Чи стане Путін головним переможцем війни в Ірані, поки той заявляє про підтримку від РФ і Китаю. Акценти світових ЗМІ 15 березня

Про це і не тільки писали світові ЗМІ 15 березня.

Чи стане Путін головним переможцем війни в Ірані

фото: YouTube

Російський президент виступає в ролі дипломата, попри звинувачення у причетності до атак дронів на західні бази, і отримує вигоду від стрімкого зростання цін на нафту, пише The Sunday Times.

Росіяни широко роздули той факт, що саме Дональд Трамп у понеділок ініціював годинну телефонну розмову з Володимиром Путіним, підкреслює британський політолог Марк Галеотті на початку свого матеріалу. За словами одного з таблоїдів, Трамп виглядав як "прохач", тоді як "політичні козирі Путіна поповнилися".

Радник Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков заявив, що розмова була "відвертою та діловою" і що російський президент запропонував "кілька ідей" щодо припинення конфлікту. Лідери двох країн також обговорили ситуацію на світовому ринку нафти.

"Це була хороша розмова, – сказав мені один російський інсайдер, – але, насправді, вона стосувалася скоріше загальної атмосфери, ніж конкретних деталей. Путін насправді не міг дати Трампу того, чого той хотів, а саме змусити Тегеран просити про мир".

Попри спроби Росії зобразити Путіна як лева, що крадеться геополітичними рівнинами, він більше схожий на шакала, який із задоволенням пожирає будь-які трупи, які знаходить серед хаосу цього конфлікту. На його щастя, це надає безліч можливостей.

Москва, безсумнівно, є бенефіціаром цієї війни, насамперед в економічному плані, отримуючи вигоду від зростання цін не лише на нафту, а й, можливо, на цілий ряд сировинних товарів. Тиждень тому Трамп пом’якшив санкції, щоб дозволити Індії купувати російську нафту, а в четвер розширив це короткострокове виключення на кілька країн у надії стабілізувати ціни на нафту. Росія заявила, що має 100 мільйонів барелів нафти, які перебувають у транзиті.

Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що цей захід "не принесе російському уряду значної фінансової вигоди", але Москва може з цим не погодитися. Лише за перші два тижні війни Росія заробила додаткові 540 мільйонів фунтів стерлінгів виключно на продажу нафти, що перевищило прогнозовані обсяги торгівлі. Минулого тижня Путін назвав Росію "надійним постачальником енергоносіїв". Зменшувані доходи від нафти та газу становлять лише близько п'ятої частини російського бюджету, але якщо поточні високі ціни збережуться, це допоможе вирішити проблему бюджетного дефіциту, який інакше змусить уряд застосувати 10-відсоткове скорочення так званих "нечутливих витрат", від будівництва доріг до освіти.

Інші товари, у яких Росія має значну частку на світовому ринку, від добрив до алюмінію, також зазнають зростання цін через загрози для судноплавства в Перській затоці. Ціна на добрива зросла в останні дні – близько третини сировини, необхідної для їх виробництва, включаючи аміак та азот, проходить через Ормузьку протоку. Росія є як одним із найбільших у світі виробників аміаку, так і одним із трьох найбільших експортерів сечовини, яка широко використовується в азотних добривах.

Для Москви це також відкриває політичні можливості. Словесні випади Трампа проти сера Кіра Стармера, відкрита критика з боку деяких європейських лідерів щодо нападу США на Іран, а також обурення Іспанії тим, що канцлер Німеччини Фрідріх Мерц не підтримав його, коли президент США напав на країну в його присутності, – все це є чудовим паливом для російської пропаганди.

Ця криза також розглядається як своєрідний тест на те, наскільки Європейський Союз може виявитися згуртованим перед майбутніми викликами, особливо в умовах відходу США від цього регіону. У Кремлі точиться внутрішня дискусія щодо того, наскільки серйозно слід ставитися до ЄС та європейської солідарності загалом. Цей момент може визначити, як Росія ставитиметься до Європи в майбутньому, а в найгіршому випадку – чи вважатиме вона її вразливою до військового чи іншого тиску.

