Фейгін: Російські еліти вже сигналізують Заходу про готовність домовлятися

Доволі загадкова смерть сенатора Ліндсі Грема, одного з авторів теперішньої санкційної політики Сполучених Штатів й одного з "двигунів" посилення України та її  оборонних спроможностей, викликала істеричний тріумф у Кремлі. Відтопталися по цій темі всі, включно з Дугіним, який розповів, як вони будуть святкувати. Що, на вашу думку, означає смерть світлої пам’яті сенатора Ліндсі Грема? Чи могли вони до нього дотягнутись?

Ця радість – вона завжди дещо ірраціональна: ви так радієте, начебто вам не доведеться помирати. Вони так поводяться, наче їх це не очікує. Дійсно, тут можна говорити, що ця радість ґрунтується на тому, що це вони його вбили.

Проте я так не вважаю, тому що обставини про це не свідчать. Усе ж таки напередодні його смерті  у суботу в себе вдома, поблизу Вашингтона, він перебував із візитом у Києві. Жив у посольстві США (я не знаю, але, гадаю, це так, адже на території посольства США в Києві є така можливість). Його безумовно супроводжувала охорона американська. І його вочевидь захищали спецслужби українські.

Жодних випадковостей з отруєнням, підмішуванням, швидше за все, статися не могло. Принаймні це точно встановила б експертиза. Первинна експертиза показала природну причину смерті – розшарування аорти.

Я схиляюся до думки, що причини смерті природні. Принаймні виявити неприродні, неорганічні причини смерті можливо, це не той випадок, коли повна невідомість. Ми у ХХІ столітті живемо як-не-як, і спецслужби, і судово-криміналістичні органи мають усі можливості, щоб усе з’ясувати. Швидше за все, причина природна.

Ліндсі Грем був, безумовно, ціллю та об’єктом ненависті Кремля. Він був головою бюджетного комітету Сенату США, видатною постаттю. Причому він, попри свій трампізм, був дуже послідовним не лише в питаннях підтримки України, але й у підтримці Ізраїлю в протистоянні з Іраном, а також в інших таких темах, це стосується також Куби. 

Це був ідейний консерватор-республіканець рейганівського типу. Дехто його критикував за те, що він у 2016 році сам брав участь у праймериз Республіканської партії, дуже різко критикуючи Трампа, а через якийсь час сам став його прихильником.

Політика у вільній демократичній країні, чи подобаються нам окремі політики, чи ні, може бути і кон’юнктурною, і дещо цинічною. У цьому немає злочину, це не те що підтримувати війну й Путіна. Грем був близький до Трампа - тим більше, Трамп був головою Республіканської партії і в період своєї першої каденції, з 2016-го по 2020 рік, і другої, з листопаду 2024 року й донині. Грем був лояльним сенатором від Південної Кароліни.

Те, що Грем зберігав свою ідейну послідовність у підтримці України, викликає повагу, це не можна назвати кон’юнктурою. Він намагався змінити позицію й самого Трампа, створювати баланс – наголошую - усередині американської адміністрації в бік традиційної лінії на підтримку сил, що виступають за демократію, протистоять агресії.  

У цьому він схожий на Маккейна. Просто в Маккейні цього було ще більше… Він, до речі, критикував Трампа. З цього погляду це велика втрата.

Усередині американської адміністрації зараз роль підтримувача України, швидше за все, підхопить колишній сенатор, глава Держдепу Марко Рубіо. 

Але там є й такі, хто має схильність до цієї лінії. На протилежній стороні перебуває віцепрезидент Венс, спецпредставник Віткофф. Ми не до кінця розуміємо роль Кушнера, зятя Трампа. Але в будь-якому разі смерть Грема - це велика втрата з політичного флангу підтримки України, для нас це відчутна втрата.

З’явилося доволі дивне інтерв’ю олігарха Мельниченка. Йому передувало інтерв'ю якогось загадкового російського генерала, який на умовах анонімності розповідав доволі дивні, неприємні речі. Ті, хто стежить за російськими вкидами, дуже добре пам'ятають російський ресурс, де буцімто генерал служби зовнішньої розвитки Росії, який покаявся, вкидав таку лабуду, що, мабуть, після третього вкиду вже не вірили навіть найтупіші.

