Своїми діями Трамп загнав себе в кут і зараз істерить, - Безсмертний

Дональд Трамп оголосив і почав реалізацію так званої великої митної війни. Хочеться сподіватися, що до чогось такого путнього воно дійде, що зачепить і Росію.

Але, як заявила американська адміністрація, Росія не потрапляє під додаткові мита, з урахуванням того, що буцімто санкції настільки потужні, що і без потреби. Та ми бачимо, що це все відбувається паралельно ще з певною синхронізацією з візитом Кирила Дмитрієва до Вашингтона. Охопити всю митну війну і політику Трампа я вас не прошу, але просто зрозуміти: стосовно російсько-українського треку як це може відбитися? І загалом навіщо Трамп пішов на настільки дивні рішення?

З точки зору змісту цих рішень можу вам сказати, що третьокурсник економічного факультету скаже, що загальні тарифи, мита - насправді такі кроки ситуацію кардинально погіршують, і погіршують насамперед у секторі споживання. Тому що всі ці розмови Трампа про захист національного товаровиробника, про повернення - усе це насамперед б'є по споживачу.

У нинішню епоху, коли інвестиції в капітал, у виробництво перевершують насправді споживання, цей крок абсурдний повністю.

Не дивлячись на те, що говорять, що все це прораховано штучним інтелектом, однак треба чітко розуміти, що економіка базується на довірі. 

А штучний інтелект - він поки що істота аморальна і він існує просто як цифри, набір певних цифр. Тому я думаю, що ті, хто поруч із Дональдом Трампом, вони йому підсунули абсолютно брехливі концептуальні підходи, і насправді першими, по кому вони вдарять, будуть Сполучені Штати Америки. Ну а те, що стосується економічної моделі світу, то доведеться певні роки цю ситуацію вирівнювати, стабілізувати.

Що стосується у цій царині місця російсько-українській війні, російській агресії, переговорному процесу і так далі, то як ми, мабуть, помітили всі, останній тиждень Трамп шарахається від переговорів в Ер-Ріяді до поїздок Піта Гегсета на Далекий Схід, в Японію, у Філіппіни і спричинення там рейваху. Після того загострення ситуації з Іраном і фактично підготовка до атаки по Ірану. Я вже не кажу про оцей шквал 2 квітня, коли було запущено в дію попереднє рішення по тарифах і так зване нинішнє звільнення. Це свідчить про те, що насправді своїми діями Дональд Трамп загнав себе в кут. І на даний момент він істерить.

Трамп шукає хоч яку-небудь маленьку перемогу або хоча б народження чергової надії для американського суспільства, яке б, з одного боку, породило довіру, хоч мінімальну, до нього, а по-друге, реанімувало надію на те, що Трамп щось може.

 Хоча насправді, якщо ретроспективно подивитись ці два місяці його «звершень», насправді все це має на 3/4, а може і більше, дуже поганий, негативний результат. Насамперед у Сполучених Штатах, я вже не кажу у світі.

І Сполучені Штати втрачають довіру, розсипаються цілі торгівельні системи, руйнуються безпекові об'єднання. Ну і найгірше - це те, що вчорашні економічні, безпекові, оборонні партнери Америки шукають собі інших союзників. Зверніть увагу хоча би на угоду між Китаєм, Японією і Південною Кореєю про спільне реагування на митно-тарифну політику Трампа.

У царині взагалі вузького переговорного процесу в трикутнику Київ – Вашингтон – Москва, ми бачимо, виникла пауза. Пауза ця спричинена зволіканням, затягуванням переговорного процесу московським фюрером. Однак Трамп мовчить, заявивши про те, що він злий. Він компенсував цілим рядом «компліментів» у бік України. Він сподівається, що це буде в інформаційному полі витримувати баланс для того, щоб перейти до наступного етапу. Але як показали заяви з Росії - і тої ж самої старої конячої голови Лаврова, і його заступника Рябкова, - сталося те, про що ми з вами неодноразово говорили: вони знову кажуть про першопричини. А Дональд Трамп навіть слова такого не знає.