Тим часом на Близькому Сході Путін намагається подати себе як голос розуму. Він зателефонував лідерам Бахрейну, Катару, ОАЕ та Саудівської Аравії й пообіцяв спробувати втрутитися в ситуацію з Іраном щодо атак, які режим спрямував проти них.

Реально він не може і не збирається робити нічого, крім показових закликів до "деескалації та діалогу", і ніхто від нього нічого особливого не очікує. Натомість він розігрує одну зі своїх найсильніших карт: те, що він не Трамп.

Хоча президент Зеленський сподівається, що його готовність поділитися досвідом України у боротьбі з дронами з державами Перської затоки допоможе країні здобути нових друзів, він ризикує, що в цьому раунді переможе Москва.

"Усі наші зусилля, спрямовані на те, щоб переконати країни регіону підтримати Україну або хоча б не давати Путіну волі, ризикують виявитися марними. Щоразу, коли Трамп або [міністр оборони США Піт] Гаґсет відкривають рота, росіяни виглядають більш переконливими та розсудливими", – висловився роздратований британський дипломат.

Минулого тижня міністр оборони Великої Британії Джон Гілі назвав Росію "прихованою рукою", що стоїть за ударами іранських дронів, додавши, що Путін "стоїть за деякими іранськими тактиками і, можливо, також за деякими їхніми можливостями". Але ані Кремль, ані російський народ не надто переймаються Іраном.

Тегеран був союзником, який часом був корисним, а часом дратував. Він відіграв вирішальну роль у продажу Москві дронів і ракет у перші роки вторгнення в Україну, коли оборонна промисловість Росії ще не була готова до великої війни. Сьогодні Росія виробляє власні, вдосконалені версії оригінальних іранських конструкцій.

Іран – це, у кращому разі, "друг-ворог". Це союзник у боротьбі проти міжнародного порядку, який вважається суто західним, але також і конкурент за вплив на Близькому Сході та Південному Кавказі. У Москві відчувають певне задоволення від його нинішнього становища. Безжальний розрахунок полягає в тому, що іранський режим, ймовірно, виживе, але буде сильно ослаблений, що зробить його набагато більш поступливим до російського впливу.

Росіяни роблять рівно стільки, щоб зберегти свої відносини з Тегераном, але не настільки, щоб це їм щось коштувало.

Тим часом робляться висновки. Генерали Путіна намагаються розібратися зі складним питанням еволюції ведення війни, оскільки саме це визначатиме форму майбутніх російських збройних сил. Дотепер вони не були впевнені, наскільки їхній досвід в Україні демонструє форму майбутніх воєн, чи це лише специфіка цього конфлікту. Зараз, не зазнаючи жодних витрат, вони мають змогу спостерігати за прикладом того, що військовий теоретик генерал-майор Володимир Сліпченко назвав "безконтактною війною", яка вирішується за допомогою атак на великі відстані та швидких "ланцюгів ураження", що гарантують: щойно ціль ідентифіковано, її можна вразити.

Конфлікт на Близькому Сході також не є поганим для цілей Путіна у його власній війні. Для України, яка сподівається, що війна з Іраном хоча б тимчасово послабить тиск з боку США щодо прийняття потворної та несправедливої мирної угоди, довгострокові небезпеки є очевидними.

Хоча деякі американські системи протиповітряної оборони, що використовуються у війні, не розгорнуті в Україні, наприклад, комплекс протиракетної оборони THAAD (Terminal High Altitude Area Defense), американські ракети Patriot там є, і близько 1000 з них вже було випущено. Це більше, ніж було вироблено за весь 2025 рік, і Вашингтон надає пріоритет поповненню запасів для себе та своїх союзників у Перській затоці, а не для України.