Але Мельниченко - це не остання людина. Це людина, яка входить у пул. Надзвичайно тяжко проаналізувати, що саме його спонукало конкретно, але чай із Путіним він пив. Мимохіть згадую іншого російського олігарха Абрамовича який також попив чай із Путіним і також вирішив виконати кремлівську місію - наскільки я розумію, нічого йому не пішло. Але це історичний момент: ми завдаємо дошкульних, надзвичайно важливих ударів у глибину Росії і по тимчасово окупованих територіях - і тут з’являється це інтерв'ю. Як нам правильно розпакувати ті меседжі, з якими чи сам Мельниченко йшов, чи йому делегували озвучити певні речі?

Зараз, через деякий час, певні деталі цього інтерв’ю в The Economist стали відомі. Можна зробити висновок.

Я так вважаю, що це був організований злив цієї думки, тобто це було санкціоновано, безперечно. 

Інтерв’ю в Мельниченка брав такий собі Островський, кореспондент The Economist, який мешкає в Лондоні, давній конфідент (нашіптувач, - прим. ред.) російської олігархії. Він постійно брав інтерв’ю в багатьох олігархів і був такою довіреною особою олігархів, особливо тих, що в Лондоні, а більшість їх жило саме в Лондоні, що вже невипадково. Тобто це не якийсь там західний незалежний журналіст, а "свій". Він багато років керував корпунктом у Москві, тобто цілком не чужа людина.

По-друге, чи помітили ви, що в цій статті-інтерв’ю (адже вона зроблена в західному стилі: текст, що переказує позицію, чергується з прямою мовою; на Заході так краще читають, це не сухе інтерв’ю, а переказ вперемішку з прямими цитатами) 

Путін взагалі не згадується. Про нього жодного слова, наче його не існує, - це дуже важливий момент. Тобто перше табу виконано: за жодних обставин не критикувати прямо Путіна, не натякати, не давати приводу говорити, що Путін завів країну туди, куди він завів. 

Хоча сенсом статті є саме визнання помилкою війни з Україною, про це прямо говориться: помилкою було воювати з Україною.

А чия ж це помилка? Що – сам Мельниченко війська відправляв? Йому взагалі начхати на все - на Україну, на Росію, на всіх на світі, крім себе. Як усім олігархам - їм на всіх начхати. Тому "помилка" - це констатація ситуації для Заходу: так, ми визнаємо, це помилка. Не злочин – саме помилка. А далі починається залякування: а уявіть, якщо нас не буде? Ми це розуміємо так, що "нас" - це класу влади в широкому розумінні: бюрократії, олігархів, Путіна. Росія розвалиться – раз, ядерну зброю порозтягують – два, ви отримаєте розконцентровану владу, яка дістанеться бозна-кому, - це три. І четверте: Китай. Мовляв, майте на увазі, Китай посилиться, адже проковтне частини Росії.

Висновок: п’яте – ви повинні нам допомогти всі ці проблеми подолати й реінтегруватися на Захід. Це передбачає зняття санкцій, задовільні умови закінчення війни, де Росія не виглядатиме переможеною і влада не виглядатиме такою, що програла.

Це маніфест збереження системи влади в Росії.

Чимсь вони готові пожертвувати. А чим? Путіним вони готові пожертвувати? То жертвуйте, дорогенькі, працюйте над цим! Це ж не просто інтерв’ю якоїсь окремої людини – це російський олігарх, восьма людина в списку Forbes. Нам відомо, що Мельниченко – людина Абрамовича, вони тісно пов’язані. Дуже вірогідно, що саме Абрамович був тією особою, яка дала останнє "мяу", як у нас кажуть, щоб він виступив із цим матеріалом. Невипадково, що це в Туреччині записували, де Абрамович буває постійно – він через Туреччину літає, придбав розкішний будинок біля протоки. На цій віллі в нього опорний пункт, назвемо це так. До того ж, в Абрамовича гарні стосунки з Ердоганом.

Теж невипадково, імовірно, це все відбувалося на рівні консультацій: "Я таке скажу, записуємо?" – "Так". Гадаю, так усе й відбувалося. Чому? Це спосіб підштовхнути через Захід до поступок, які були б прийнятні для зупинення війни, щоб ціна виходу з війни не збільшувалася. Ви пам’ятаєте історію з поїздкою Абрамовича в Київ і зустріччю з Зеленським? Її злив саме Путін. Це ж він прохопився, мовляв, один бізнесмен від мене приходив, намагався домовитися з Зеленським - а от нічого у вас не вийшло. Що ж це ви так? Поїхали, спробували Зеленському валізу грошей дати (це саме так виглядало, як Путін це казав), а той не взяв. Що ж ви бралися за такі серйозні справи й нічого не зробили – ай-ай-ай.

