Він пішов 

Ми знайомі настільки, що я знаю все це зсередини. Їхні аргументи — твій вік, який з тебе вояка, яка артилерія? Та це було давно і це була совдепія і то була не армія, а посміховисько, врешті решт у тебе діти, сім’я! Він не те що не слухав, не сприймав, він взагалі з ніким не вступав в діалог, пішов зі словами "якщо я не піду — вони прийдуть сюди".  

Ні, я їх не засуджую і я їх не оцінюю, не маю морального права, я сам не в строю. Я пишу про це, бо це масове явище, цього надто багато, це лицемірство кругом. Їде величезний кортеж, "хоронять героя" всі виходять і стають на коліна, "пливе кача" звучить на всю вулицю, це не можна не чути. Коли машини проїхали й всі повставали з колін хтось спокійно говорить "він що довбень не знав, що на в’їзді блокпост і там можна просто об’їхати". 

Ми всі боїмося, ми не хочемо вмерти, і коли це говорить відомий артист, не маскуючи страх цим фальшивим "ми там на культурному фронті", а вивозить себе і вивозить сім’ю, це чесно і я це розумію. Ми всі не герої, бо герої в бою, на нулі, в окопах, це хрещення кров’ю - його треба пройти. Хтось зламається, хтось відразу загине, а хтось далі піде воювати та буде героєм. Там також не янголи всі, там є дезертири, там і в полоні, бо не міг, не хотів, паралізований страхом, дати бій, відступив. 

Відома естрадна співачка, українка за паспортом, з репутацією, щоб не сказати поганою, скажімо так, неоднозначною, кар’єра в Росії й при тому досить успішна, вернулась додому, концерт анонсовано у відомому клубі. Щоб збити хвилю протестів і невдоволення, організатори заявляють, що зібрані кошти підуть на лікування дітей, ОХМАТДИТ. Це звичайно брехня, потім про це стало відомо, але навіть якби це була правда, то що? Це індульгенція їй за гріхи й тепер все можна забути? Вона відкупилась і все, це можна купити, зраду можна забути?  

Вечірка,  дискотека, студентів ну дуже відомого ВУЗу у Львові у дуже відомому місці,  де ще зовсім не так давно була "голодна вечірка" цих "блогерів". Про це стало відомо і знову у них вже є індульгенція "всі зібрані кошти підуть ЗСУ". А більш дебільного способу зібрати гроші ви не придумали? Може простіше було скинутись і гроші віддати на армію? Сміття винести з парку і здати папір, скло, метал. А то набухатись і поскакати під музику, а потім сказати це все на благо, це для дітей, ЗСУ. Ми всі були молоді, і якось розуміємо, що вам хочеться веселитись, танцювати, палити життя. Хочете ? Вперед скільки зможете, тільки не лізьте своїми брудними ручками до ЗСУ, назвіть це по іншому, якщо є потреба якось назвати звичайну гулянку, чи дискотеку.  Тепер чомусь будь-яке паскудство можна пробачити, якщо зібрані кошти підуть на допомогу ЗСУ, от тільки чи справді підуть, чи це просто піар, чи рубання бабла, як у випадку цілого ряду концертів наших естрадних зірок й зірочок, за кордоном.

І біженці так, нумо говорити як є. Бо є емігранти, економічні емігранти і є біженці, люди які втекли від війни від обстрілів, пожеж, від розривів снарядів, від бомб від смерті втекли, часто маючи одяг на собі та все. У них нічого немає, їх населений пункт, місто, містечко, село, є на карті, а в реальному світі його вже немає, руїни й мертва земля. І є ті хто на хвилі, паніка була шалена, страх був, це війна, виїхали звідси з Заходу України, пожили за кордоном, вернулись і зібравши манатки поїхали знову у світи, це не біженці. Коли у вас квартира у центрі Львова, а ви перебрались у Польщу з малими дітьми, потім ваш чоловік отримає виклик в суд, ви розлучаєтесь, бо у вас там вже є нова сім’я, кордон для нього закритий, ви розлучаєтесь, ви не біженці. Ви перебрались з Франківська у Лондон, бо вам хочеться принца знайти, ваше право, але не кажіть, що ви біженці. Перелетіли з Польщі в Америку, чоловік працював, жінка й діти потім приїхали. В штатах три тижні жили за дякую, потім все йди працюй, з трьох тисяч дві йде за житло, а жінка і діти по ночах ревуть, хочуть додому, ви не біженці. Ви в Канаді, до того заробітки, обоє в Європі, все добре, всі разом, ціла сім’я, чоловік з вами, вас прийняли, але медовий місяць пройшов. Ви набрали кредитів, а їх відробляти потрібно, а діти "хочу додому", ви не біженці, ви трудові емігранти. Так в Україні війна, в Україні біда, але з голоду ніхто не вмирає, магазини працюють все є, це не чорні важкі 90 ті роки. Це реальні історії цієї війни. 

Ви зробили це заради дітей, ви хотіли їм краще майбутнє. Звичайно все заради дітей. Тому ви забрали їх з рідної школи, де в них був їх клас, їх однокласники, де був друг з яким виросли в одному дворі, товариш, який все розумів, де була колежанка, якій довіряли приватне, особисте життя. Вони ще в садочку, ще зовсім малі ? А там немає садочків, вірніше, є, але не державні та дорогі. І будьте готові, що їх можуть зустріти вороже, ні не булінг це слово залиште для снобів, їх будуть гнобити, ображати словесно, можуть побити фізично, бо мови не знають, бо вони українці, бо вони не такі, (це було з сирійцями, іракцями, курдами ми не є якісь особливі)і все це буде на камерах. Діти жорстокі, наші також. Ви заберете дітей і вернетесь додому. У вас там рідня, у вас там діаспора, у вас немає мовних проблем. Ви помиляєтесь, ваш акцент він залишиться з вами назавжди. І вам це дадуть зрозуміти, відчути на це вкажуть, кинуть гроші на касі, всі ці погляди на касі, в метро. Культурний код про нього в книжках не пишуть, він є він не писаний і ви його знати не можете. Можуть і прямо сказати, послати. 

Ця хвиля тепла, співчуття, розуміння пройде, вона скоро минеться. У них ціни зросли, через нашу війну, через санкції у них більше немає роботи. Ви думаєте кого вони будуть у цьому винити, нас чи орду ?  У них також йдуть вибори і є популісти і є ліваки та цим скористаються і ви будете крайні. Ви до цього готові ? До того, що вам бракуватиме їжі, рідної їжі, гречки,    грибів, молока, теплого свого українського хліба, не тостів, хліба. Там навіть бульба, вона не така, вона інша на смак, бо це чужина.  

Він мій ровесник, львів’янин, пішов і вернувся. Зі здоров’ям все добре, він придатний до служби, там сказали "ваш вік, ми вам подзвонимо у разі потреби". Ні рідні його не пробачили й аргументи на кшталт "американці за нас воювати не будуть", чи ще відвертіше і від того страшніше "та нас всіх уб’ють, це не Схід, для них ми всі тут бандеровці нас всіх треба вбити", він їм це не сказав, це наша розмова. Ні, він інший і він пам’ятає, у нас спільне дитинство, так на селі на канікулах в діда і баби:. "що ти стоїш, ти роби !". Він зібрався і пішов на роботу. Не можеш, не воюєш, роби, наближай Перемогу, не стій.     

Спеціально для Еспресо   

Про автора. МАЙКЛ Мишкало (Михайло Мишкало), журналіст, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.