Не очікую, що Трамп активно втручатиметься у російсько-українську війну, - американський аналітик Вотерс

Ну що, питання глобальне. Зрештою, живемо під час великої світової трансформації. Дональд Трамп пішов на велику війну на Близькому Сході, і, наскільки ми бачимо, він не може її локалізувати і зупинити. Це безсумнівно матиме колосальні світові наслідки.

Ну і от, якщо говорити про ваш розуміння ситуації, на вашу думку, чому Дональд Трамп пішов на це, невже він не бачив тих чи інших рапортів своєї розвідувальної спільноти чи висновків певних експертних середовищ? Вони могли йому казати, що короткої війни не буде, але все одно він пішов на це, ну і наслідки, коли ми говоримо про функціонування перекритої Ормузької протоки, наслідки будуть глобальними.

Я вважаю, що сама війна є регіональним конфліктом. Ізраїль, попри всю свою міць, залучений до протистояння регіонального масштабу, в якому беруть участь «Хезболла», Іран, «Хамас» та хусити. Конфлікт набув глобального виміру, коли до нього долучилися Сполучені Штати.

Наразі, на перший погляд, він залишатиметься регіональним. Однак інші залучені гравці — Росія та Китай — відіграють ключову роль у підтримці Ірану.

І, на мою думку, саме це матиме глобальні наслідки, які мають викликати найбільше занепокоєння. Адже визначальним є те, що відбувається на глобальному рівні: Сполучені Штати вирішили вступити у війну, в якій станом на зараз не досягли жодної зі своїх цілей і нічого від неї не отримали.

Якою може бути позиція Трампа? Трамп пропонував іранцям домовитись. Іранці сказали, що вони не хочуть домовлятися з Трампом і ми розуміємо, що це може зачепити безліч країн і безліч процесів.

З одного боку це вдарить без сумніву по Європейському Союзу, це вдарить по економіці Китаю, але водночас, це не вирішує проблеми, Америка буде допомагати в блокуванні Ормузької протоки. Це макабрично, це дивно, це страшно, але наслідки будуть для всієї глобальної цивілізації. Чому, на вашу думку, Трамп на це пішов? Тобто не допрацювали його радники і експерти? 

Чудове запитання. Як американець, я не проти війни. Я вважаю, що іноді вона є необхідною. Водночас переконаний: президент Сполучених Штатів зобов’язаний чітко й вичерпно пояснити, чому країна вступає у війну.

Щоб було абсолютно зрозуміло, я завжди підтримував зміну режиму в Ірані. Я вважаю, що ця країна не повинна мати ядерної зброї.

Але водночас президент Трамп так і не надав американській громадськості чіткого пояснення причин вступу у війну. Він посилався на різні аргументи — необхідність зміни режиму та ліквідації ядерного потенціалу Ірану. Проте зрештою жодної із заявлених цілей досягнуто не було.

Він вимагав беззастережної капітуляції, але сьогодні ми бачимо переговорний процес. Він також заявляв про намір позбавити країну ядерної зброї та остаточно заблокувати можливість її створення — і навіть стверджував, що цього вже досягнуто кілька місяців тому. Однак факти свідчать про інше.

Відверто кажучи, це рішення було продиктоване певним  «страхом упустити момент». Ізраїль готувався до удару, і, схоже, Дональда Трампа переконали, що це буде швидка і відносно легка кампанія, яка призведе до зміни режиму. 

Він, імовірно, повірив у цей сценарій, не дослухавшись до застережень своїх радників, і, на мою думку, ухвалив одне з найгірших зовнішньополітичних рішень за останнє покоління.

Ми в Україні надзвичайно сильно переживаємо з двох причин. Тобто глобальна дестабілізація може дуже суттєво зменшити ресурси, які потрібні нам для того, щоби відбивати російську агресію. З іншого боку, що нас також не менше тривожить, це те, що глобальний світовий лад дав тріщини. І от ми зараз бачили Джей Ді Венса, який є дуже активним. Ми розуміємо, що були дуже активними інші емісари Дональда Трампа, зокрема, коли ми говоримо про Віткоффа. І чим більше зусиль вони вкладають в той чи інший процес, тим сумнівніший результат.

І ми розуміємо, що з одного боку відбувається деконструкція старого світового ладу, а з другого боку може з'явитися новий - на уламках старого. Як ви це бачите? 