Це продовження дозволеної лінії на те, щоб налаштувати Захід на взаємодію з олігархією, яка продовжує зберігати лояльність до Путіна. Тому цей варіант розвитку ситуації не дає продовження. Хоча для нас це дуже серйозний сигнал – що, схоже, владний клас має серйозні проблеми. Через день Путін, виступаючи на ОНФ, каже: ні, усе чудово, ми наступаємо, усі цілі операції, СВО так званої, буде досягнуто. Тобто всередину Росії він продовжує поширювати ту саму дезінформаційну пропагандистську "тєлєгу" про те, що ми не змінюємо свою позицію, а на Захід вони відправили Мельниченка повідомити про те, що вони все ж таки готові домовлятися. Але щоб не ганебно, щоб їм Донецьку область усе ж таки віддали.

Анонімне інтерв’ю генерала, враховуючи, від кого це йшло, я розцінюю як інформаційну операцію супроводу. 

Я вважаю, що з інтерв’ю Мельниченка воно більш-менш пов’язано – ось такі вкиди, що вже й військові розповідають, що все погано – Крим ізольований тощо. Підозрюю, що це за грошики інформацію зливають, абсолютно фейкову, до речі. 

Але вона потрібна, для того щоб забезпечити рівень подання інформації – авторизованої, верифікованої – від Мельниченка.

Повторюю: Мельниченко – це не Боня, не Ремесло якийсь, псих отой. Це серйозна фігура, безперечно. Але поки що вони пропонують абсолютно неприйнятний спосіб виходу з ситуації.

А що вони пропонують? Наразі ми бачимо, що Росія просто тупо гатить по Києву й убиває мирних українців. Якщо це мирна пропозиція - я думаю, що ми її не приймемо. На папері вони могли б щось сформулювати й посилати не Абрамовича домовлятися, а хлопця з тренованою пам'яттю, типу Наришкіна, в Анкару, щоб той десь у закуточку передав тремтячими пальцями записочку. Але ж ні.

З іншого боку, чи не вперше в Кремлі зрозуміли, що вони зробили помилку. І не тому що прокинулися - тому що отримали першу велику, глобальну кризу. Реагують в регіонах, є різні істеричні заяви - такого не було. Тобто це не вибухи емоцій інтелігентів, це не Гельсінська група, не якась там Amnesty - це люмпен, хтонь. Хтонь не задоволена навіть не тим, що вона гине на війні, 30 тисяч щомісяця мінусується на лінії бойового зіткнення, а тим, що їй нема чим заправляти "ладу калину".

Цінність Мельниченка з точки зору російської сторони в тому, що він формально не є представником влади. Це представник приватного капіталу, у нього приватні інтереси, хоча, звісно, пов'язані з державою. Він є серйозною фігурою у вугільній галузі, у виробництві хімічних добрив, азоту, який використовується у військовому виробництві, - саме це створило його величезний капітал. Але через війну він переживає кризу - він біднішає.

Так само біднішають і власники нафтопереробних, видобувних та інших підприємств, тому що все це веде в глухий кут. 

Олігархи намагаються також зняти з себе відповідальність за те, що в Києві вбивають людей, мовляв, до чого тут ми, чому ви нас обклали санкціями, чому не даєте нам жити на Заході - ми ж не стріляємо.

Хоча це є хоч і не пряма, проте опосередкована участь, часто через сплату податків. Ось він ходив до Путіна й передав, здається, 30 чи 50 мільйонів доларів на якесь військове виробництво. Каже, змусили - що я можу зробити? Відщипнув чималу суму на якийсь "Сатурн" чи ще кудись, про це писали.

Це свідчить про те, що, окрім усіх сенсів, які йому доручили передати через цю статтю, для Мельниченка було важливо наголосити: будь ласка, розділіть відповідальність - між тими, хто безпосередньо відповідає за війну й віддає накази, і нами, підневільними людьми, хоч ми й капітал, хоч ми й багатії. Безумовно, він виступає від імені всієї олігархії, це точно не лише його позиція, 100%. Він передає їхні настрої. Вони всі думають так, як Мельниченко виклав Островському: ви можете накладати на нас санкції, можете щось у нас забирати, але не покладайте на нас усю відповідальність, розділіть її, диференціюйте.

Шпеєр свого часу теж так думав. Потім у Нюрнберзі розповідав, що він лише будував заводи.

Так, він теж намагався відокремити себе від відповідальності, хоча це, звісно, було неправдою. Розповідав казки, але його все одно засудили. На мою думку, він відсидів замало, але це вже інша розмова.

