у приймальні. А тут він відчув зневагу до себе, і це його шокувало. І коли він повернувся, вранці 19 вересня прийняв цілу серію самогубних рішень. Серед них і проведення «референдумів», і анексія. Але ще більш руйнівним для його влади рішенням була мобілізація, яка принесла війну в кожен дім.

І це лише початок, це буде соціальний вибух і це остаточно поховає режим Путіна, якщо справді все піде як піде.

Абсолютно це те саме, як Микола ІІ роздав гвинтівки мільйонам мобіків-селян, і врешті-решт вони повернулися з цими гвинтівками до Петрограду й там нагородили такого, що ми з вами на всьому пострадянському просторі більше 100 років розгрібаємо. Величезне соціальне розшарування відразу далося взнаки. Саме мобілізація поховає режим. 200 тисяч осіб уже втекли від призову за кордон. І втекли хто – люди, які мали західні паспорти, кошти, якісь зв’язки. Втік середній клас. А вся робітничо-селянська Росія, яка вважалася його глибинним народом, її, цих нещасних мобіків, він відправив на смерть. Зараз відкрилася ще одна катастрофа режиму – усе ж порозкрадали в армії. Це не 300 тисяч – він мільйон збирається призвати, а там немає ні обмундирування, ні одягу, починаючи з елементарного – черевиків і трусів.

Путін уже почав бігати по воєнторгах світових, для того щоб докуповувати форму. Тобто немає форми, не справляються російські зони з пошиттям тулупів.

Це й відкриває соціальну катастрофу. І знову він почав був ядерний шантаж, але йому дуже жорстко відповіли, починаючи від президента Байдена, а щонайдокладніше Салліван і Блінкен пояснили, що вони вже сказали своїм візаві у Москві: наслідки застосування ядерного удару по Україні будуть, за словами Саллівана, катастрофічними, а Блінкена, жахливими. А потім відставні генерали пояснили в деталях, що це буде. Вони не повторюватимуть російські злочини й не застосовуватимуть ядерну зброю. Вони просто знищать за пів години весь чорноморський флот, а якщо цього виявиться недостатньо, за кілька днів вони можуть спопілити вогнем усе угруповання, що перебуває в Україні. Частиною моєї роботи, не надто приємною, є стежити в пів ока за російськими медіа і паблік-шоу. І я вам так скажу: Путін і його оточення реально налякані. Щодня повторюються тезиси: «Ми ніколи цього не думали», «Це все наклепи західних політиків», «Ми в жодному разі не збираємося застосовувати ядерну зброю». Вважайте, що ядерне питання закрите: Захід, і особливо Сполучені Штати, їх попередили. І ще один прояв його божевілля в тому, що він підірвав дві труби «Північного потоку».

На що він розраховував? Ми розуміємо, що він хотів немовби продемонструвати, що вони «уходят в нєсознанку» й після того Європа газом має забезпечувати сама себе. А потім запропонував відновити шланг з назвою «Північний потік – 2».

Він продемонстрував повне нерозуміння Заходу. Генерал Петреус, що детально пояснив також, яке покарання чекає на Росію за використання ядерної зброї, сказав, що Путін «постав перед незворотною реальністю поразки й не бажає її визнавати». Це типова істероїдна реакція, вона трапляється в побуті, коли людина наражається на нестерпну, ганебну й принизливу для неї реальність, – вона зривається й заперечує її. Він остаточно підняв ставки, можливо по-дурному сподіваючись, що йому вдасться переграти долю, вирвати в армії України стратегічну ініціативу. Але це неможливо. З’ясувалося, що цей мільйон нещасних мобіків, про яких нам казали, що їх готуватимуть два місяці в якихось навчальних центрах, – уже на фронті.

Вони здаються в полон. Уже зафіксовані факти нашими військовими, вони здаються в полон, коли є змога.

