Росіяни поб'ють рекорди зі швидкості пошиття українських прапорів, – Айдер Муждабаєв

Каже – початок "великої війни" був для нього цілком прогнозованим. У 2018 році він записав ролик "Путин ОБЯЗАТЕЛЬНО нападёт", який переглянули понад 600 тисяч разів. 

"Але мені все одно не вірили", – згадує Айдер, – "Після нього мене ще й припинили запрошувати в етери майже всіх українських телеканалів. Мовляв, цього божевільного неможливо слухати, за спиною постійно казали: "Чё, нападет Путин? Дурак, что-ли?". Вибачень не почув досі. Хоча мені їх і не потрібно. Я просто шкодую, що прозріння приходить такою дорогою ціною". 

У перші дні війни, каже Муждабаєв йому було страшно, що все відбувається саме так, як він і думав. А ще – гризуть докори сумління, що не зумів як слід підготувати суспільство до тотальної війни. 

"Мені здається, що я десь недопрацював. Я звинувачую себе в тому, що розуміючи, як усе буде, я не зміг цього донести, не знайшов переконливих слів, не достукався до критичної маси людей", – каже журналіст.

Якою була російська журналістика в 90-х, як "закручував гайки" Путін, хто ще до Нємцова називав Путіна "й**нутим", чим хворе російське суспільство і як його лікувати – в інтерв'ю Айдера Муждабаєва для Еспресо.

Думали, що демократія – це назавжди. А потім прийшов Путін

Ви покинули Росію та російську журналістику, коли там уже добряче перекрили кисень. Але ж був і інший час, коли російську журналістику можна було більш-менш назвати вільною?

Так, був певний період, ще з радянських часів, коли почали створюватися невеликі незалежні журналістські спільноти. В Тамбові – місті, де я народився – я наприкінці 80-х на власні очі бачив, як три журналісти створили незалежну газету. Її видавали на фотопапері, використовуючи "увєлічітєль", "закрєпітєль", "фіксаж" – сучасним поколінням навіть пояснити важко, що це. Гроші збирали, якщо по-сучасному, то методом краудфандингу – зацікавлені люди фінансували незалежних журналістів. 

Я особисто був певен, що після серпня 1991 року повернення назад не буде, а демократія – це назавжди. В Росії доволі довго, навіть після Першої чеченської війни, відверто писали, критикували владу. Майже всі журналісти були проти Першої чеченської, як би важко це уявити це сьогодні. Із Другою чеченською війною вже було по-іншому. Путін зламав суспільство, а може навпаки – догодив йому. Бо Єльцина не любили – за все, включно з чеченською війною, яку він програв. 

А тоді було дуже вільно. До 1996 року я точно пам'ятаю, що ми робили все, що завгодно – і з місцевою владою, і з федеральною. Придушення свободи почалось на моїх очах. Це був "Курск" (серпень 2000) і "Норд Ост" (жовтень 2002). Під час цих двох випадків Путін уже "ричав" на медіа: не заважайте нам боротися з тероризмом! І почалося…

Тобто початком згортання свобод фактично й став прихід Путіна до влади?

Фактично так. Цікаво, що зараз мало хто пам'ятає, та Путін прийшов до влади на проєвропейських гаслах – за НАТО, за ЄС. У Росії був шанс стати форпостом Європи проти Китаю і частково виконувати роль, скажімо, Туреччини – не до кінця демократичної країни, з якою Захід спілкується і яка виконує певну важливу роль в безпеці всього європейського регіону. 

Але Путін обрав інший шлях. Цікаво, чому?

Виключно тому, що цього захотіло російське суспільство. Люди з тогочасного оточення Путіна розказували мені про фразу, яку він сказав тихенько Шрьодеру, дивлячись на натовп, який влаштував овації: "Бачиш, Герхарде? Вони хочуть царя…". І він змінився повністю. Насправді Путін пішов за суспільством, а не вів його за собою.