Я справді вважаю, що це має глобальні наслідки — і радше негативні.

Для України цей конфлікт не є однозначним: у ньому є як потенційні переваги, так і суттєві ризики. З одного боку, часто звучить аргумент, що війна з Іраном може обмежити його спроможність постачати зброю Росії. З іншого боку, ми вже спостерігаємо активну підтримку Ірану з боку Росії та Китаю, включно з координацією дій і риторикою, спрямованою проти США та їхніх військових об’єктів. Саме тому наслідки цього конфлікту мають чітко виражений глобальний вимір.

Я вважаю, що економічні наслідки будуть руйнівними на глобальному рівні — для Європейського Союзу, Сполучених Штатів та України, адже виснажуються колосальні ресурси.

Щодо підтримки України: попри загальну прихильність американського суспільства, ця війна суттєво ускладнила для Конгресу рішення про нове фінансування. Тому вплив на Україну буде значним, особливо в питанні збереження стабільної підтримки США — і це викликає занепокоєння.

Загалом ця війна не принесла відчутної користі американській громадськості, вона послаблює підтримку України та створює додаткові ризики для таких країн, як Тайвань. На мій погляд, це конфлікт без очевидних вигод.

Я розумію, що американський народ справді симпатизує Україні і це взаємно. Український народ також симпатизує американському народу, але рішення у Вашингтоні приймає не американський народ. Рішення приймає конкретна адміністрація і міністри, які були призначені президентом Дональдом Трампом на їхні посади. За міжнародну політику відповідають, наскільки я розумію, певні люди.

Хотілося би вірити, що контролює даний процес державний секретар Рубіо, але, можливо, зять американського президента Кушнер має вплив не менший на міжнародну політику.

Ну і от, якщо говорити про конкретних людей і їхні конкретні рішення, наскільки ці рішення можуть бути проукраїнськими або навпаки, може продовжуватися і історія з підтримкою режима, як свого часу донедавна вони підтримували Віктора Орбана. Ну і комунікація між Кремлем та Вашингтоном доволі загрозлива.

Як на мене, на проміжних виборах у США демократи можуть отримати контроль над Палатою представників. Я все життя був республіканцем — у дусі Рональда Рейгана. Але нині, на мою думку, саме демократи виглядають переконливішими у питаннях зовнішньої політики.

Сподіваюся, що разом із прагматичними республіканцями в Сенаті вони зможуть забезпечити додаткову підтримку Україні. Водночас остаточні рішення, як і раніше, значною мірою залежать від Дональда Трампа.

Гадаю, що Марко Рубіо є сильним державним секретарем, який послідовно виступає на захист свободи у світі. Однак загальний курс зрештою визначає саме Трамп.

Як показала практика, Дональд Трамп не притягнув Путіна до відповідальності в тій мірі, в якій це було потрібно. Наприклад, у контексті конфлікту з Іраном він фактично дозволив продовження продажу російської нафти, зокрема на Кубу, попри попередні обмеження.

Тому я не маю великого оптимізму щодо подальшої підтримки України з боку цієї адміністрації. Водночас я вірю, що приблизно за два з половиною роки демократи зможуть повернути контроль над Білим домом. І якщо до того часу війна не завершиться, залишається надія, що Сполучені Штати знову повернуться до своєї ролі — захисника свободи та демократії.

Я не знаю, що гірше от в теперішній ситуації - це відсутність конкретної стратегії чи погана стратегія. Я не знаю, якийсь сценарій буде реалізований. адміністрацією президента Трампа, але якщо читати його повідомлення, публічні меседжі, волосся стає дибки в буквальному сенсі.

Його публічна комунікація зі Святим Отцем Папою Римським викликає величезні питання. І от якщо говорити, вони не знають, що вони роблять, чи вони дуже добре, знають, що вони роблять, і якщо вони знають, що вони роблять, то на вашу думку, який має бути результат? Ну, наприклад, спроби понизити авторитет глави світового християнства.

Дії президента Дональда Трампа щодо Папи є глибоко образливими. 

Я вважаю цього Папу справжнім реформатором і людиною, яка заслуговує на повагу. Особливо неприйнятною є публікація зображення Трампа в образі Ісуса Христа — на мою думку, це виглядає як відверте глузування. Загалом Трамп часто діє імпульсивно, керуючись інстинктами, і не завжди демонструє виважений підхід. 

