Злидні, неймовірна популярність і загадкова смерть за тиждень після пологів: минає 126 років з дня народження оперної діви Оксани Петрусенко

Еспресо у день її народження розповість про життя, творчість і смерть співачки у молодому віці.

Народилася Оксана Петрусенко 18 лютого 1900 року в Балаклії на Харківщині в незаможній родині Андрія та Марії Бородавкіних. Через рік після її народження від туберкульозу помер батько. Саме від батька, який мав чудовий голос, Ксеня й отримала талант співачки. 

Щодо прізвища Бородавкіна, то його дали прадіду Оксани – Іванові Бородавці, якого писар у війську переінакшив на російський манер. Відтоді його прямі нащадки писалися Бородавкіними, а вся решта балаклійської рідні залишилася Бородавками.

Мама вийшла заміж вдруге, але невдовзі розлучилась.

Стрімка співоча кар'єра

Життя Ксенії розпочалось у бідності і злиднях. Ще малою дитиною вона співала в церковному хорі в Севастополі, грала на гітарі. У 18 років вона втекла з дому з музично-драматичною трупою Степана Глазуненка. Так почалося її гастрольне життя, писав Інститут національної пам'яті.

На правах хористки, а потім і провідної актриси "з голосом" вступила до Херсонського українського музично-драматичного театру. Через два місяці, в солдатській шинелі і великих солдатських чоботах Ксеня з’явилася на сцені театру, який тоді очолював Іван Сагатовський. 

Він прийняв дівчину в трупу. Його дружина, Катерина Лучицька, взялася навчати молоду актрису основам поведінки на сцені. У театрі ж опіку над Ксенею взяв актор Петро Бойченко, від якого і народилося сценічне ім’я Оксана Петрусенко. 

Потім навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. 

Від 1934 стала солісткою Київського театру опери та балету. Талант співачки був настільки яскравим, що її одразу взяли на головні ролі, що спровокувало хвилю заздрості і пліток. 

"Возненавиділа група нечестивих мене за моє сценічне і вокальне обдаровання – моя робота, мої успіхи спати їм не дають. Та якщо проґавили моє сходження і на виробництві, і в громадській роботі, важко назад відтягнути – занадто яскравою одиницею я в очах суспільності. А копають яму під мене сильно. Мене важко шльопнути…", - писала вона у своєму щоденнику.

Оксана Петрусенко була кумиром публіки. Вона тісно співпрацювала з Максимом Рильським, який перекладав українською оперні партії та вдосконалював її українську мову.

Дебют у партії Аїди підкорив киян одразу й назавжди. Голос Оксани Петрусенко перекривав оркестр та хор. У Києві, рік у рік, її майстерність піднімалася все вище і вище. 

Залишився запис у щоденнику: "Все як уві сні, чудовому сні... Я досягла слави, про яку не сміла мріяти".

Петрусенко виконувала партії Тоски з опери Пуччіні, Наталки-Полтавки, Одарки із "Запорожця за Дунаєм" та багато інших.

Загадкова смерть

У вересні 1939 року Оксана Петрусенко приїхала виступати до Львова, де й познайомилась із Соломією Крушельницькою. В неї вдома познайомилась з редактором газети "Комуніст" Андрієм Чеканюком і закохалась у нього.

Друга вагітність Оксани Петрусенко стала для неї смертельною – 15 липня 1940 року в Києві вона народила сина Олександра, а через тиждень раптово померла. Офіційна версія – обірвався тромб. Уранці 15 липня передала записку своїй концертмейстеру й подрузі Ніні Скоробогатько, що з речей їй принести. Попросила зварити борщу й побільше покласти в нього петрушки, бо це корисно для дитини. А за кілька годин раптово померла, – писала gazeta.ua. Оксані Петрусенко було 40 років.

Існує версія, що артистку отруїли на замовленням дружини маршала Тимошенка через ревнощі. Маршал Семен Тимошенко, уродженець Одещини, був на 5 років старшим від Оксани. Він очолював Український фронт під час вторгнення в Польщу в 1939-му, брав у участь у прориві "Лінії Маннергейма", координував війська в Угорщині та Австрії в 1944-му. Був відомий тим, що кидав у бій непідготованих бійців, які часто потрапляли в німецькі котли, тим часом знамена залишав у себе і вивозив їх на літаку – мовляв, поки є знамена, то частини врятовані і можна набрати в них ще людей.

Синів взяли товаришки Оксани. Старший Володимир помер через 4 роки від туберкульозу у віці 16 років. Молодший Олександр хворів на туберкульоз кісток. Жінка, що стала йому другою матір'ю, зверталася по допомогу до рідного батька Олександра партійного працівника Андрія Чеканюка, але той її вигнав. Попри все, Олександр став біологом, захистив дисертацію. І так згадував про смерть матері:

"Маму отруїли... За довгі роки, що ми доглядаємо могилу, поливаємо, висаджуємо квіти, часто підходять незнайомі люди. Згадують маму. Якось як зараз стоїть перед очима, славна така бабуся, сива, з добрими, правдивими очима, вона твердо заявила: "Я була тоді медсестрою, я знаю, не з власної волі покинула Оксана Петрусенко цей світ". Іншого разу про це сказала молода жінка, мовляв, їй цю таємницю розповіла бабуся, що працювала в лікарні нянькою. Тож це не моя вигадка", – писала у газеті "Дзеркало тижня" Марія Залюбовська.

17 липня 1940 року, у день похорону Оксани Петрусенко, процесія розтяглася на кілька кілометрів. Повз домовину в Оперному театрі пройшло понад 100 тис. людей.

фото: wikipedia.org

Похована на Байковому кладовищі. На надгробному пам'ятнику допущено дві помилки – вказано, що співачка є народною артисткою СРСР а не УРСР, а також неправильно вказано рік народження  – 1901 замість 1900. 

Цікаво знати

Оксана Петрусенко особисто доклалась до визнання найвідомішої художниці України Катерини Білокур.  Художниця-самоучка Катерина почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була" у виконанні Оксани Петрусенко. Почувши її, Катерині здалося, що то саме про неї пісня. Вона написала листа, разом з листом поклала в конверт кілька малюнків і відіслала в Київ оперній співачці. До листа додала, зокрема, малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив Петрусенко. Після цього Катерину Білокур розшукали фахівці, і у неї почалося нове життя.

У 2024 році Оксана Петрусенко стала героїнею Радіодиктанту національної єдності. Авторкою тексту з назвою "Магія голосу" стала письменниця Оксана Забужко.