Чудово сказав про це генерал Залужний: «Ми розгромили професійну російську армію – вони нам присилають аматорську команду». Це як у спорті. Але мало того, що ці нещасні люди не підготовлені, з’ясувалося, що для них нема ні обмундирування, ні зброї – нічого. Але й цього Путіну видалося недостатньо. Я вже назвав чотири катастрофічні помилки: це мобілізація, це анексія, спроби ядерного шантажу, підрив трубопроводу. Ви сказали, що поховає режим мобілізація, але, можливо, це станеться раніше. Путін увійшов у жахливий конфлікт з армією: два його пси, яких ненавидить уся армія, Пригожин і Кадиров, кажуть, що треба весь генеральний штаб босими з автоматами відправити як рядових кров’ю спокутувати свою непідготовленість і зраду. А він у відповідь Кадирова, який заявляв, що «свого першого росіянина зарізав у 16 років», робить генерал-полковником і підносить над усією армією. Він у відчаї робить одну за одною найгрубіші помилки.

«Наїзд» на Лапіна – це «наїзд» на цілу групу вищого військового командування РФ. І от що це означає, як можуть розвиватися події?

Кадиров і Пригожин це відкрито не приховують. Вони нападають на Герасимова. Вони кажуть, що всі так звані злочини Лапіна могли бути скоєні лише з відома  Герасимова. Такого розладу в жодній армії світу неможливо уявити, тим більше в період відступу. Події розвиваються якнайкраще для завершення цього конфлікту в цьому році – за такої кількості конфліктів у вищому політичному керівництві й у суспільстві російському. Я повторю те, що весь час повторюю вже впродовж кількох місяців, але зараз це стає абсолютно зрозуміло: звільнення Херсона буде смертельним ударом, політично Путін не переживе його.

Так, ми бачимо дуже потужну динаміку, йдеться зокрема про удари ЗСУ саме на цьому напрямку. Бої тривають запеклі, ми розуміємо, гине дуже багато достойних українських солдатів і офіцерів. І незабаром російське угруповання може потрапити в повну пастку. Це від 20 тисяч людей. Але після того, як я подивився спроби анексувати, і це все діло зафільмоване, у Москві, ми бачимо, що насправді йдеться про неадекватних людей. Пам’ятаєте оті всі путінські антраша, які він виконував разом із воєнними злочинцями, різного роду Пасічниками і так далі, на арені політичного цирку? Це ж справді неадекватність.

Так Путін же втручається безпосередньо в командування військами. Це він замкнув фактично своє угруповання під Херсоном, 20 тисяч людей, він забороняв їм відходити. А зараз уже навіть за щирого бажання, отримавши наказ відступити, вони не зможуть звідти вийти: усі мости й переправи або ліквідовано, або вони під ударом артилерії, українських ракетних систем. Мені видається, що Росія наближається до воєнної та політичної катастрофи. Треба знати ставлення російських військових до Кадирова – вони ненавиділи його завжди. Адже Путін програв Кадирову війну й тому виплачує величезну данину. І Кадиров взагалі кожною своєю заявою підкреслює, що він не якийсь там очільник суб’єкта федерації – він керівник незалежної держави, яка перебуває в особистій унії з Путіним, з РФ. Тобто все, що її пов’язує з РФ, – це особиста унія з Путіним. Кадиров трохи розумніший за Пригожина, він грає у складну гру. Він розуміє, що після поразки Путіна буде відсторонено від влади. І що всі силовики – і ФСБ, і військові ненавидять Кадирова, вони не погодилися з цим результатом війни, коли Путін почав виплачувати йому данину, і вони накинуться на нього. Отже, доведеться знову боронити незалежність Ічкерії, як він називає Чеченську державу. Тому він підкреслює свою незалежність, до того ж працює на чеченську аудиторію: бачте, який я сильний, я тут диктую росіянам. Він уже перебуває в постпутінській Росії, яка почне розпадатися. Власне, і розпадатися нічому, Чечня ніколи й не була частиною Росії, це просто так Кадиров досягнув особистої домовленості з Путіним, яка завершується. А цей конфлікт неминучий – між військовими з одного боку й злочинцем Пригожиним і Кадировим з іншого. «Друга армія світу» виявилася безпорадною перед українською армією. Але, запевняю вас, у них виявиться достатньо сил, щоб відігратися на арміях Кадирова й Пригожина.

Путін же ж недарма приміряється до кар’єри Івана Грозного, тобто Івана Лютого українською, в ролі колективного Малюти Скуратова, ми бачимо: Кадиров, Пригожин і т.п. Ми пам’ятаємо, як рвав ніздрі, як рубав голови Іван Лютий, як він палив живцем людей, як уся опричнина була розгорнута взагалі у квазідержаву, а російські бояри облизували брови й шли на плаху. І Іван Грозний, поки не здох, витворяв усе що міг.

