Віталій Портников: Росія стала “жандармом Євразії”

Москва більше не соромиться застосовувати військову силу проти народів, які готові боротися з корумпованими та неефективними елітами. Тими самими елітами, які захопили владу та власність ще у далекі 90-ті і не збираються нею ні з ким ділитися.

Власне, зовсім новою цю ситуацію назвати не можна. Коли Путін здійснював диверсійну операцію проти України у 2014 році, він розраховував, що окупація сходу України допоможе досягти повалення нової влади у Києві. Якби 2020 року силовики Олександра Лукашенка не впоралися б з білоруським народом, російські окупанти, поза всяким сумнівом, з'явилися б і в цій країні і почали б стріляти у білорусів. Виглядає безперечною причетність російського режиму до застосування сили режимами Віктора Януковича та Олександра Лукашенка. Саме до цього – до кровопролиття – завжди і підштовхував Путін своїх мерзенних маріонеток.

Казахстан важливий насамперед тим, що там соціальна прірва між силовиками та народом виявилася не такою великою, як у Білорусі. Одні представники силових структур відмовилися стріляти у власний народ, інші стали переходити на бік учасників протесту, треті скористалися ситуацією для пограбування, четверті вирішили, що зможуть покінчити з владою президента Токаєва і замінити його більш прийнятною для соратників Назарбаєва кандидатурою. Ця неготовність силовиків вбивати і хаос у владних структурах призвів до того, що Росія наважилася на відкриту інтервенцію до Казахстану. Вона продемонструвала, що готова бути “жандармом Євразії” - так само, як архаїчний і відсталий царський режим був готовий претендувати на роль “жандарма Європи”.

Як розвиватимуться події найближчим часом, ми поки що не знаємо. Очевидно, що протест на цьому етапі вдасться утихомирити, але ненависть до загарбників нікуди не подінеться і лише посилюватиметься. Очевидно й те, що боротьба за владу в Казахстані продовжиться. Її учасники будуть використовувати як можливості Кремля, так і народну ненависть до окупантів. І Казахстан цілком може бути пасткою, в якій Путін загрузне так само, як його попередники у Афганістані.

Але найголовніше – це демонстрація неефективності пострадянських диктатур та архаїчності режиму Путіна. Російський президент намагається поводитися так, ніби живе не у ХХІ, а в ХІХ столітті - і кожен новий його божевільний крок наближає до суспільного протистояння саму Росію. Нам усім ще належить стати свідками цієї страшної та кривавої драми.