Поки Вашингтон підготовлюється до того, що робити далі, за цим пройде, очевидно, випробовування війною в Ірані, продовження війни в Ємені з хуситами. А це, даруйте мені, означає, що реалізується те, в чому зацікавлена Москва, - виникнення нових вогнищ війни.

Це один момент, а з другого боку, американо-іранська війна піде в чиїх інтересах? Звісно, скористає найбільше Росія - наголоси з російської агресії проти України буде зміщено кардинально. Відповідно, Трамп починає грати жорстко - з нами, мається на увазі. Жорстко, грубо, непродумано, а можливо, якраз у цьому і полягає певний план. Зокрема, він запропонував таку угоду щодо копалин, яка за визначенням не могла б бути підписана. Але він сказав, що якщо Київ і Зеленський не підписують цю угоду, то вони будуть мати великі проблеми. Тобто це шантаж, погроза і намагання запхати нас у дуже вузенький коридор, по якому за ліву руку вів би Трамп і, наприклад, той самий Віткофф, а з другого боку супроводжували би нас росіяни. Не хочеться проводити подальших аналогій, чим закінчуються такі розстрільні коридори.

Дозвольте погодитися з цим твердженням лише частково. Поясню чому. Якщо Трамп не розумів те, що Україна не може підписати такої угоди (може бути, що він і не розумів), то той же самий міністр фінансів не міг цього не розуміти - що держава, яка знаходиться в механізмі вступу в Європейський Союз, принципово не може підписати таку угоду. Тому очевидно, що ця угода задумувалась як певний маневр. Маневр, в тому числі суть якого - затягування часу. Поки будуть іти переговори, поки Україна внесе зміни, знайдеться компроміс, тощо.

Тут треба розуміти, що Трамп може не усвідомлювати багатьох складових, але окрім Трампа є в цій частині Бессент (міністр фінансів США, - ред.), який дуже чудово усвідомлює ці речі. Це перший момент.

Другий - ситуація в Ірані і ситуація в Ємені відкриє перед Вашингтоном те, що безпосередню участь у цьому процесі бере Росія. 

Тому, окрім того, що Трамп буде переходити на ескалацію, він все більше буде бачити фактів управління ситуацією на Близькому Сході і координацію дій «Хезболли», ХАМАСу, хуситів і інших терористичних організацій з Москви. 

Це стане очевидним. А це змусить маневрувати, бо зізнатися відразу він не зможе.

Очевидно, що за таких умов Трамп буде діяти так, як він діяв по відношенню до Ізраїлю і Нетаньягу, - він буде намагатися вискочити з ситуації. Але вискочити з ситуації він зможе, лише отримавши маленьку перемогу - яку завгодно, хоч звільнення військовополонених, загальний обмін, чи щось інше. В іншому випадку він буде мінусувати для себе - як усередині Сполучених Штатів Америки, так і назовні.

Більше того, виникнення нових вогнищ війни - це проблема для США. Тому що якщо раніше Сполучені Штати сконцентровані були на допомозі Україні, то тепер у них є необхідність так чи інакше рефлексувати на події на Близькому Сході, причому тепер буде триєдина подія: Іран, хусити і ХАМАС. І все це - Ізраїль. Ситуація ускладнюється.

При такому перебігу подій нинішнє напруження між Пекіном і Тайбеєм буде досягати користі і результату на боці Пекіна. Це означає, що там буде напруга зростати. І це вже видно - це ще одне місце, куди США змушені будуть відволікатися.

Все це розкриє дуже швидко підступну, підлу гру московського фюрера, тому що до всіх цих війн, до всіх цих конфліктів має безпосереднє відношення Москва.

 Те, що в рамках так званої осі зла відбувається координація по всіх напруженнях і по всіх бойових діях на Близькому Сході, це було очевидно давним-давно. Але зверніть увагу на одну проблему.

Атака по хуситах безрезультатна відбулася, але після цього всі замовкли. Причина тут в тому, що вона була зроблена по лекалах тої операції, яка проводилася 12 січня 2024 року. Але, на відміну від нинішньої ситуації, в тій операції брали участь британці, італійці, німці, французи і американці. І її результат був більш ніж успішний. Але на даний час, коли США, мало того що самостійно проводили цю операцію по старих лекалах і не досягли результату враження необхідних об'єктів, вони ще й поза інформаційним полем шантажують тепер Європу і Єгипет тим, щоб вони розрахувалися за, бачте, досягнуті результати.

