Дві авіабомби по Маріупольському театру: 4 роки тому Росія поховала під завалами сотні українців

Цей злочин, скоєний російськими окупаційними силами, став символом цинічного знищення цивільних, культури та людяності в обложеному місті. Більше про цю трагедію нагадає Еспресо.

Облога Маріуполя на початку повномасштабного вторгнення

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Однією з головних цілей російських військ на півдні став Маріуполь – великий порт на Азовському морі та важливий промисловий центр.

Уже в перші дні російські війська швидко просунулися до Маріуполя. На початку березня місто опинилося в оперативному оточенні. Російські війська та підконтрольні їм формування безперервно обстрілювали житлові квартали, лікарні, школи та іншу цивільну інфраструктуру. Маріуполь швидко перетворився на зону гуманітарної катастрофи: зникли електрика, вода, зв’язок, а тисячі людей шукали прихисток у підвалах та укриттях.

Донецький академічний обласний драматичний театр (відомий також як Маріупольський драмтеатр) став одним із найбільших тимчасових бомбосховищ у місті. Збудований у 1960 році в стилі монументального класицизму на Театральній площі, він був головним культурним осередком Маріуполя – єдиним професійним театром у місті, де ставили класичні та сучасні вистави українською мовою, проводили фестивалі та концерти.

У березні 2022 року сюди стікалися сотні, а, можливо і тисячі мирних жителів: сім'ї з дітьми, літні люди, вагітні жінки. Люди вірили, що велика громадська будівля в центрі міста не стане мішенню агресорів.

На землі перед театром і позаду нього величезними літерами намалювали слово "ДЕТИ" (діти), яке чітко помітне навіть із супутникових знімків. Це був відчайдушний сигнал, що всередині перебувають діти, аби уникнути атаки.

Трагічна середа, 16 березня 2022 року

фото: Вікіпедія

16 березня у Маріупольському театрі могло перебувати близько тисячі людей різного віку. Близько 10:00 ранку російська авіація скинула на театр потужні авіабомби (дві по 500 кг або більше). Вибух зруйнував центральну частину будівлі зсередини, обвалив дах, стіни та перекриття. Підвали частково вціліли, що дозволило багатьом вижити, але сотні людей опинилися під завалами. Очевидці описували оглушливий вибух, пил, крики та хаос: люди вибиралися з-під уламків, деякі гинули від травм, задухи чи пожежі.

"Коли ми почули звук літака і моторошний звук падаючої бомби – встигли за ці хвилини забігти в кімнату звукозапису, це було цокольне приміщення без вікон. Це нас врятувало. Посипалась штукатурка, нагорі кричали люди, а потім вони затихли. Знайомий Сергій Сьомін підійшов і сказав: "Театру більше немає, збирайтесь скоріше, бо там трупи, нам треба вибиратись, сходинки будуть валитись". Я взяла валізу, рюкзак з документами і кота – і ми вискочили, в чому були. Переступали через трупи, бо на сходинках були люди. Коли вибігли, на першому поверсі я бачила вбиту дитину. Це все було як в тумані. Коли ми вискочили з театру – за нами ще було 20 людей з валізами, і ми почали бігти в сторону моря. Тоді ж почався артобстріл і не давали зробити евакуацію людей під завалами", – згадує про той день музична керівниця драмтеатру Маріуполя, акторка Віра Лебединська.

Міжнародні організації, зокрема Amnesty International (яка у червні 2022 року опублікувала розслідування) та Associated Press, визнали атаку цілеспрямованою та кваліфікували її як воєнний злочин. Росія, звісно, заперечує причетність і перекладає провину на полк "Азов" або українських військових, але жодних доказів цьому не надала.

Наслідки: сотні загиблих

фото: Вікіпедія

Одразу після удару з руїн театру вибралося живими близько 130 людей – переважно ті, хто перебував у бомбосховищі в підвалі, яке витримало вибух потужних бомб. Більшість загиблих перебували на поверхах будівлі або біля польової кухні на вулиці, поза укриттям.

"Я отямився від запаху чаду у підвалі. Дуже боявся, що ми заживо залишимося під завалами і будемо довго помирати. Одразу побіг перевірити, чи не завалило вихід з підвалу. Побачив промінь світла, що там люди виходять, взяв документи і вибіг назовні. Я побачив апокаліпсис. Там був відчай. Навколо бігають люди, гора цегли, каміння, яке кричить – бо там люди під завалами, а ти чомусь не під завалами. І ти для цього спеціально нічого не зробив. Тобі просто пощастило, що ти опинився тут, а не там. Люди намагаються дістати своїх дітей, або діти намагаються дістати своїх батьків. Бігають навколо цих величезних цеглин", - згадує про той день актор театру Дмитро Муранцев, якому вдалося вийти живим із бомбосховища. 

Точна кількість жертв досі не встановлена через окупацію міста та неможливість провести повноцінне розслідування. Українська влада та очевидці спочатку говорили про близько 300 загиблих, пізніше з’явилися оцінки в 600 осіб (всередині та зовні будівлі) за даними Associated Press. Багато тіл так і залишилися під завалами – росіяни швидко оточили руїни, загородили парканом, а згодом (у 2023 році) залили підвали бетоном, що унеможливило ексгумацію та ідентифікацію. Частину тіл окупаційна влада, за повідомленнями очевидців, могла вивезти та поховати в братських могилах. 

Після повної окупації Маріуполя російські сили спочатку демонтували залишки зруйнованої будівлі, а потім оголосили про її "відновлення". Наприкінці 2025 року окупанти відкрили так званий "відновлений" театр – фактично нову споруду на тому ж місці, де проводили концерти та вистави російською мовою. Українська сторона називає це цинічним "танцями на кістках", адже під новим бетоном та фундаментом, ймовірно, залишилися останки сотень жертв – злочин так і не розслідуваний. 

У 2023 році стало відомо, що наказ про бомбардування театру, пологового будинку та дитячої лікарні в Маріуполі віддавав російський полковник Сергій Атрощенко, який, до речі, уродженець Житомирщини. 

Тож чотири роки потому авіаудар по Маріупольському театру залишається одним із найяскравіших доказів навмисного терору проти цивільного населення та української культури, який цілеспрямовано робить Російська Федерація, сліпо слідуючи пропаганді своїх імперських наративів.

Читайте також: "Яка наша сила? - "Діти!": 87 років тому Угорщина, де існував профашистський режим, напала на Карпатську Україну