Я це до того, що спроби зняти з себе відповідальність насправді не матимуть успіху. У Абрамовича на Заході заарештовано й заморожено приблизно 10–11 мільярдів доларів. У Фрідмана — майже 20 мільярдів. Це величезні кошти. 

У Мельниченка також не менше. Тому для них важливо створити для себе можливість, щоб після завершення всього прийти й сказати: "Пам'ятаєте, була стаття в The Economist? Я ж тоді висловив свою позицію. Навіщо ж ви забираєте в мене останнє - будинки, вілли, активи на Заході? Я ж зробив те, про що ви просили, я ж назвав війну помилкою".

Це дуже важливий гачок, хоча його часто недооцінюють. Для них важливо розставити такі мітки, такі "поплавки", щоб потім їх висмикувати залежно від того, як змінюватимуться обставини. Ми ж не знаємо, як розвиватимуться події, що буде з Путіним і що станеться далі.

Для них важливо зберегти відносини з Заходом. Саме тому він лякає Китаєм, мовляв, усе забере Китай. Насправді він говорить: "Ми ж ваші. Ми такі самі, як ви. Ми здобули таку саму освіту, маємо європейське мислення, західні цінності. Просто так склалися обставини".

Трубадури китайсько-російської інтеграції ще років 5-7-10 тому розповідали, як вони прекрасно будуть "разом із жовтим братом підкоряти всесвіт". Ні, помінялась риторика. У будь-якому разі Мельниченко не міг видавати всі свої бачення і фантазії, тому що знає: його меседжі будуть прочитані в Кремлі. Принесуть червону папку Путіну, і там буде коротко написано: "Називав поганими словами" або, навпаки, "Дотримувався заздалегідь визначеного плану, зокрема і стосовно певних переговірних параметрів" (їх поки що нема, але меседжі пішли).

 Я вважаю, що з Путіним це, найімовірніше, погоджено. Швидше за все, Вайно готував  і погодив таку операцію. 

Путін, попри свою в певному сенсі обмеженість і дотримання магістральної лінії, від якої не дозволено відхилятися, любить такі операції. Це суто гебешне: а давайте спробуємо - чому б ні?

Таке саме було з Дерипаскою: він теж робив різні заяви, обурювався ключовою ставкою Набіулліної, а потім у травні поїхав із Путіним до Пекіна - у складі офіційної делегації. Його намагалися представити як комунікатора з окремих напрямів і галузей співпраці з Китаєм. Наче нічого й не сталося, ніби він не критикував економічну політику, яка є наслідком війни.

Гадаю, усе це погоджено. Путін не читатиме якусь папку з зав'язками— він усе знав заздалегідь, йому все це показали. 

Інша річ, що іноді людина впевнена (Путін упевнений), ніби контролює ситуацію, залишаючи за собою вирішальні важелі управління. Але коли починається ерозія, з'являється непередбачуваність розвитку воєнних подій і пов'язаних із ними економічних, соціальних та інших процесів, у певний момент стане зрозуміло, що Путін уже нічого не може зробити.

Якщо цей процес запуститься й піде далі - умовно кажучи, буде зруйнований Кримський міст, Україна й надалі знищуватиме енергетичну інфраструктуру, а до зими почне виводити з ладу електростанції, підстанції та інші об'єкти, - російська економіка може цього не витримати. І Путін однаково залишиться крайнім, хоче він цього чи ні.

Так, система може спробувати посадити на місце Путіна Воронцову чи Тихонову, теоретично це можливо заради самозбереження. А Путін стане пенсіонером, який житиме десь між Шанхаєм, Рубльовкою і Ново-Огарьовим. Теоретично такий сценарій можливий. Чи думає про це сам Путін? Найімовірніше, ні. Він переконаний, що жорстко управляє ситуацією. Але це часто лише ілюзія. 

Не забувайте: цього року в жовтні йому виповниться 74 роки. Так, це не так уже й багато. Але ось Ліндсі Грем у 71 пішов. Тож чому Путін вирішив, що проживе до 150 років?

Тому тут є свої нюанси. Здавалося б, усе погоджено, операція відбувається за планом, але її наслідки можуть виявитися абсолютно непередбачуваними і зовсім не такими, на які розраховує Путін. І головна мета виступу Мельниченка - безумовно, подати Заходу сигнал: ми все розуміємо і дуже хочемо, щоб система збереглася за будь-якого розвитку подій.

