Чи допустить Верховний Суд знищення стратегічного підприємства на підставі вигаданого боргу

Про це йдеться у статті, опублікованій на «БізнесЦензорі», де детально розібрано справу довкола Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. 

Ключове питання — існування боргу, який, за матеріалами справи та попередніми рішеннями самого Верховного Суду, фактично відсутній. Йдеться про зобов’язання, які були повністю погашені ще у 2015 році. Верховний Суд раніше прямо встановив, що ці кошти списані законно і безповоротно, а отже зобов’язання припинилося. У своїх висновках суд також наголошував: виконане зобов’язання не може бути відновлене через бухгалтерські операції. Тобто борг, який вже сплачений, не може виникнути повторно. 

У 2019 році через дії ліквідатора банку ця заборгованість була відновлена лише «на папері» і не скасована після остаточного рішення Верховного суду. А вже у листопаді 2020 року цей неіснуючий борг  з дисконтом близько 99% продали компанії "Максі Кепітал Груп", серед бенефіціарів якої — Леонід Крючков, пов’язаний із забороненою партією ОПЗЖ та оточенням Віктора Медведчука.  Кілька років жодних претензій до Полтавського ГЗК фірма "Максі Кепітал Груп" не висувала. Однак уже на початку 2023 року вона подала позов до суду з вимогою стягнути з "Полтавського ГЗК" 4,7 мільярда гривень боргу з відсотками, як із поручителя за кредитами боржників банку "Фінанси та Кредит". Причому йшлося про ті самі борги, які Верховний Суд визнав погашеними ще в 2015 році.

У лютому 2026 року ТОВ "Максі Капітал Груп" ініціювало початок справи про банкрутство Полтавського ГЗК через той самий борг на 4,7 мільярда гривень. Наразі підприємство оскаржує відкриття справи про банкрутство в апеляційному суді. Окремий вимір цієї справи — реакція іноземних інвесторів. Полтавський ГЗК є частиною міжнародної публічної групи Ferrexpo, акції якої котируються на Лондонській фондовій біржі, а понад 50% компанії належить глобальним інвестфондам. 

У матеріалі зазначається, що інвестори вже зазнають втрат і змушені шукати додаткові $100 млн для підтримки підприємства. Водночас судова перспектива стягнення «паперового» боргу та можливого банкрутства створює ризик для їхніх вкладень і ставить під сумнів інвестиційну привабливість України. Таким чином, рішення 1 травня стане показовим не лише для судової практики в Україні, а й для міжнародних партнерів: чи підтвердить Верховний Суд власне ж рішення, що боргу не існує, оскільки він був сплачений ще у 2015 році, чи створить небезпечний прецедент, за якого стратегічне підприємство можуть довести до банкрутства через «паперові» зобов’язання.