Йому далеко до Івана Лютого, чи Йосипа Сталіна, чи Адольфа Гітлера. Він дрібний пітерський гопнік, який зараз втрачає будь-яку підтримку – і підтримку оточення в бункері, яке зовсім не прагнуло цієї ескалації. Ви ж пам’ятаєте його промову – звернення до народу тричі відкладалося, зрештою було перенесено з вівторка на середу, його оточення до останнього моменту намагалося зупинити його від цієї потрійної дурниці. І по-друге, російська армія, як до неї ні ставитися, зганьбилася в Україні – і як професіонали, і як люди, що порушили кодекс військового. Але з тим більшою люттю й задоволенням вони перегризуть горло цим новим Малютам Скуратовим. Можливо, Путін саме таку комбінацію й задумав, інакше ці його дії неможливо було б пояснити. Та він і тут прорахувався. Але нам яка різниця, що там відбуватиметься в Росії, коли вона програє? У будь-якому разі очевидно, що вона рухається до програшу у війні. Звісно, що в якійсь формі, за вашим сценарієм чи будь-яким іншим, програш у війні завжди відкриває в Росії тривалий період смути. Ця велика російська смута вже почалася на наших очах.

А як можна пояснити надзвичайно дивну заяву, чи ініціативу, тьоті Валі Матвієнко, уродженки України, яка колаборує з режимом, що намагається знищити її історичну батьківщину, – вона почала бекати-мекати про перспективи буцімто на парламентському рівні проводити якісь консультації після того, як  президент Зеленський відверто послав Путіна і весь зав’язаний на Путіні переговірний процес?

Увесь істеблішмент, разом із уродженкою України Матвієнко й усіма людьми в бункері, усвідомив, що війну програно. Вони всі такі самі російські імперіалісти, вони ненавидять Україну, із задоволенням би її знищили. Але зараз бачать, що знищити Україну неможливо, і перед ними постало більш важливе для них завдання – зберегти владу й величезну власність, що одне й те саме в Росії, у державі, яка зазнає поразки. І вони звертаються вже через голову Путіна до Заходу: допоможіть нам урятувати обличчя, ми готові. Це натяки тієї частини російської еліти, яка відчайдушно бажає домовитися й загалом готова здати Путіна. У Путіна зараз надто багато ворогів, щоб утриматися у владі: уся ця еліта, яка хоче миру (Матвієнко просто послали висловити ці настрої), військові. Дехто каже, що Путін учора дав ляпаса військовим, – це не ляпас був, він їх просто відшмагав засцяною ганчіркою цим призначенням. Вони всі ставляться до Кадирова негативно, зростає невдоволення народу. Були якісь люди, якоюсь мірою отруєні пропагандою, готові йти за мобілізацією, як їм казали, рятувати країну. Але коли перед ними відкрилася вся безодня крадівництва в армії, цілковитої непідготовленості генералів, керівництва армії й прагнення пожертвувати ними для закривання дір, я гадаю, це тепер величезний вибуховий матеріал, найнебезпечніша проблема як для Путіна, так і для всього російського панівного класу.

Так, публічне шмагання генералів – це надзвичайно серйозний виклик, але Путін на нього пішов. З іншого боку, якщо він збирається вийти живим з війни проти України, а він дуже хоче цього, то він буде змушений іти на якісь кроки. То на які кроки в теперішньому коридорі смерті він може піти?

Путін має шлях, який йому підказує його оточення: лагідне відсторонення від влади. Це, власне, обговорювалося з ним, і він навіть був майже готовий до цього перед від’їздом до Самарканду. Але там він пересвідчився, що таке падіння його статусу на міжнародній арені може підштовхнути його, адже не лише ми бачили, що відбувалося в Самарканді, а й люди з бункера бачили. І він боявся, що це підштовхне їх до того, що вони зможуть запропонувати Заходу: ми звільняємо вас від Путіна, а ви допомагаєте нам змусити Україну запропонувати якісь вигідніші умови капітуляції. І він тому відразу зробив ескалацію на чотирьох, чи навіть на п’ятьох напрямах, якщо врахувати цю атаку на своїх генералів, щоб уже попалити всі мости й позбавити своє оточення можливостей віднайти більш-менш мирне вирішення. Єдиний для нього шлях врятувати життя – це домовитися зі своїм оточенням про те, що вони його відправляють на лікування до якогось «центру стародавньої китайської медицини» й оголошують, що «товариш Путін припустився низки серйозних помилок в українському питанні й ми тепер намагаємося їх виправити». Це єдиний його шанс на життя.