Навіть Антоніу Кошта, президент Європейської ради, заявив, що "поки що в цій війні є лише один переможець – Росія". Проте в Росії панують заздрість і занепокоєння через вогневу міць, яку змогли розгорнути США, та через те, що Москва має дуже мало реального впливу на будь-якого учасника конфлікту.

Рішення Вашингтона випередити події та завдати удару, навіть під час переговорів, похитнуло впевненість Москви в тому, що вона може розгадати наміри США. Один таблоїд попередив, що "настав час прокинутися: переговори зі США завжди закінчуються ракетами, випущеними по вашій столиці". Навіть Федір Лук’янов, один із найвидатніших експертів із зовнішньої політики, запитав: "Який висновок зроблять ті, хто веде або вестиме дипломатичні переговори з Вашингтоном? Не довіряти нічому".

Путін не зміг скерувати хід подій. Він не має жодного істотного впливу ані на американців, ані на іранців. Минулого тижня йому не вдалося домогтися ухвалення резолюції в Раді Безпеки ООН із закликом припинити бойові дії. Хоча його розмова з Трампом завершилася тимчасовим скасуванням санкцій, це була ініціатива з американського боку, яка повністю залежала від Білого дому та відповідала його інтересам.

Це не означає, що Путін не здатний скористатися можливостями, які трапляються на його шляху. У таких обставинах Росія часто виявляє спритність і підприємливість, а її дипломати мають великий досвід і широкі контакти на Близькому Сході.

Але це підкреслює, наскільки Росія Путіна є, по суті, повстанською державою – геополітичною партизанською силою, яка покладається на використання помилок своїх супротивників, а не на здатність самостійно формувати поле бою, – а сам Путін є хижаком, що нишпорить у пошуках залишків.

Іран заявляє про підтримку від РФ і Китаю

фото: gettyimages

Росія та Китай надають Ірану допомогу різними способами, зокрема шляхом "військового співробітництва", заявив міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі, повідомляє Politico.

У суботньому інтерв’ю телеканалу MS NOW Арагчі назвав Росію та Китай стратегічними партнерами Тегерана в його протистоянні зі США та Ізраїлем.

"Ми тісно співпрацювали в минулому, і ця співпраця триває й досі, зокрема й у військовій сфері, – зазначив міністр закордонних справ. – Іран має хорошу співпрацю з цими країнами: політичну, економічну, навіть військову".

У п’ятницю президент США Дональд Трамп припустив, що Путін, можливо, "трохи" допомагає Ірану. 

"Я думаю, і він, мабуть, вважає, що ми допомагаємо Україні, так?" – сказав Трамп, маючи на увазі допомогу Києву в обороні проти тотального вторгнення Москви.

Іран і Росія зміцнили зв'язки протягом останнього десятиліття у відповідь на опір США. Іран постачає Росії безпілотники "шахед" власного виробництва, які Москва використовує для ведення війни в Україні, навіть створивши заводи в Росії. Обидві країни також підтримали нині неіснуючий режим Башара Асада в Сирії.

У 2021 році Іран підписав з Пекіном угоду про економічне співробітництво на 25 років, яка зосереджується на продажу багатих нафтових запасів Ірану для постачання до Китаю.

У суботньому інтерв'ю Арагчі також торкнувся питання заворушень у ключовому морському шляху – Ормузькій протоці, яка розташована між берегами Ірану та Оману і через яку проходить п'ята частина світових поставок нафти та газу. Напруженість у протоці призвела до зростання ціни на нафту понад 100 доларів за барель і загрожує економічним потрясінням у всьому світі.

Арагчі заявив, що протока закрита для танкерів і суден, що належать "нашим ворогам, тим, хто нападає на нас, та їхнім союзникам". Іран обстрілює ракетами країни Перської затоки, які є основними постачальниками на світових ринках вуглеводнів.

Однак він додав: "Протока не закрита. Вона закрита лише для американських та ізраїльських суден і танкерів, а не для інших".