Віталій Портников: Путіну подобається нас принижувати

Причому російські пропагандисти спеціально наголошують, що хамське прислів'я, яке «згадав» Путін, коли мова зайшла про Мінські угоди (звісно ж, вигадка спічрайтерів, Путін ніколи нічого не говорить спонтанно) – це і є головний зміст його спілкування з журналістами. Сьогодні на телеканалі "Росія 24" одна із журналісток обурювалася: як це, у Росії все тільки про це прислів'я і говорять, а західні медіа його не помітили, їм конкретний зміст подавай!

Ну і, звичайно, заява про те, що Росія готова надати політичний притулок Петру Порошенку. Заява, яку Путін повторив двічі – для тих, хто не зрозумів чи вирішив, що дідусь жартує. Навіщо це? Заради того, щоб спробувати обрушити рейтинг Порошенка і не допустити його повернення до влади?

Думаю, все набагато простіше. Путіну подобається принижувати Україну і нагадувати, що це - ніяка не держава, а справжнісінька «союзна республіка». Путін ніколи не дозволяє собі так нахабно відгукуватися про президентів США чи президентів Франції. А про президентів України чи Грузії – будь ласка! Тому що для російського президента на пострадянському просторі є лише одна держава – Російська Федерація. А решта - території, які рано чи пізно опиняться під російським чоботом. Тому і до керівників цих територій потрібно ставитися як до губернаторів чи бунтівників. Губернатор – це Лукашенко. Губернатором був Янукович. А Порошенко чи Зеленський – це вже заколотники. Чому ж їх не принизити?

Тим більше, що Путін, як і багато інших вихідців із Санкт-Петербурга та інших міст російської провінції, свято впевнений: життя в Москві є головним досягненням будь-якої людини. То чому б Порошенку не опинитися там, де вже опинився Янукович?

За радянських часів практично всі перші секретарі ЦК компартії України, за винятком Щербицького, обов'язково отримували призначення до Москви. Деякі – перед розстрілом чи перед пенсією. Але закінчували вони свої дні саме у Москві, а не у Києві. І Путін дуже хоче відновити цю «традицію», продемонструвати, що жодних президентів України немає, а є ті самі «перші секретарі», які після закінчення своєї політичної діяльності опиняються там же, де й усі інші важливі радянські та пострадянські пенсіонери.

Розуміння того, що Української РСР не існує – як і України Януковича – у Путіна відсутнє. Хоча, з іншого боку, якби воно було б повністю відсутнім, то хіба тримав би російський правитель свою армію біля наших кордонів?