Це у перспективі. Поки Путіна ще не прив’язали до хвостів гнідих жеребців чи до якогось колеса чи бампера кадирівської тачанки й не провезли по всій «срєднєруской возвишенності». Це в планах, а тут маємо інший конкретний кейс: ідеться про заявку Української держави щодо прискореного вступу до Євроатлантичної спільноти. Будемо сподіватися, не знайдеться нікого, крім Орбана, хто б міг намагатися заблокувати подібний напрям.

Я вважаю, це дуже правильний і важливий крок Зеленського. Погляньте: вже половина членів НАТО висловилися за. Половина, тому що я рахую так: Єрмак налічив 11 країн, останніми днями до них долучилися, це вже повинні оголосити, природно Болгарія та Словенія. І крім того, я вважаю, у перший же день, коли стануть членами НАТО, цю заявку підтримають Фінляндія та Швеція – разом уже буде 15 із 30 країн НАТО. Що показово: усі ці країни, крім Канади, – мають кордон з Росією. Адже в чому полягає завдання блоку НАТО – захищати НАТО, і в першу чергу оці 15 країн, від нападу Росії. Ті країни, які, власне, і виконують цю функцію, на чиїй території розташовані війська всього блоку НАТО, – вони всі вже за прийняття в НАТО. Тобто те, що було два місяці тому якоюсь абстракцією, тепер вже «наростило м’ясо», стало практичною метою. Я переконаний, що під час візиту Ліз Трасс  найближчими днями буде оголошено, що Велика Британія також підтримує цю акцію. І надзвичайно важливу думку підкреслив Зеленський у своєму зверненні: «Ми де-факто вже є членами НАТО». Цілком змінено модус відносин України з НАТО. Це не якийсь там кандидат, який ще мусить дотягнутися до якихось критеріїв і чекати, поки скажуть: так, вам можна 4+ поставити, – це країна, яка єдина наразі виконує функцію НАТО, вона б’ється з Росією. Заради захисту від російських орд і було створено блок НАТО.

А якщо, наприклад, Орбан скаже ні?

Єдине питання, яке залишилося з Америкою, неясне до кінця і мені також – я поділюся своєю думкою стосовно того, як я його бачу, – це надання ракет AТACMS і ракет HIMERS далекобійністю 300 і 500 км. Американці цього не підтверджують і не заперечують, натомість я гадаю, ці ракети в деякій кількості вже передано Україні. У тих каналах зв’язку, про які казали Салліван і Блінкен, що вони мають з американськими військовими, американці зробили попередження: якщо ви продовжуватимете лінію на руйнування української інфраструктури, то ми, по-перше, передамо ці ракети в дуже великій кількості, а по-друге, скасуємо свої обмеження, свої побажання, які ми поки що висловлюємо українцям, не застосовувати їх для удару по власне російській території. Ви ж бачите, процес відбувається в цьому напрямі – вчора чи позавчора офіційний представник Пентагону повідомив, що вони зняли ті обмеження, які були щодо Криму. Крим – українська територія, по Криму можна лупити будь-якими ракетами. ATACMS дуже потрібні саме для звільнення Криму. Тобто розмови ведуться щодо цього. Чого потребує Україна як член НАТО? Ви ж не чекаєте американських чи німецьких солдатів? Вони вам не потрібні, ви самі впораєтеся.

Ми з приємністю їх би зустріли хлібом і сіллю й були б утішені, тому що тут ідеться не про агресію, а про колективну безпеку, зокрема ядерних об’єктів – Запорізької атомної станції.

Вам потрібно насамперед озброєння у великих масштабах без жодних обмежень. У цьому сенсі ви вже члени НАТО. Я переконаний, що формально «шашечки» ви отримаєте після звільнення Херсона, буде прискорена капітуляція Росії. Коли ви вийдете на кордони 1991 року, звісно, вас приймуть до НАТО як гарантію безпеки України від майбутньої агресії Росії. І ця заява Зеленського – дуже важливий крок у цьому напрямі.