Закручування гайок – воно ж не йшло одномоментно. Ви працювали журналістом, бачили, як воно все поступово відбувається?

Пам'ятаю кілька хвиль. Скажімо, коли прийшов Мєдвєдєв – він усе сприймав дуже болісно, навіть свої "не такі" фотографії – постійно телефонували в редакцію, скандалили. 

Заборон ставало більше, але яка-не-яка свобода слова була, напевне, аж до 2014 року. Останніми кроками стали окупація Криму та вбивство Нємцова. Шлюзи закрилися, а всі співробітники газет "перевзулися" просто за один день. Коли Путін оголосив, що він "повертає Крим", то 99% моїх колег, які ще вчора його критикували, ненавиділи, підтримували Майдан, казали "молодці українці, що виганяють Януковича" – всі вони сказали: "Стоп! Якщо Крим, то ми всі за Путіна". 

А потім уже пішла кінцева зачистка. Для кожної людини є певна міра компромісу. Якщо не дозволяли – намагалися обходити, хитрувати. Але окупація Криму на всьому поставила крапку – в один момент відбувся поділ на "свій" і "чужий", у тому числі і в журналістському світі. Я став чужим для людей, які знали мене по 17 років – за один день я став для них ворогом, вони перестали пити зі мною чай. Це – звичайний фашизм. Ніби в Німеччині, коли в один момент припиняли спілкуватися з євреями, їхніми дітьми і так далі.   

"Ліберальні" ЗМІ – маріонетки Путіна, яких уже заховали в шафу

Тобто тезу про бідних, обдурених росіян і Путіна, який у всьому винен, ви не сприймаєте? 

"Путін поганий, а російський народ хороший" – це те, що ми чуємо і будемо чути від так званих ліберальних інтелігентів, які хочуть десь прилаштуватися на Заході, взяти паузу, а потім, коли ЗСУ і західна коаліція переможуть Путіна, сподіваються підняти руки і сказати: "Ми хочемо тут будувати демократичну Росію, бо ми були ні при чому". 

Якраз "при чому"! Бо, наприклад, візьмемо найбільш статусні приклади так званої журналістики. Олексій Венедиктов, Дмитро Муратов, Євгенія Альбац, "Медуза" – вони всі підлягають люстрації. Я докладу всіх зусиль, аби розплющити очі Заходу і всім – ніхто з цих людей не може працювати в журналістиці. Ці люди йшли на такі компроміси, на які нормальна людина ніколи би не пішла.

Я, наприклад, став співавтором звіту Бориса Нємцова "Путін. Війна" – написав главу про окупацію Криму. Павло Гусєв (який називав себе демократичною людиною, хизувався, що є власником "вільної газети") після цього просто зітхнув і дав мені зрозуміти, що "моя пєсєнка спєта". Тепер узагалі погрожує прислати людей в Україну, щоби вони мене вбили. Це сюр… Він ще й голова Союзу журналістів Москви – пора, мабуть, перейменовувати в Союз терористів Москви. 

Але чи зможе Захід сприйняти російські "ліберальні ЗМІ" саме так? Бо маємо приклад Овсяннікової – вона взагалі на Першому каналі працювала, і нічого, непогано її там приймають.

Давайте відверто ставити питання і відверто на них відповідати. Перше питання: що ти там робила? Чи не цей сюжет про "розіп'ятого хлопчика", через який десятки тисяч бовдурів-убивць з усієї Росії, мотивовані такою "жорстокістю українських фашистів", пішли їх убивати? Один лише цей фейк коштував тисячі життів українців. Хтось за це буде відповідати чи ні? Чи Овсяннікова прозріла лише в лютому 2022 року і вистрибнула в ефір, уся така красива?

Це лише один локальний приклад, а є й інші. Центром пропагандистської павутини був Яндекс, який спотворював медійний простір, конструював пошук таким чином, що зручні для них новини потрапляли в першу десятку, першу сотню, а решта губилися десь на далеких сторінках. Відтак людина спершу бачить завжди пропаганду. Вона думає: більшість каже так, тому це, мабуть, правда. А в РИА "Новости" 518 сайтів! Вони приховані і ніхто навіть не задумується, що насправді це – держсайти. Просто читають, споживають і ходять собі задоволені. 