Путін, звісно, може знову верблюдів приносити в жертву разом із Шойгу й казати "Відмотайте все назад", але так не буває, все рухається відомо в якому напрямі. А оцей димок з Омська потрапляє в його ніздрі? Полум'я він бачить? Чи все-таки вдає, що нічого не відбувається? Чи вони зрозуміли, що палає всередині Росії? Чи будуть соціальні вибухи, чи будуть соціальні наслідки? Мають же вони розуміти, що Омськ не відбудувати так просто і що сьогодні Омськ, а завтра - шість мостів через Волгу, і все - логістика лягає. Не одним Кримським мостом це все буде живитися.

Звісно, Путін усвідомлює, що ситуація не така, якою він змальовує її у своїх публічних виступах. Він це точно знає. Кажуть, що він не розуміє, що йому доповідають неправдиву інформацію. Але як це — неправдиву? Він отримує всі дані. Він розуміє, що відбувається з бензином, що відбувається з нафтопереробними заводами, що відбувається на фронті, що відбувається в Криму. Авжеж, він усе це знає. Він лише говорить: так, усе це є, але то таке, ми все вирішимо. На своєму останньому виступі в ОНФ Путін заявив, що вони придумають спосіб постачання пального до Криму, який буде недосяжний для українських дронів.

 Я так розумію, він хоче прокласти трубопровід до Криму й подавати пальне безпосередньо трубою по дну моря. Це, звісно, певною мірою ускладнить Україні завдання з переривання маршруту постачання морем, але лише на певний час. Це теж питання, яке можна вирішити — можливо, за допомогою морських дронів, на Заході є такі технології. Тож це навряд чи суттєво допоможе. До того ж, на це потрібен час, а час зараз для Путіна надзвичайно цінний.

Хочу сказати, що для Путіна найкращим лакмусовим папірцем для оцінки ситуації стане те, чи оголосить він мобілізацію. Саме тоді ми зрозуміємо, чи боїться він соціального невдоволення. Якщо він погодиться на мобілізацію, це означатиме, що він ігнорує ризики і вважає, що йому нічого не загрожує, навіть якщо він продовжить відправляти людей у цю м'ясорубку. Якщо ж він утримається від мобілізації, це означатиме, що він чудово розуміє: не можна перегинати палицю, не можна надто сильно тиснути на населення. Треба діяти обережніше, тому що люди можуть не витримати. Або цим невдоволенням скористається хтось із його оточення, хто надасть протестам додаткової сили.

Саме тому потрібен якийсь лакмусовий папірець. Гадаю, уже у вересні ми все це зрозуміємо.

Наскільки ситуація з пальним в Росії є критичною і чи є істерика стосовно Криму?

Що стосується Криму, то, звісно, за нього вони хвилюються значно більше, ніж за Росію. (так і начитайте, будь ласка). Адже порушено не лише логістику й постачання - порушено всю економічну й соціальну інфраструктуру. Немає бензину — немає малих виробництв, немає малого бізнесу, нормальної роботи господарства. Усе працює за залишковим принципом. Якщо ще й Керченський міст буде зруйнований - тоді що? Танкери, які йдуть із російських портів до Криму, горять, їх підбивають українські дрони - це теж дуже болісне продовження цієї історії.

Що стосується решти Росії, то там ще зберігається переконання, що вони з цим упораються. Але це переконання поступово тане, тому що війна триває, удари дронів не припиняються. Якби все можна було зупинити на нинішньому етапі, тоді так, за певний час можна було б відновити виробництво, налагодити забезпечення пальним і вирішити інші проблеми.

Але якщо удари не припиняються, ба більше — навіть посилюються, то жодного реального плану в них немає. Виступає Новак і фактично каже: нумо варити бензин у сараях — 72-й, 76-й. Але хіба автомобілі Maybach їздитимуть на 76-му бензині? Так, я розумію логіку: не в кожен сарай прилетить дрон, можна переносити невеликі виробництва під землю. Але, по-перше, це не швидке рішення. По-друге, це зовсім не ті масштаби. Такі заходи не вирішують проблему повністю — лише локально, в окремих місцях. Тому по суті це не є розв'язанням проблеми.

Нормального плану в них поки що немає. Китай не збирається постачати їм готові нафтопродукти - навіщо йому це? Бензин і дизельне пальне потрібні самому Китаю. Звідки тоді брати? З Індії. Але з Індії доведеться везти танкерами, а це дуже довгий маршрут. Уже повідомляють, що танкери прибувають, заходять у якісь порти, очевидно, на Тихому океані. Як саме вони проходять цей шлях через Індійський океан - не знаю, але швидкого рішення вони не мають.

Єдине швидке рішення - припинити війну й припинити удари по Україні. Саме на це Путін не погоджується. Усе інше - це складні рішення, для реалізації яких їм постійно чогось бракує.