Про це передає News.am.
"Представник з міжнародних правових справ звернувся до Європейського суду з прав людини з проханням застосувати тимчасовий захід, щоб запобігти безповоротній втраті прав цивільного населення внаслідок широкомасштабної агресії, розв’язаної з боку Азербайджану проти населення Нагірного Карабаху", - йдеться у повідомленні.
Зокрема, Єреван вимагав зобов'язати Баку припинити обстріли всіх цивільних об'єктів, населених пунктів і населення.
Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном щодо Нагірного Карабаху триває вже понад 30 років, з кінця 1980-х років. При СРСР територія належала Азербайджанській РСР, а населяли її переважно вірмени. В 1991 році регіон оголосив про "незалежність" і назвався Нагірнокарабаською Республікою, це відбувалось за підтримки Вірменії.
Під час збройного конфлікту 1988-1994 років у сепаратистському регіоні загинуло 30 тисяч людей. Нагірний Карабах і кілька прилеглих районів Азербайджану перейшли під контроль вірменських збройних сил. В результаті сотні тисяч людей, переважно етнічні азербайджанці, стали біженцями та внутрішньо переміщеними особами.
У листопаді 2020 року, після чергового загострення ситуації, Азербайджан взяв під контроль райони навколо Нагірного Карабаху та символічне місто Шуша (Шуші). На наступний день після захоплення Шуші прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Азербайджану Ільхам Алієв і президент Росії Володимир Путін підписали мирну угоду про припинення війни в регіоні.
За умовами договору за Вірменією й Азербайджаном закріплені території, на яких перебували війська на момент підписання документа. Уздовж лінії зіткнення розгорнуто російську миротворчу місію.
З того часу в регіоні періодично ставалися військові конфлікти. Останнє загострення почалося в березні цього року, коли через стрілянину загинули люди.
14 травня Азербайджан і Вірменія погодилися вжити подальших заходів для делімітації кордону. Сторони підтвердили своє визнання так званої Алматинської декларації, яка підтверджує територіальну цілісність Вірменії (29 800 кв. км) та Азербайджану (86 600 кв. км). Точна делімітація кордонів буде визначена шляхом переговорів.
22 травня президент Азербайджану Ільхам Алієв під час пресконференції у Литві заявив, що підписання мирної угоди між країнами неминуче. Глава держави висловив сподівання, що це принесе мир на Кавказ і зазначив, що хоча території Азербайджану знаходилися під окупацією майже 30 років, країна готова до мирної угоди. Натомість на перемовинах з Алієвим прем'єр Вірменії Нікол Пашинян офіційно погодився визнати територію Нагірного Карабаху суверенними землями Азербайджану. Зі свого боку азербайджанська сторона гарантує дотримання прав і свобод вірменської національної меншини.
Ці домовленості передбачають припинення існування не визнаної у світі "Нагірнокарабаської Республіки" та її "органів влади". Домовленості Пашиняна й Алієва були досягнені без участі Кремля й здатні покласти край багаторічному кровопролиттю й напруженню у Карабасі. Посередниками виступили країни Євросоюзу та США.
29 травня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що наразі немає узгодженого проєкту угоди про мир з Азербайджаном, який можна було б підписати.
5 червня секретар Ради безпеки Вірменії Армен Григорян заявив, що Азербайджан й Вірменія можуть вже до кінця цього року укласти мирну угоду.
1 вересня Азербайджан і Вірменія звинуватили одне одного в обстрілах своїх територій уздовж спільного кордону на північний захід від Нагірного Карабаху.
9 вересня у невизнаному Нагірному Карабаху відбулися так звані президентські вибори. Україна заявила, що засуджує їхнє проведення та не визнає результати.
14 вересня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян в інтерв’ю Politico повідомив, що миротворці РФ провалили свою місію в Нагірному Карабасі.
16 вересня Ельхан Нурієв, член спілки Офіцерів України, голова оборонного штабу Нагорного Карабаху (1992-1993), розказав, що Росія перекидає вагнерівських бойовиків з Карабаху через Лачинський коридор до Вірменії.
Наступного дня стало відомо, що збройні сили Азербайджану нарощують свій військовий потенціал поблизу Вірменії та розмалювали свою техніку "воєнними знаками", подібними до тих, які використовувала російська армія перед вторгненням в Україну.