Гендиректорка Яндекса Олена Буніна, яка була значно впливовішою людиною в пропаганді, ніж Овсяннікова, в перші дні втекла в Ізраїль. Є право на репатріацію? Жодних проблем! Але чи не хоче вона розповісти, як вона роками очолювала пропаганду, зустрічала Путіна кілька років тому в пропагандистському медіацентрі? Вона тоді не знала про алгоритми фільтрації правди, про пріоритети подачі новин? Може, краще про це публічно розповісти зараз, а не під час трибуналу? Бо Яндекс – це дуже крутий інструмент, може, навіть дієвіший за федеральні канали. Він знищував правду для тієї частини суспільства, яка, можливо, й шукала цю правду, але їм перекрили передостанній шлюз. 

Чому ПЕРЕДостанній?

Бо тих, хто цікавився новинами і пробивався ще й через нього, зустрічав останній резерв. Це так звані ліберальні ЗМІ. "Новая газета" керувалася ФСБ, "Эхо Москвы" фінансувалося Газпромом, "Медуза" в Латвії гібридно працювала на "рускій мір", а "Дождь" насправді завжди належав Мєдвєдєву і керувався його людьми. 

Доказом цього є дуже проста річ – вони припинили журналістську діяльність, варто було Путіну клацнути пальцями. Він сказав: усе, цей фронт ми закриваємо, більше не потрібно. Забирайте цей "театр Карабаса" в коробки – і в шафу! І зараз вони, неначе покинуті сумні маріонетки.

Цій гібридній публіці, що вдає із себе пристойних людей, не можна давати причаїтися. Бо потім, після капітуляції Росії, вони вистрибнуть і скажуть: "А ми готові будувати прекрасну Росію майбутнього". Ні-ні, спочатку ласкаво просимо до Служби безпеки України – на допит. А потім поговоримо.

У Росії збудували інклюзивний фашизм, запрошують тих, кого раніше принижували

Паралельно з посиленням цензури йшла і мілітаризація російського суспільства. Скажімо, лише в 1999 прийшов Путін, а вже в 2000 – маніфест "вставанія с калєн" фільм "Брат-2" з ворогами–"бендерівцями" тощо… Це ж не випадково?

Гарно підмічено! Сучасний стан російського суспільства – гірший, ніж був коли-небудь. Він гірший за сталінізм, гірший за царизм. Зараз це – суспільство без жодної моралі, без жодної ідеології, крім "убивай-ґвалтуй-грабуй". А до своєрідної "зачистки совісті" в російському суспільстві призвели дві речі – умовний "Брат-2" і умовний "Дом-2".

"Брат-2" – це ідеологія переваги росіян над іншими, винятковості російської нації і всіх, хто до неї долучився як другий чи третій сорт. Вони всіх приймають – це такий інклюзивний фашизм нового типу. Буряти хочуть? Давайте буряти. Давайте кадировці, дагестанці… Всіх, кого вони принижували, вони приймали до себе в якості другорядних людей. Їх росіяни, в принципі, ненавидять також, але якщо вже ти за Росію, то гаразд, будемо тебе наразі толерувати. 

"Дом-2" – це шоу (не лише це, "Окна" і всі ці "За склом" також сюди належать), які спочатку виглядали смішно, як розвага. Собчак у "Домі-2" так довго була не випадково. Вона є уособленням аморальності та продажності в усьому – від політики до особистих відносин. Всі ці шоу прищеплювали росіянам одне й те саме: все можна купити, якщо є можливість, то бреши, зраджуй – досягнеш успіху, не зважай на мораль. І цей важіль дуже добре працював.

