Точка неповернення. Київ та Європа запускають механізм Спецтрибуналу щодо агресії Росії проти України

Для України це рішення має не лише юридичне чи дипломатичне значення. Йдеться про спробу створити принципово новий механізм відповідальності за сам факт розв’язання війни – тобто за злочин агресії. Саме той злочин, який після Другої світової війни став центральним у Нюрнберзькому процесі над керівництвом нацистської Німеччини.

Світ фактично наблизився до першої після Нюрнберга масштабної міжнародної спроби судити вище політичне керівництво держави за організацію великої загарбницької війни в центрі Європи.

135 сесіїя Комітету міністрів Ради Європи у Кишиневі, фото: МЗС

Від політичних заяв – до механізму запуску

Протягом останніх двох років тема створення Спецтрибуналу регулярно звучала на міжнародних самітах, конференціях та зустрічах союзників України. Після звірств у Бучі, Ізюмі, Маріуполі, масованих ракетних ударів по цивільній інфраструктурі та депортації українських дітей ідея окремого міжнародного суду поступово перестала виглядати суто політичною декларацією.

Україна системно просувала цю тему на міжнародному рівні. У різний час питання Спецтрибуналу обговорювали у Львові, Бучі, Гаазі, Страсбурзі та інших європейських містах. Одну з ключових ролей у просуванні цієї ініціативи відігравали українська дипломатія, Міністерство закордонних справ, Офіс президента та група міжнародних юристів.

Проте до 15 травня 2026 року мова переважно йшла про підтримку ідеї. Тепер ситуація змінилася. Рада Європи затвердила вже не просто політичну заяву, а механізм запуску майбутнього трибуналу – через створення Керівного комітету, який має займатися організаційними, юридичними та фінансовими питаннями.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав це рішення "точкою неповернення". 

І в цій оцінці навряд чи є перебільшення. Відтепер Спецтрибунал перестає бути лише символічною ідеєю. Він поступово перетворюється на міжнародну юридичну конструкцію.

"Так само, як Нюрнберзький трибунал 80 років тому, цей Спеціальний трибунал у Гаазі відновить справедливість із руїн війни", - сказав глава МЗС, коментуючи подію в Кишиневі.

Андрій Сибіга, фото: МЗС

Чому Міжнародного кримінального суду недостатньо

Для значної частини суспільства питання може виглядати парадоксально: навіщо створювати окремий трибунал, якщо існує Міжнародний кримінальний суд у Гаазі?

Проблема полягає у юридичних обмеженнях самого МКС. Суд може розглядати воєнні злочини, злочини проти людськості, депортації чи геноцид. Саме МКС уже видав ордер на арешт Володимира Путіна через незаконну депортацію українських дітей.

Але зі злочином агресії ситуація набагато складніша. Росія не ратифікувала Римський статут, а механізми юрисдикції МКС щодо агресії мають суттєві обмеження. Саме тому виникла ідея створення окремого міжнародного трибуналу, який займався б саме відповідальністю за розв’язання війни проти України.

Фактично йдеться про спробу покарати не лише виконавців конкретних злочинів, а тих, хто ухвалював ключове рішення про вторгнення.

Саме у цьому – головна політична і символічна різниця.

Міжнародний кримінальний суд, фото: gettyimages

Нюрнберг XXI століття?

Паралелі між майбутнім Спецтрибуналом та Нюрнберзьким процесом звучать дедалі частіше. І хоча історичні обставини різні, певні аналогії справді очевидні.

Після Другої світової війни світ уперше спробував юридично зафіксувати відповідальність керівництва держави за сам факт розв’язання агресивної війни. Тоді це стало революцією у міжнародному праві.

Сьогодні світ знову зіткнувся з ситуацією, коли велика держава намагається силою змінити кордони сусідньої країни, знищити її державність та нав’язати власну імперську модель. Для Європи війна Росії проти України стала не лише регіональним конфліктом, а викликом усьому післявоєнному міжнародному порядку.

Саме тому тема Спецтрибуналу давно вийшла за межі українського питання. Для багатьох західних політиків та юристів це перевірка здатності сучасного світу захищати базові принципи міжнародного права.