Я все життя був республіканцем, працював із республіканськими президентами та служив у кількох адміністраціях Білого дому. Саме тому нинішня ситуація викликає в мене серйозне занепокоєння.

Я вірю, що поруч із ним є люди, які намагаються скеровувати його до правильних рішень. Але для мене незрозуміло, чому він вирішив вступати в конфлікт із главою світової християнської спільноти, лідером Католицької церкви.

На мою думку, це свідчить про емоційний, а не стратегічний підхід. Пам’ятаю, як ми обговорювали це з друзями в Україні, і вони казали, що жоден президент США раніше не поводився подібним чином.

Але реальність така, що ми живемо у світі, де Дональд Трамп не є традиційним президентом. Схоже, він керується передусім власними інтересами, а не ширшими інтересами міжнародної спільноти. На мою думку, це робить світ менш безпечним — особливо для таких країн, як Україна та Тайвань. Тому цю реальність потрібно чітко усвідомлювати і відповідно діяти.

Мене також серйозно турбує майбутнє НАТО. Конфлікт із Папою Римським навіть через кілька висловлювань, а також реакція на відсутність підтримки з боку Альянсу у війні з Іраном, свідчать про ризик наслідків — і це викликає глибоке занепокоєння.

Чи лишились на вашу думку трохи інші інструменти стримування непродуманих рішень американського президента? Наразі ми бачимо, що він робить, якщо не все, то майже все, що вважає за потрібне.

Ми чекаємо довиборів у Конгрес, проміжних виборів у Конгрес, ну але до осені, так би мовити, ще хотілося б дожити. Ну і от, якщо говорити про ставку на проміжні вибори, до Конгресу і про теперішні наявні інструменти. Хочеться вірити в американську судову систему, але розпочалася величезна глобальна війна, так, йдеться про Близький Схід.

І американське суспільство ніяк не впливало на американську адміністрацію.

Послухайте, наша країна — це демократія. Цього року ми відзначаємо 250 років її існування. Вона все ще відносно молода і проходить через неминучі труднощі зростання.

Я вважаю, що президентство Трампа стало серйозним випробуванням для наших демократичних цінностей і принципів. 

Під тиском опинилася і система стримувань і противаг — баланс між судовою, законодавчою та виконавчою гілками влади.

Я сподіваюся, як уже казав, що на проміжних виборах Палата представників перейде під контроль демократів. Хоча передбачити важко, це виглядає цілком можливим. У такому разі Майк Джонсон залишить посаду спікера, адже нині він фактично слідує політичній лінії Трампа.

Водночас я вірю, що американська демократія витримає це випробування. Ми проходимо непростий період. Американське суспільство не підтримує війну з Іраном.

Трамп прийшов до влади, пообіцявши уникати закордонних воєн, але нині він фактично щодня порушує свої обіцянки. І я переконаний, що виборці дадуть цьому належну оцінку на проміжних виборах.

Дональд Трамп перестав бачити в Європейському Союзі партнера. І певні кроки, до яких Дональд Трамп може вдатися, вони можуть послабити Європейський Союз. Ну, насамперед йдеться про послаблення зв'язків між старим і новим континентами по лінії євроатлантичної співдружності.

У Європі дуже часто переймаються тим, що Дональд Трамп може відмовитись виконувати зобов'язаня взяті в межах п'ятої статті євроатлантичного договору. З іншого боку, європейські держави також виявили значну прохолоду до ініціативи з Іранською війною. Як ви гадаєте, якою буде реальна політика Дональда Трампа щодо Європейського Союзу?

Я вважаю, що поразка Віктора Орбана в Угорщині може стати важливим кроком для зміцнення європейської єдності та підтримки України. Це дає стриманий оптимізм, зокрема й щодо можливого застосування 5 статті.

Водночас я не впевнений, що Дональд Трамп виконав би ці зобов’язання, якщо не йдеться про прямий напад на Сполучені Штати — як це було після 11 вересня. Якщо такого нападу не буде, я не бачу готовності прийти на допомогу європейським союзникам.

Загалом відносини між Європою та американським президентом залишаються доволі напруженими.