У російському суспільстві не залишилося жодного прошарку (крім може 0,00…%), які залишилися емпатичними, яким боляче, бо вони розуміють і відчувають, як нормальні люди. Я знаю таких людей – вони телефонують і два місяці плачуть. Вони кажуть: нехай на нас скоріше Захід ядерну бомбу скине, бо це суспільство – нелюдське, воно не повинне існувати. Але таких людей одиниці.

У вас багато залишилося зв'язків у Росії? Намагаєтеся когось перетягнути на бік світла? 

Не намагаюсь. Лише деяким колишнім колегам прямо вказав, що на них чекає. Вони не ідіоти, а свідомі злочинці, тому повинні знати, що це все закінчиться трибуналом. 

А загалом потрібно розуміти, що росіяни йдуть вбивати українців добровільно. Добровільно йдуть вбивати дітей і ґвалтувати жінок. Кожна людина до того моменту, як твоя держава офіційно оголосить про війну, може відмовитися. Можна сказати: я не хочу, звільніть мене з роботи. Виняток – солдати строкової служби, якими де-не-де поспішно доукомплектували частини. А більшість йде добровільно, хоче вбивати! Це при тому, що інтернет працює, його не вимкнули. 

Один мій товариш сказав про це хорошу фразу: "Росія – це клуб маніяків. Вхід вільний, виходу – немає". Це – суспільство маніяків. Якщо 40% кажуть, що "ми можемо почати ядерну війну", то люди дають зрозуміти, що вони ненормальні. Бо у випадку ядерної війни буде відповідь. Вони ж це мають розуміти? Навіть радянські діти це розуміли. Я пам'ятаю, як нам навіть бувало лячно спати після політінформації, бо ми знали, що нас можуть бомбардувати. Гриб ядерної війни нам реально снився. Цим, здається, нічого не сниться. 

У них навпаки – "вау"! Чому вони не помітили ракет, які потопили крейсер "Москва"? Заслуга наших військових величезна, але частиною цього процесу стала ще й їхня самовпевненість, яку їм заклав у тому числі кінематограф. З нами, росіянами, нічого не може статися! Вони дуже здивовані тим, як Збройні сили України їх знищують, не можуть у це повірити і женуть від себе цю думку. Я бачив, як російській жінці показують відео, де її син у полоні, а вона відповідає – ні, я ходила у військкомат і мені сказали, що це український фейк, а мій син перемагає фашистів.

Видається, що пропаганда - настільки сильна зброя, що зачепила рикошетом і Путіна. Міг він і сам частково повірити у те, в чому переконував свій народ? наприклад, про хліб-сіль від українців.

Коли вони облизують одне одного роками, то вже не знаєш, чи це Соловйов всмоктує тези Путіна, чи це Путін переймається атмосферою, яку створює Соловйов. Вони спочатку створюють фейкову реальність для всіх, а потім починають самі в ній жити. 

До речі, це зараз Соловйов є вірним "полканом" фюрера, кидається на всіх. А років 12 тому був нібито ліберальним журналістом, критикував владу. Тоді в нас був один спільний знайомий, який якось з великими очима сказав мені: "Володя Соловйов каже, что Путін й**нувся! Помішався на історії – оточив себе попами, які його переконують, що він месія". І на той момент це Соловйова лякало. Але потім він долучився до "когорти обраних" і вони, наче огірки в розсолі, всі скисли. 

Ми проти Америки: Путін і я – алкоголік Вася

А решта росіян? Чи насправді вони завжди були такими, чи просто тепер їхня сутність стала помітнішою?

Тут дуже тривалий історичний контекст. Там століттями казали: навіть якщо ти розумієш, що це брехня, краще погодься з нею, стань частиною брехні, не заперечуй, "не высовывайся". Повернуся знову до журналістів російських – просто береш біографію і бачиш, що це діти НКВСників, це ж не діти загиблих у ГУЛАГу. І цей негативний природний відбір спрацював. Там людина на підсвідомому рівні знає, що, навіть якщо все довкола брехня – краще промовчати. 

