Алфьоров: Ідентичність - це безумовні рефлекси

Таку думку висловив історик, голова Інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров в етері Еспресо. 

"Мова є важливим фактором, цими коридорами самоідентифікації, яким людина йде. Бо навіть українець російськомовний все одно розумів, що Шевченко для нього це є пророк. Та й навіть ті, хто потрапляли під цю репресивну машину, все одно вони знали, що існує "Заповіт". Тобто мова - це єднальний фактор. І в контексті ідентичності, знаєте, є момент наступний, що от ми з вами говоримо в контексті історика. Я би сказав би, що от в контексті тут зараз варто поговорити і Українського інституту національної пам'яті, тому що насправді ідентичність - це безумовні рефлекси. Інколи можна їх назвати "менталітетом". Та, але ці безумовні рефлекси, вони базуються на, скажімо, нашій поведінці, в нашому одязі, на наших звичках, побутових звичках. І правда, що українець буде білити хату, безумовно рефлексуючи про те, що це негарно. І правда, що українець буде наводити лад в хаті, рефлексуючи, що так правильно, щоб було", - зазначи він. 

Олександр Алфьоров зауважив, що ці речі безумовні.

Але, на його думку, пам'ять та самоідентифікація - це речі, які мають нагадуватись. 

"Бо що таке пам'ять? А щоби ми не забували, нам треба нагадувати. Для того, щоби людина вірила в християнство, в іслам, буддизм, існують дні нагадування, календарний цикл. У нас з вами існує історичний календар чи календар святкових дат. Ми нагадуємо. І пам'ять насправді, ну, у багатьох народів вона дуже коротка. Точніше, вона коротка у всіх, але у когось це два покоління, як, наприклад, у нас з вами, в українців, пам'ять переважно це друге-третє покоління, бо там Голодомор, там війна, там просто знищення. Ну, п'яте покоління, ну, шосте, але там вже це вже аристократи. Хай собі двадцяте покоління пам'ятають. Все ж таки пам'ять коротка. Тому навіть ще римляни ставили меморіали, пам'ятники для того, щоб пам'ятали, щоб людина постійно нагадувала собі, а якщо не знає, запитала. І тому ідентичність - це от якраз накладання пам'яті, яка дорівнює незабуванню через нагадування, плюс оці от підсвідомі якісь дії, які ми виконуємо. І у нас собачки будуть сірками. Це теж про наслідування. Це теж про, ну, грубо кажучи, це про той календарний момент, тільки побутовий. Та вони хочуть це знищити. І перше, що скажу, що ми трималися вже за останню волосинку нашої державності - це за мову. Це був момент, коли ми дійсно могли втратити все", - резюмував голова Інституту національної пам'яті.