Справа в тому, що все це псує довіру, руйнує ту довіру, яка була між партнерами і в НАТО, і партнерами в питаннях економічної співпраці, торгівельної і так далі. 

Насправді своїми діями Дональд Трамп тільки пасує Пекіну. Пекін очевидно стане на даний момент вести зовнішню політику, причому мовчки здійснюючи цей процес.

 Невипадково ми сьогодні чуємо з боку Пекіна інтерес в необхідності співпраці з Європою, а в позавчорашньому виступі на засіданні Європарламенту президентка Єврокомісії сказала, що нам необхідно буде шукати інших партнерів для співпраці. За таких умов очевидно, що картина світу, насамперед в економічному малюнку і особливо в безпековому, оборонному, буде змінюватися. І вона, на жаль, буде змінюватися не на користь США.

Для нас важливо, щоби те, про що говорив Александр Стубб під час гольфу Дональду Трампу про роль союзу України і Європи, було надважливо пріоритетним і для України, і для Європи в нинішній ситуації. Я вже не кажу про питання, яке стосується розвитку спільного оборонно-промислового комплексу на теренах європейської спільноти.

Я з вами погоджуюсь. Перейдемо до нашого, українського кейсу. Розуміємо, що Путін намагається розігрувати сценарій Ялтинської конференції, зокрема стосовно Польщі, проти якої Сталін у спілці з Гітлером розв'язали війну, поділили територію. Донедавна в Путіна не було жодних партнерів у подібному. Зараз його певні вимоги можуть сприймати, так би мовити, з примруженими очима, тобто толерувати. І відповідно, свого часу президент Рузвельт також кивав, погоджувався і слухав сталінські обіцянки - що в Польщі буде все нормально, проведуть чесні вибори. Потім все за графіком: НКВД, арешти, введення окупаційних адміністрацій.

Путін намагається використовувати слова про тимчасове перемир'я і перспективи цього. Це облудна формула, і Путін сам зацікавлений в тому, щоби зривати будь-які спроби встановлювати тимчасове перемир'я, але Путін говорить про повний failed state (неспроможна держава, - ред.) стосовно України і про необхідність впровадження, відповідно, зовнішнього управління.

І основний їхній наратив - це те, що Україна, українська влада не контролює свої збройні сили і, відповідно, саме тому не вдалося встановити навіть тимчасове перемир'я. Це брехня, це фальш, це пропаганда, але вони рухаються тим напрямом. Є побоювання, що вони можуть знайти певне порозуміння з тими чи іншими емісарами Трампа чи його довіреними особами. Ну, як то кажуть, Віткофф себе проявив. Зараз чекаємо результатів візиту путінського емісара до Вашингтона Дмитрієва.

Що стосується цих візитів, то з трьох інформацій, які літають два останні тижня про зустріч в Женеві, про якісь закриті зустрічі в Джидді, в Ер-Ріяді, підтверджуються тільки розмови, які відбувалися в Женеві. Тому, перше: до цієї інформації я би поставився дуже обережно.

Тепер що стосується теми фальшивої інформаційної атаки Кремля проти України з точки зору виборів, виборчого процесу. Перше, що робить неможливим розвивати цю ситуацію і цю тезу, - це те, що тимчасове припинення вогню, не може створювати й не створює умови для проведення політичного процесу. Так воно трактується в міжнародному праві, так це оцінюється і в Україні українським законодавством. 

Тому я так розумію, що чи фюреру московському не дали цидулку почитати, чи йому просто набрехали. Тому це буде однозначно відкинуто.

Друге: рішення в цій ситуації стосовно оцінки її буде приймати не Кремль, рішення будуть приймати два центри, і вже очевидно, що це Вашингтон і Брюссель.