Інший нюанс, який дехто не помічає – медійний. Це фільми, на які адміністрація Путіна  "чомусь" давала гроші – "Левіафан", "Дурак". У цих фільмах неймовірно жахлива, жорстока Росія. Але в цьому кіно йде пропаганда безпорадності. Якою б хорошою, симпатичною людиною ти не був, позитивним героєм, який виступає за правду, але зрештою система тебе знищить. Тобто який висновок повинен зробити глядач? Я так робити не буду – або поїду, або мовчатиму, або стану частиною зла, аби лише зі мною такого не зробили. 

Крім того, росіянину з жахливої левіафанівської Росії, якого дивує асфальт у селі і "Нутелла" на кухні, дають нагоду відчути себе частиною чогось "величного"?

Так, це така заміна. Ти – ніхто в житті, злидень, лузер, алкаш, дебіл. Але ти – частина великої армії! У кожній пивнусі знайдеш таких, що пройнялися величчю російського духу. Я це чув на власні вуха. Так, я бідний, у мене мало грошей. Так, я їм картопельку. Але ми з Путіним разом стоїмо проти Америки! Ніхто, крім нас, цього зробити не може. Я, алкоголік Вася, і Владімір Владіміравічь Путін. Ці всі токшоу просто виростили таку породу людей.

Але є нюанс. Одна справа воювати в наливайці, а інша справа – робити це в Україні. Їм допоможе лише усвідомлення того, що українська армія – то серйозний супротивник, що тут пекло і масово вбивають. Переконувати їх ні в чому не треба, бо вони розуміють лише силу. На чиєму боці перевага – на тому боці і вони. Путіна не обов'язково навіть знищувати фізично. Якщо в уявленні росіян він стане лузером (як Єльцин після Першої чеченської війни), то все – він приречений. Адже цей режим тримається на страхові, на грошах (яких стане менше) і безкарності (якщо ти робиш щось страшне і жахливе, але "за родіну" – то можна). 

Тобто санкції – це прекрасно, але вони не визначальні. Переконати їх зможуть лише гори трупів. І якщо Путін зважиться на загальну мобілізацію, то це означатиме, що потрапити сюди може кожен. Коли доведеться підставлятись під кулі, то вони глибше зацікавляться і телеграм-каналами, і інтернет-сайтами. Апелювати можна виключно до тваринних інстинктів, людського там залишилось мало.

Колись я мав цікавий досвід спілкування – брав інтерв'ю з маніяка, який отримав вирок "вища міра покарання". Тоді я дізнався про маніяків одну річ – вони дуже не хочуть помирати. Маніяк – це не камікадзе. Вони дуже жорстокі та сміливі, коли відчувають себе безкарними. Але коли знають, що на них чекає смерть або вірогідність смерті дуже велика, то перетворюються на зайців. Тому страх смерті  – це єдине, чим можна достукатися до російського суспільства. Їх не треба вмовляти чи пояснювати, варто просто дати зрозуміти – сюди не можна, бо тоді хана. Бо навіть якщо вони 1000 разів за Путіна, вони не полізуть задля нього в електричну будку. Тому Україна має стати для них такою електричною будкою, яка несе смерть. 

Але щоби хоч у чомусь переконати людину, потрібно, аби вона хотіла думати самостійно. А не чекала, поки їй подадуть усе розжоване, а потім видавала за власні думки фрази умовного Соловйова…

Тут ми знову повертаємось до рабської психології. Головна ідея раба яка? Він знає, що в нього немає прав, але і відповідальність він віддає. 

Як влаштована російська держава? Тебе залишають безправним, ти – ніхто, тому сиди тихо і роби, що накажуть. А відповідає влада. Я тут ні до чого, це Путін, керівник, командир тощо. Вони так і в полоні кажуть: нам же сказали кидати бомби на житлові квартали, як я міг відмовитися? Скасовується совість, емпатія, людяність – все скасовується лише тому, що так сказав твій начальник. Прикладом цієї свідомості є слова Лаврова про те, що "ми не хочемо скидати Зеленського, нехай лише надасть наказ припинити спротив". У їхньому розумінні, якщо президент дасть наказ, українці складуть зброю і здадуться Росії – бо так наказав керівник!

