Міста тонуть, а впливові політики заперечують зміни: чому кліматичний скептицизм небезпечний. Пояснюємо

Нещодавня стихія в Одесі забрала 10 життів і показала, наскільки вразливими стають люди через природні аномалії. Та попри науковий консенсус в цьому питанні і зростання катастроф у всьому світі, є чимало подвижників, які не сприймають фактів і не вірять в глобальне потепління, вважаючи, що людська діяльність тут ні до чого. Хто ж правий і чи є золота середина в цьому питанні, детальніше розповість Еспресо.

Трамп проти науки 

Дональд Трамп, фото: gettyimages

Лідер Західного світу Дональд Трамп неодноразово називав глобальне потепління "найбільшим обманом в історії", "аферою" чи просто "фейком", вигаданим Китаєм, щоб підірвати американську промисловість. 

Найяскравіше цю тему він підняв у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН у вересні. Тоді президент Трамп заявив лідерам світу, що "вуглецевий слід – це міф, вигаданий людьми з лихими намірами". Що більше, за його словами, відновлювані джерела енергії, такі як вітер та сонце, є "шахрайством", яке слід викорінити, Трамп висміяв тих, хто підтримує "зелену" політику. Він закликав країни натомість купувати більше американської нафти та газу, одночасно збільшуючи використання ядерної енергетики. 

Такі заяви для Трампа не нові. 

Хоча ще задовго до свого першого президентства, Трамп був прихильником кліматичного законодавства. Однак у 2010 році він різко змінив свою думку, кажучи, що "на дворі досі холодно" і нібито "вчені визнали глобальне потепління шахрайством". З того часу Трамп неодноразово робив подібні заяви, зокрема, що "не вірить в людський вплив на глобальне потепління", бо сто років тому люди говорили про "глобальне похолодання" і взагалі не має ніякої проблеми з цим, бо десь тепло, десь холодно. 

Хто такі кліматичні скептики

Таких людей, які не вірять у глобальне потепління або заперечують його антропогенний (тобто людський) характер називають кліматичними скептиками або кліматичними заперечувачами. Хоч по світу прихильників цієї думки може бути багато (зокрема в США, кажуть, що їх щонайменше 15% населення), однак серед науковців вони майже вигнанці, бо лише від 1 до 3% кліматологів заперечують вплив людини на кліматичні зміни (детальніше про науковий консенсус – за посиланням).

Часто вони наводять такі аргументи:

"Клімат завжди змінювався". Це правда, що у минулому були як тепліші, так і холодніші періоди (наприклад, Римський кліматичний оптимум з яким пов’язують розквіт імперій, так і Малий льодовиковий період у XV–XIX ст., коли у Європі були дуже суворі зими), однак ці періоди були регіональними, не глобальними, і повільнішими. Нинішнє – синхронне по всій планеті;

"Є природні цикли потепління й похолодання". Так, клімат має безпосередній зв'язок зі змінами орбіти Землі (цикли Міланковича), активністю Сонця, вулканізмом тощо. Однак нинішнє потепління +1.1°C за 150 років – найшвидше за останні дві тисячі років і кліматичні моделі кажуть, що причина саме у надмірній кількості CO₂, а не якихось природних факторах;

"Науковці перебільшують, щоб отримувати фінансування". Якщо це так, тоді ми говоримо про глобальну теорію змови, оскільки неможливо, щоб вчені всіх країн світу отримували однакові дані і, відповідно, однакові висновки. Тому таке заперечення є вірою в конспірологію (мовляв, світом керують масони і на Місяці ми не були), а не науковими дослідженнями;

"Потепління корисне: більше врожаїв, менше смертей від холоду". Ця "користь" є неконтрольована і несе не лише потепління, алей  раптові похолодання. А екстремальна погода (повені, посухи) коштує трильйонів і багатьох смертей людей та іншої живої природи.

фото: climeactions

Тож справді, частина цих тверджень базується на реальних фактах, але часто робляться хибні висновки. Зокрема, що якщо клімат змінювався природно раніше, тоді люди сьогодні не можуть бути причиною теперішніх змін. 

Натомість науковий консенсус визнає природні коливання, але показує, що швидкість і масштаб потепління в індустріальний період ХХ–ХХІ ст. не пояснюються природними циклами. Причина – насамперед накопичення парникових газів (CO₂, CH₄ тощо) від людської діяльності, тобто спалювання вугілля, нафти, газу, вирубка лісів та надмірне розведення великої рогатої худоби, які й створюють цей парниковий ефект і температура різко зростає. Природні фактори (сонце, вулкани, орбіта) враховуються у моделях і без людського впливу температура б зараз мала бути дещо нижчою, а не вищою.