Якщо подивитися на взаємини між Кіром Стармером і президентом, а також на ті зневажливі, майже дитячі зауваження на його адресу, стає очевидно: це підриває саму основу дипломатії. З Дональдом Трампом вона ніби відходить на другий план — усе зводиться до особистих випадів. Він дозволяє собі зневажливі порівняння зі Черчиллем, коментує дружину Макрона — і це вже виходить за межі політики. У результаті це виглядає як фарс, і, відверто кажучи, прикро чути подібну риторику від президента Сполучених Штатів.

Тож я висловлюю повагу європейській спільноті за сильну підтримку України. Водночас вважаю, що вони могли б зробити більше, але розумію: війна з Іраном не була їхньою.

Коли Дональд Трамп закликав: «допоможіть розморозити нафту, щоб ви могли її отримувати», реальність була іншою — постачання нафти для них залишалося стабільним ще до конфлікту. Тому у європейців не було ані підстав, ані реальної потреби втягуватися в цю ситуацію.

Тож прохання Дональда Трампа не мало переконливого обґрунтування. Я не бачу причин, чому британці чи французи мали б втручатися в цей конфлікт.

Водночас я не очікую швидкого потепління у відносинах між Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Тема Гренландії, ймовірно, ще повернеться — і це стане новим випробуванням для європейської єдності у відносинах зі США.

Отже, під загрозою опиняються і домовленості щодо Арктики, і угода про підводні човни між Великою Британією, США та Австралією. Загалом ситуація виглядає вкрай нестабільною.

У підсумку все надто часто зводиться до Дональда Трампа — його особистих рішень і настроїв. І це явно не той підхід, на якому має триматися найбільша і найсвобідніша демократія світу.

А питання російсько-української війни, упродовж понад півроку Дональд Трамп був активний, ну, принаймні в публічній сфері. Він давав Путіну той чи інший ліміт часу. Він висилав Віткоффа до Москви. Він зустрічався з українською делегацією. Це все тривало, тривало і не завершилось нічим. Зараз світовий порядок денний змінився і на перший план вийшла американо-ізраїльсько-іранська війна з одного боку.

І другий буде момент, те, що величезна паливна криза може накрити весь світ. Ну і ось, якщо ми говоримо про російсько-українську війну, як ви гадаєте, як буде себе зараз поводити Дональд Трамп? Він буде вдавати, що нічого не відбувається і буде переключати увагу світової спільноти на інші речі, чи навпаки він може повернутися до російської агресії проти нас?

Чесно кажучи, я не очікую, що Трамп активно втручатиметься у російсько-українську війну. Швидше за все, він, як і заявляв, дистанціюється від неї. 

Схоже, він сприймає її як суто європейський конфлікт. І прикро, що не проводить очевидних паралелей із подіями Другої світової війни.

На мою думку, багато республіканців, з якими я спілкуюся, добре розуміють: перемога над Росією — це одне з ключових завдань. Адже якщо знецінити принцип територіальної цілісності, під загрозою опиниться весь світовий порядок, і все зведеться до правила «сильний завжди правий».

Я вважаю, що захист територіальної цілісності України важливіший за події на Близькому Сході. Водночас не бачу готовності Дональда Трампа активно втручатися. Показово, що у своїй промові в ООН він не згадав про захист свободи та демократії. Це свідчить, що ці цінності не є для нього визначальними. Тож складається враження, що події, пов’язані з Росією, не мають для нього належного пріоритету.

Він не сприймає це як пріоритет для Сполучених Штатів і розглядає війну як європейську проблему, яку мають вирішувати самі європейці. Тому я не очікую суттєвого посилення підтримки. Можлива лише обмежена військова допомога — епізодично, через рішення Конгресу, особливо якщо демократи отримають контроль над Палатою представників і їх підтримають окремі республіканці. 

Втім загалом я не бачу готовності Дональда Трампа до активного втручання, і я думаю, що американська громадськість не сприймає російсько-українську війну як проблему, яку він здатен вирішити. Натомість він часто шукає способи переключити увагу. Дехто вважає, що його втручання у війну з Іраном було саме таким кроком — щоб відвернути фокус від внутрішніх питань, зокрема пов’язаних із Міністерством внутрішньої безпеки.