Зверніть увагу на чотири тези, які були озвучені після так званого Паризького саміту охочих. Перша теза - це повідомлення до США: Європа надасть і буде надавати Україні в подальшому економічну, оборонну, безпекову і фінансову допомогу. Друге повідомлення - Росії: Європа не тільки не буде знімати санкції, а буде збільшувати санкції. Третє повідомлення – Україні, про те, що Європа була, буде і залишиться з Україною, збільшуючи не тільки плановану допомогу, а і вкрай необхідну допомогу. І четверте, дуже важливе, - лідерами безпекової, оборонної політики в Європі є Париж і Лондон.

До речі, ці чотири тези є одним із того, що так розізлило Дональда Трампа. Дональд Трамп мріяв про немічність Європи. Виявилося, що ця теза Трампа абсолютно безглузда. Трамп мріяв про те, що діями проти Європи він змусить принижуватися Україну. Більше того - ситуація з відповідною угодою якраз на це і була спрямована, але сам аргумент вступу України в ЄС відкидає категорично цю угоду.

В ситуації, коли «Трамп "злий"», свідчить про те, що він відчув, як усі його надії, кроки і сподівання в тому, щоби використати українську, як він каже, карту у власній грі, закінчуються катастрофою і програшем для нього.

Тому і взята така затягуюча пауза в переговорному процесі з рашистською федерацією. Тому що насправді та дорога, яка тактично інструментами була вилаштувана в короткий пас, зупинена. 

Чому? Метою було зіскочити з процесу, досягнувши тимчасового перемир'я. Сьогодні ситуація ще більш ускладнилася. Треба хоч яку-небудь малесеньку перемогу, щоби зіскочити і скинути це на Європу. Перший, хто не дасть це зробити Дональду Трампу, - це Москва. І це вже очевидно.

Завдяки твердості позиції України і близькості позиції України і Європи, грі, яку веде рашистський фюрер, фактично Дональд Трамп попав у пастку. Він на сьогоднішній день може вийти з цієї пастки лише уклавши довготривалий союз, коаліцію з Європою і Україною. Будь-які інші дії кожного дня будуть погіршувати його ситуацію.

А нашу ситуацію це ж буде теж погіршувати?

А от те, що стосується України, ситуацію з розкручуванням, розбудовою оборонної, безпекової промисловості Європи, наростанням допомоги Україні буде поліпшувати. Відтак за таких умов очевидно, що перед Вашингтоном стане вибір: ти з ким, пане Трампе? Ти з ворогами свободи і демократії чи з тими, хто їх захищає?

І ще одне майте на увазі: в тому числі й американське суспільство все більше бачить і розуміє, що дії Трампа першим, кому наносять шкоду, це американцям. В нього є насправді дві дороги. Одна - усвідомивши всі ці речі, перейти до зовсім іншої тактики і зблизитися з партнерами і союзниками та боротися проти осі зла в Європі, в Індо-Тихоокеанському регіоні. Або є інший, альтернативний шлях, який називається «імпічмент».

Як може відбитися теперішня ситуація на нас? У перемовинах між Росією, Пекіном і Вашингтоном Росія буде вимагати віддати Україну під її контроль. 

Перше й найважливіше: ні з точки зору міжнародного права, ні з точки зору українського законодавства ніхто ніколи у світі, окрім, можливо, якогось вузького кола найближчих посіпак Кремля, не визнає цих кроків. Це найважливіше. Друге: Україна, ні при яких обставинах, жодна українська влада ніколи не підпише подібних документів при будь-якому розвитку подій. І третє - сила України, завдяки зростанню сили Європи, буде збільшуватися за таких умов.

У цій ситуації що важливо - щоб українське воєнно-політичне керівництво займало чітку позицію з точки зору національних інтересів, берегло людей як на фронті, так і в тилу, і за нинішніх умов зміцнювало оборонний промисловий комплекс разом з Європою, виробництво зброї і за нинішніх умов налагоджувало термінові постачання зброї, озброєння, боєприпасів, бронетехніки, систем ППО і ПРО до України від європейських партнерів.

У цьому плані дуже важливо, щоби пропозиції Європи щодо військового контингенту і Джорджи Мелоні щодо поширення на Україну 5-ї статті були прийняті разом. Вони не суперечать. І вони насправді дають, у тому числі, шлях Дональду Трампу зрозуміти і з цим маневром виправити безглузді свої дії.