Втім, порівняння з Нюрнбергом мають і зворотний бік. Тодішній процес відбувався після повної військової поразки нацистської Німеччини. У випадку нинішньої Росії ситуація набагато складніша. Йдеться про ядерну державу – постійного члена Ради Безпеки ООН, яка досі зберігає значний міжнародний вплив.

Саме тому шлях до реальних вироків може виявитися довгим і політично дуже важким.

Нюрнберзький трибунал, фото: gettyimages

Буча, Маріуполь, Ізюм: війна, яка змінила ставлення світу

Якби не Буча, масові поховання в Ізюмі, знищення Маріуполя, удари по житлових кварталах, лікарнях, школах, дитсадках та енергетичній інфраструктурі – тема Спецтрибуналу навряд чи отримала б таку підтримку у світі.

За роки повномасштабної війни українські правоохоронці зафіксували десятки тисяч воєнних злочинів. Йдеться про вбивства цивільних, катування, депортації, сексуальне насильство, примусове переміщення дітей, удари по цивільній інфраструктурі та культурних об’єктах.

Україна фактично створює безпрецедентний архів доказів російської агресії. У цій роботі беруть участь слідчі, прокурори, міжнародні експерти, журналісти-розслідувачі та правозахисні організації.

Саме масштаб злочинів поступово змінював і міжнародну позицію. Якщо у 2022 році багато держав ще побоювалися навіть обговорювати тему трибуналу для ядерної держави, то зараз дедалі більше країн погоджуються: безкарність Росії створює небезпечний прецедент для всього світу.

жертви окупантів в Бучі

Найскладніше – попереду 

Попри рішення Ради Європи, створення Спецтрибуналу залишається надзвичайно складним процесом.

Проблем багато. Частина юристів наголошує на принципі імунітету чинних керівників держав. Інші порушують питання про можливість заочного засудження російського керівництва. Залишається невизначеним і механізм практичного виконання майбутніх вироків.

Не менш складним є й політичний контекст. Світ уже побачив суперечки навколо ордерів Міжнародного кримінального суду щодо ізраїльського прем’єра Біньяміна Нетаньягу, санкції США проти головного прокурора МКС, його заступників та окремих представників суду, а також постійні спроби великих держав впливати на міжнародне правосуддя.

Окреме питання – фінансування майбутнього трибуналу. Одними з головних кандидатів на розміщення його інституцій залишаються Нідерланди, однак навіть у Європі далеко не всі готові до масштабних фінансових витрат.

Крім того, існує і проблема часу. Українське суспільство хоче справедливості вже зараз, тоді як міжнародне право працює роками. Скептики зауважують: поки тривають дискусії, війна продовжується, а частина злочинців може ніколи не опинитися на лаві підсудних.

фото: gettyimages

Чому Москва боїться навіть самої ідеї трибуналу

Російська влада вже традиційно називає подібні ініціативи "нелегітимними" та "політизованими". Кремлівська пропаганда намагається представити майбутній трибунал як "антиросійський проект Заходу".

Втім, сама нервова реакція Москви свідчить про інше: навіть перспектива міжнародного суду створює для російського керівництва серйозну проблему.

Трибунал – це не лише про вироки. Це про міжнародну легітимність. Про політичну ізоляцію. Про офіційну фіксацію відповідальності. Про майбутні обмеження для російських чиновників та військового керівництва.

І головне – про руйнування багаторічного російського міфу, що ядерна держава може безкарно вести загарбницькі війни.

фото: gettyimages

Шлях до нової Гааги лише починається

Між Нюрнбергом та майбутньою "українською Гаагою" – понад вісім десятиліть. Світ змінився, міжнародне право стало складнішим, а великі держави навчилися ховатися за ядерним статусом, правом вето та геополітичними компромісами.

Саме тому створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії Росії проти України буде довгим, суперечливим та політично важким процесом.

Але 15 травня 2026 року стало зрозумілим головне: ідея суду над організаторами війни більше не є лише українською мрією чи дипломатичною декларацією. Вона перетворюється на міжнародний механізм.

І навіть якщо шлях до реальних вироків буде тривалим, сам факт появи такого трибуналу вже змінює історію цієї війни. Бо вперше за десятиліття світ намагається відповісти на головне питання XXI століття: чи може держава, яка розв’язала велику війну в центрі Європи, уникнути покарання.