Україна на волосині. Чи дадуть США грошей на війну?

Мізки кожної притомної людини в Україні з тяжкістю переварюють новий страшний акт тероризму — вбивство російським "іскандермом" п‘яти десятків мешканців села Гроза на Харківщині. Кожен п’ятий мешканець села загинув, бо прийшов на поминки свого сусіда — героя російсько-української війни, який загинув під Попасною.

"Там было много мобильников в одной точке, вот армия РФ и думала, что это военные собрались. А это не военный", — намагаються знайти виправдання тероризму своєї держави російські ліберали. Такі ж самі вовки в овечих шкурах.

Із мішків з тілами вряди-годи лунає "Червона калина", але власник бюджетної розкладайки уже ніколи не скаже "привіт", "ало!", "здрасті"…

Уже немає таких щирих співчуттів, слів підтримки, глибоких засуджень з боку наших західних партнерів. І ти розумієш, що наші болі, наші смерті і наші десятки трун в одному невідомому досі селі — стали смертю статистики втрат. Цифрами без облич та біографії.

Десь на Валдаї в цей час божевільний трупоїд пенсійного віку Путін розповідає про переділ світу, погрози ядерною зброєю і заявами про те, що треба освоювати Сибір та Далекий Схід. Чи не для того РФ не так давно анонсувала 25 нових концтаборів на "нових российских территориях" — окупованих Півдні та Донбасі?

На другому році повномасштабної війни і десятому — російсько-українському в цілому ми стали заручниками власних ілюзій, власного пошуку легкого життя і невміння бачити горизонти ширше за простори СНГ.

Коли у США зараз сперечаються про те, як саме надавати Україні допомогу — виділяти додаткове фінасування у 24 мільярди доларів чи піти іншим шляхом — це не про нелюбов до українців. Це втома від політиків, які багато обіцяють, але нічого не роблять після того, як штатний фотограф зробить протокольні фото з актуальним президентом США.

Читайте також: Припинення військової допомоги Україні буде фіаско для адміністрації Байдена. Колонка Віталія Портникова

Леонід Кучма багато обіцяв Клінтону, Янукович намагався продати себе Бараку Обамі як договороздатну особу, Петро Порошенко шукав точок дотику з Хілларі Клінтон і Трампом. Зеленський намагається видати за факт всебічного схвалення його політики протокольне рукостискання Байдена з Єрмаком.

Наш головний західний партнер, безумовно, не кине нас. І не варто нагнітати антиамериканські настрої через телеграми і ютуби зірок медведчуківських каналів — аби знову не повертатись на ті кола брехні і самоізоляції успішно пройдені ще в нульових. Коли наших західних брали авансом в НАТО і ЄС — у нас процвітали Фірташ, Коломойський. Нам із кожної праски розповідали про унікальний шлях — і він якимсь дивним чином був намертво пов’язаний лише з Росією та Білоруссю.

Наші кращі пілоти йшли працювати охоронцями в магазини, а нинішні генерали працювали таксистами, бо ми розброювали себе на радощі Росії. І заради галочки миротворців західного світу про всеосяжне розброєння. Ми жили в чіткій упевненості, що на нашу бідну і нужденну країну ніхто не нападе. І можна розслабитись. О, скількох хлопців із курсів медичної допомоги в старшій школі — де нам розповідали, як треба діяти під час війни, уже нема в живих!

Читайте також: В України є рік, щоб підготуватись до можливої зупинки допомоги від США, - екскомандир роти батальйону "Айдар" Дикий

Світ не так боїться Росії, як боїться втрачати своїх людей. Навідміну від УРСР в складі СРСР — наші партнери вели облік втрат, знають більшість загиблих у двох світових війнах "в лице". І їм не хочеться посилати на війну знову своїх людей. Ми ж так солодко гойдалися на хвилях ілюзій про "дипломатичне вирішення конфлікту на Донбасі", а потім про "2-3 тижня і кінець" — що приспали усі інстинкти виживання. Це уже зараз ти готовий віддати останнє для незнайомого хлопця в ЗСУ — для віри в перемогу і очистки совісті. Раніше — мало хто сприймав бої на сході, як щось таке, що торкається його персонально.

Очевидно, що США профінансує іще одну спробу українського контрнаступу навесні — програмою президентських грантів, спеціальними траншами Пентагону, короткочасними програмами конгресу. Але питання: хто і про що ми, і з чим ми йтимемо на переговори з Росією.

І цілком ясно, що нам потрібна ціль — хто ми і про що ми? Ми країна, яка торгує зерном з Африкою чи країна зброярів? Ми затхле болотце корупції — чи вікно можливостей для кожного з малою бізнес-ідеєю. І врешті — чи є у нас психологічне здоров’я для того, аби не бути ошуканими ділками а-ля Арестович чи новим серіалом на "плюсах", де втілюють фантазії про стрілянину у Верховній Раді.

У мене немає претензій до американських платників податків, які питають у своїх двох великих партій — де наші гроші і чи не буде з України другого Афганістану. Ми з бачили уже всі кола пекла — і дуже важливо зрозуміти, що це було не дарма. А отже, не хочеться бачити кульки "НАТО — нет" і заяви про "ворожий Захід", де у ролі Медведчука та Шуфрича будуть інші особи. Більш молоді і з доступами в соцмережі.

США і нинішній президент Джозеф Байден дуже добре знають наших політиків. І ціну їх обіцянкам. Байден говорив про провалені реформи і клептократію з кумівством восени 2015 з трибуни Верховної Ради. І горе нам, що на піку війни за виживання — те кумівство з бажанням урвати все, що погано лежить, процвітає буйним квітом зараз.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.