Це насправді плюс у боротьбі з ними, бо якщо якась людина з Кремля дасть наказ піти з України, в тому числі і з Криму – вони залюбки підуть. Просто скажуть: "Га? Що? Більше не фашисти? Окей, пакуємо речі і їдемо геть". Це – психологія абсолютно інших людей. 

Тому я думаю, що більшою за швидкість світла стане швидкість, із якою шитимуть українські прапори на території Росії. Їх шитимуть просто блискавично. Коли вони зрозуміють, на чиєму боці сила, то скажуть: тепер наша доля в руках українців та української влади? Добре, де там наші прапори, виймай хутчіш. А в Криму тим паче! Я гадаю, що там усе вже пошито, просто синій і жовтий шматки тканини лежать окремо. Може ще й блискавка якась пришита, аби при потребі за секунду – вжух до купи – і прапор готовий.

Так влаштована свідомість безпорадної людини, яка може бути і безмежно жорстокою, бо їй дозволили, і безмежно слухняною, якщо їй накаже хтось сильний. Цю свідомість потрібно враховувати. Це буває їхньою перевагою (бо призводить до такого звірячого, терористично-маніакального способу війни), але це і їхня слабкість. 

Як проводити врешті-решт денацифікацію росіян? Німців же якось вдалося витягнути з лабет нацизму. Тут теж може вийти?

З росіянами буде складніше. Лесь Подерв'янський сказав, що для німців нацизм був хворобою – важкою, кривавою, але більш-менш короткотривалою. А для росіян – це їхній здоровий, природній стан. Я називаю їх расисти-інтернаціоналісти. Вони ненавидять усіх, для кожної нації у них є принизливе прізвисько. Це – багатовіковий расизм, багатовікова ксенофобія, яку виховували у всіх людей, включно з усіма цими Навальними, які колись "ганяли чорних по Москві". Разом із владою, а інколи й поперед влади. Потім просто влада "іншими" зробила українців і ми бачимо, до чого це призвело. 

Тому там буде складніше. На жаль, я знаю лише один спосіб лікування їхнього суспільства. Це – багаторічний страх. Відкрив рота про якусь там велику Росію – у в'язницю, на перевиховання. Робота на відновленні зруйнованих українських об'єктів. Сумнівно, що з них вийдуть добрі робітники, але щось просте можуть робити. Я вже не кажу про тотальне покарання всіх винних. 

Потрібно, щоби історія цієї фейкової переваги над іншими була не історією успіху, а історією болю для них. Як у німців, лише тут – складніше. Бо росіян багато століть переконували в тому, що вони – найпотужніші, найхитріші, всі довкола – хохли, чурки, америкоси – всі дурні. Ступінь отруєння просто фантастичний. У нацистській Німеччині було значно більше людей, які були проти режиму, а тут – обмаль. Тому потрібні окупаційна влада та чітка програма перевиховання, особливо для дітей. Світові треба готувати психологічні війська, які будуть просто щодня в кожному російському місті проводити детоксикацію суспільства. 

Знаєте, що головне? Німцям було куди повертатися. Вони тимчасово збожеволіли, але до того в них була нормальна влада, муніципалітети, повага один до одного, порядок, культура, література, філософія. Їм просто потрібно було відкинути це божевілля нацизму і повернути все, як було. 

А куди повертатися росіянам? До "Злочину і кари", де бабусю вбивають, пояснюючи це якоюсь ідеєю? Коріння російського фашизму – воно хіба не звідти? Всю їхню історію треба повертати до власників. У першу чергу, до України та Литви, до Візантії, до Орди. Тоді вони залишаться голі-босі історично та ментально, розпочинати все з чистого аркуша.