Загалом кліматичні скептики чітко пов’язані з політиками та компаніями, які просувають такі аргументи, щоб бути не такими як всі та отримати за це свою частку вигоди. 

Нащо політикам підтримувати кліматичних скептиків

Відповідь на це питання має дві площини – гроші та виборці. 

З одного боку, економічні інтереси є очевидними. Сектора, які найбільше забруднюють довкілля – нафтовидобувна, вугільна, газова та хімічна промисловість – володіють колосальними фінансовими ресурсами й впливом. Будь-які жорсткі кліматичні обмеження прямо б’ють по їхніх прибутках. Тому ці галузі десятиліттями інвестували у лобізм, політичні кампанії та навіть псевдонаукові дослідження, які мали посіяти сумнів щодо змін клімату. Політики, які виступають проти кліматичних ініціатив, часто отримують щедру підтримку у вигляді пожертв на виборчі кампанії, фінансування політичних проєктів або вигідних партнерств після завершення кар’єри (Трамп від таких компаній на свою виборчу кампанію отримав 500 млн доларів). Це класичний приклад взаємовигідного симбіозу: корпорації отримують збереження статус-кво, а політики – ресурси для утримання влади.

З іншого боку, виборці. Кліматична політика часто вимагає непопулярних рішень: підвищення податків на паливо, закриття шахт, перехід на дорожчі джерела енергії, або зміни у звичному способі життя. Частина електорату, особливо в промислових регіонах чи серед людей старшого віку, ставиться до цих змін з недовірою. Скептична риторика дозволяє політикам виглядати "захисниками робочих місць", "реалістами", які нібито протистоять "панікерам" та "глобалістам". Так вони зміцнюють свій електоральний базис, апелюючи до страхів і побутових настроїв громадян.

Отже, підтримка кліматичного скептицизму – це не випадковість і не незнання. Це свідомий політичний інструмент, який поєднує фінансову вигоду з прагматичним розрахунком на певні соціальні групи. І саме тому така риторика продовжує лунати зараз, попри майже одностайну позицію науковців та дедалі очевидні кліматичні катастрофи.

Нещодавно у Bloomberg написали статтю, що Дональд Трамп – не єдиний світовий лідер, який відступає від "зеленої" політики. Зокрема, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер планує пропустити цьогорічну кліматичну конференцію ООН у Бразилії, попри те, що раніше заявляв про бажання, щоб країна значно скоротила свої вуглецеві викиди. Тим часом конференція вже піддається критиці через рішення Бразилії ослабити екологічні закони, відновити вирубку, а також через будівництво дороги крізь важливі лісові території – дії, які підривають саму ідею міжнародних кліматичних самітів. Це створює ризик, що зелена риторика багатьох лідерів буде сприйматися як декларація, а не справжня політика, і сприяє посиленню скептицизму як серед громадськості, так і серед потенційних партнерів.

Опонентами "зеленої" політики, крім США, виступають і деякі інші великі гравці. Наприклад, Саудівська Аравія та інші нафтовидобувні монархії Перської затоки системно гальмують міжнародні домовленості про скорочення викидів, адже їхні економіки майже повністю залежать від експорту нафти й газу. Індія також займає обережну позицію: офіційно вона визнає проблему зміни клімату, але наполягає, що багаті країни мають першими скорочувати викиди. У країнах Східної Європи, як-от Угорщина, Чехія чи Польща, є політичні сили, які відкрито виступають проти суворих кліматичних правил ЄС, вважаючи їх загрозою для національної промисловості та енергетичної безпеки.

Цікаво, що Китай, попри статус найбільшого у світі забруднювача, парадоксальним чином став одним із ключових гравців у розвитку зеленої енергетики. Країна лідирує у виробництві сонячних панелей, вітротурбін та електромобілів, а також інвестує мільярди доларів у відновлювані джерела енергії. Це має не лише екологічну, а й стратегічну мету – домінування на ринках майбутнього. Євросоюз, особливо Німеччина, Франція, Нідерланди та скандинавські країни, продовжує активно впроваджувати Зелену угоду (Green Deal), попри економічні труднощі. Канада, Японія, Південна Корея також послідовно розвивають декарбонізаційні стратегії. 

Нещодавно Папа Римський Лев XIV благословив брилу льоду, закликавши світових лідерів боротися проти зміни клімату, за що отримав критику з боку Трампівського руху MAGA. 

Так що світ дедалі більше розділяється на два табори: одні бачать у зеленій політиці шанс для оновлення економіки та можливість вртятувати клімат, інші – загрозу для старих індустрій і політичного впливу.