Він уміло формує інформаційний порядок денний. Але, попри це, я не бачу, щоб у найближчій перспективі він був готовий активно допомагати Україні.

А китайці і Сі Цзіньпін? Намічалася зустріч Дональда Трампа і лідера китайських комуністів. Ну, розуміємо, що в силу війни на Близькому Сході вона була відкладена. Як ви гадаєте, зараз може укладатися спроба Вашингтона та Пекіна порозумітися. І чи це матиме вплив на російську агресію проти України? 

Я вважаю, що ключовою метою зовнішньої політики Дональда Трампа є не просто протистояння Китаю, а його стратегічне перевершення. Саме цим, на мою думку, пояснюються торговельні війни, свідками яких ми стали.

Водночас під час їхньої нещодавньої першої зустрічі питання Тайваню взагалі не піднімалося. Так само тема продовження підтримки Росії з боку Китаю не стала одним із центральних пунктів обговорення.

Трамп також заявив про наявність розвідувальних даних, які свідчать, що Китай може відправити зброю до Ірану. У такому разі, за його словами, США запровадять 50-відсоткові мита. Залишається дочекатися, чи справді це станеться.

Я вважаю, що Трамп прагне зробити США рівнозначними Китаю за силою або навіть перевершити його. Водночас ситуація навколо Ірану чітко продемонструвала: американське суспільство не готове до втягнення в ще одну закордонну війну. Це, на мою думку, підсилює припущення, що США можуть утриматися від захисту Тайваню у разі посилення тиску з боку Китаю. Імовірність того, що Америка втрутиться в разі більш рішучих дій Пекіна, виглядає доволі низькою.

Водночас остаточно сказати, чи реалізується такий сценарій, наразі неможливо.

Я переконаний, що наступна зустріч між президентом Сі та президентом Трампом може стати однією з ключових за період його президентства.

А якщо припустити, що росіяни атакують або одну з чотирьох Балтійських країн, чи Естонію, чи Литву, чи Латвію, чи Фінляндію, або можуть вчинити військову провокацію проти Польщі? Як буде діяти Дональд Трамп в такій подібній ситуації?

Я вважаю, що такий розвиток подій може призвести до активації 5 статті . І тут ми знову повертаємося до питання одностайності рішень. З огляду на зміну позицій окремих гравців, імовірність такого сценарію, на мою думку, зросла.

Водночас залишаються країни, щодо яких є певна невизначеність. Важливо, що йдеться не про одностороннє рішення, а про результат колективного узгодження.

У США процес також буде непростим: будь-які військові дії в межах 5 статті потребуватимуть схвалення Конгресу. Вирішальним стане політичний баланс на той момент. Якщо Палату представників контролюватимуть демократи, а Сенат — республіканці, шанси на ухвалення такого рішення, на мою думку, залишаються доволі високими.

Я думаю, що напад на Польщу викликав би значно рішучішу реакцію з боку президента США. Натомість щодо Естонії та інших країн ситуація виглядає менш визначеною.

Здається, Трамп залишається незадоволеним тим, що європейські союзники, як він це сприймає, не надали належної підтримки у контексті подій навколо Ірану. Він схильний персоналізувати такі питання, а отже його подальші дії можуть значною мірою визначатися саме цим сприйняттям.

Я хотів би, щоб США дотрималися своїх зобов’язань і стали на захист союзників. Водночас, на мою думку, у найближчі місяці ми можемо почути більше риторики від Трампа щодо можливого виходу США з НАТО. І якщо такий сценарій реалізується — попри дискусії про те, чи можливий він в односторонньому порядку — це означатиме, що США навряд чи прийдуть на допомогу таким країнам, як Польща чи Естонія.

Побачимо, але, відверто кажучи, я не налаштований оптимістично. Важливо розуміти, що увага Трампа, схоже, зосереджена передусім на Західній півкулі: Венесуела, Тринідад і Тобаго, Центральна Америка, Мексика, і навіть символічні кроки на кшталт перейменування Мексиканської затоки, інтерес до Гренландії та напруження у відносинах із Канадою. Усе це свідчить про прагнення закріпити Північну, Центральну та Південну Америки як ключові сфери впливу США, а не розпорошувати ресурси на глобальний порядок денний. Саме тому я не очікую, що він буде схильний до активної ролі у захисті Європи.