Глобальні катастрофи, які перепишуть кліматичні та політичні карти

Світ дедалі частіше нагадує фільм-катастрофу – тільки ще без кінцевих титрів. Цієї осені Одесу накрила масштабна повінь, яку місцеві жителі вже називають найсильнішою за десятиліття. Рясні дощі за лічені години перетворили вулиці на ріки (не обійшлося і без службової недбалості через непрацюючі каналізації). Метеорологи відзначають, що таких інтенсивних опадів регіон не бачив десятки років, а синоптики прямо пов’язують їх з потеплінням Чорного моря та змінами атмосферної циркуляції.

рятувальники ліквідовують наслідки повені в Одесі, фото: ДСНС

"Взагалі спостерігаються безпрецедентні явища, які раніше не були притаманні для нашого клімату – як аномально високі температури, так і аномально інтенсивні опади. Інтенсивність і частота подібних явищ у нас, як і у всьому світі, збільшується. Такі опади можуть бути знову в Одесі, і Києві, й в інших містах. І навіть в цьому році ми спостерігали сильні опади у Львові, коли за пів доби випало 110 мл дощу. А торік в іспанській Валенсії взагалі навіть 5-6 норм випало за один раз. Проблема в тому, що чим вища температура, тим більше вологи може вміститись у тому ж самому об’ємі, відповідно, більша кількість опадів може випасти", - в коментарі РБК-Україна розповіла кандидат географічних наук, завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС та НАН України Віра Балабух.

Днями Балкани теж не уникнули кліматичних ударів: Болгарія зіткнулася з потужними зливами, які спричинили масштабні повені на чорноморському узбережжі, а Сербію та Боснію накрили нетипові для сезону снігопади. Такі контрастні явища – ознака зростання кліматичної нестабільності, коли тепліші моря дають більше вологи, а порушені повітряні потоки створюють хаотичні погодні сценарії.

На іншому кінці планети, в Непалі, сталися аномальні мусонні дощі, спричинивши зсуви та повені, які вже призвели до півсотні жертв і руйнувань інфраструктури. 

Це лише маленька частина глобальної мозаїки кліматичних ексцесів: у Північній Африці фіксують найсильніші за останні 100 років посухи, у Південній Америці – руйнівні шторми, а в Північній Америці сезон ураганів розпочався раніше та з небаченою силою. Тим часом найбільша проблема – танення льодовиків Антарктики та Антарктиди, що призводить до постійного зростання рівня океанів та морів. 

Якщо нинішні тенденції збережуться, до кінця XXI століття світ може змінитися до невпізнання. Згідно з прогнозами Міжурядової групи з питань зміни клімату (IPCC), середній рівень моря може піднятися на 0,6–1 метр, а в песимістичних сценаріях – і більше. Це означає, що цілі прибережні райони будуть затоплені, включно з великими містами: частинами Нью-Йорка, Шанхаю, Мумбаї, Александрії та Одеси. З карти можуть зникнути деякі острови Тихого океану – держави на кшталт Тувалу чи Кірібаті вже готують плани евакуації населення.

Водночас у континентальних регіонах прогнозуються затяжні посухи, опустелювання та брак питної води, що загрожує сільському господарству та спровокує міграційні хвилі небачених масштабів. Деякі райони, особливо в Африці та Південній Азії, можуть стати практично непридатними для життя через смертельні комбінації спеки та вологості. Інші регіони, навпаки, потерпатимуть від надлишкових опадів і все частіших повеней, що зруйнує інфраструктуру та збільшить ризики нових хвороб.

Тому наслідки цих змін не обмежаться природою та впливом на біорізноманіття, яке постійно скорочується (все нові види тварин, рослин, риб вимирають). Кліматичні катастрофи можуть радикально переписати політичну карту світу. Масові переміщення людей, боротьба за воду та родючі землі, колапс прибережних економік і зростання нерівності можуть призвести до нових конфліктів, хвиль авторитаризму та перегляду державних кордонів.

Чи є шанс зупинити цей процес? Науковці кажуть, що вікно можливостей ще не повністю зачинене, але воно стрімко звужується. Якщо людство зможе різко скоротити викиди парникових газів уже в найближче десятиліття, деякі найгірші сценарії можна буде пом’якшити. Проте навіть у найоптимістичніших прогнозах зміни вже не уникнути – можна лише зменшити їхній масштаб і адаптуватися. Якщо ж глобальна бездіяльність триватиме, наступне століття може стати епохою не просто кліматичних, а цивілізаційних зрушень, які визначать нову історію людства.

Читайте також: "Кілька днів літа Львів прожив так, ніби був десь біля екватора": розмова з кліматологом про парниковий ефект