Кремль не погоджується і не погодиться з концепцією гарантій, яка пропонується, - політичний експерт Морозов

Розуміємо, до перемовин на найвищому рівні ще не дійшло, але рівень технічної групи був суттєво підвищений: росіяни вислали туди адмірала Костюкова, людину, яка відповідає за велику глобальну російську військову розвідку и не лише за неї. Тобто розмови предметні, розмови по суті. На вашу думку, наскільки буде коригуватися позиція Кремля і чи взагалі варто покладати певні сподівання на те, що відбулося в Абу-Дабі й буде найближчим часом продовжено?

Видно, що консультації в Абу-Дабі продовжуватимуть. Але проблема в тому, що, попри те, що Кремль змінив склад делегації й багато обговорювалося, чи має це значення, треба сказати таке: ми чули чудово, що Дональд Трамп, ініціатор усієї цієї переговірної лінії, нещодавно сказав, що він розраховує, що, можливо, до травня будуть якісь результати. І є два погляди на це: один – що ми вступаємо в якийсь новий етап переговорів, другий – що насправді продовжуємо тупцяти на місці.

Я схиляюся до того, що не варто покладати великі надії, тому що, попри зміну формату переговорів і появу тристороннього формату, Кремль продовжує наполягати на тих самих вимогах і немає сенсу розраховувати на те, що Кремль обмежиться якимсь одним пунктом, наприклад територіальним питанням так званим. 

Ні, видно добре, що по інших каналах Кремль постійно наголошує, що він вимагає також розв’язання питання про становище приходів Московського патріархату в Україні і питання про те, як буде побудована культурна політика в Україні після закінчення війни тощо.

Плюс потрібно підкреслити те, який вигляд має, а це невідворотно, забезпечення гарантій Україні. Причому гарантій у двох сенсах: перше - це гарантії стосовно підтримання припинення вогню, якщо його буде досягнуто, а друге – це довгострокові гарантії.

Кремль не погоджується і не погодиться з концепцією гарантій, яка пропонується. Тому я б сказав, що, попри те, що пророблена велика робота наприкінці 2025 року, в останні три місці, розроблені документи, які загалом фіксують рамочно позиції, прийнятні і для України, і для європейських країн, і для США. Та поза тим від цих  документів пройти далі до якогось рішення так само неймовірно складно.

А якщо говорити про функціонал адмірала Костюкова чи Дмитрієва – різниця між ними є, але це в теперішньому путінському політбюро помітні фігури. Тобто це не Мединський, це не про декларації, не про демагогію. Ці люди покивають, щось запишуть, але вони мають своє бачення і відчуття інституційності процесу, там не буде додаткових фантазій. Зв'язок між Путіним і Костюковим єочевидним.

І от якщо говорити про перспективи коригування чи торгів: американці озвучили - неофіційно, звісно, - що Запорізька атомна станція активно торгувалася росіянами. На вашу думку, якою є сила мандата і рівень повноважень переговірників? І наскільки Кремль буде готовий коригувати реальний порядок денний? Вони можуть вкидати в інформаційний простір дуже багато різних речей - пушкіністські історії чи московсько-православні гундяєвські, але все одно є речі, які в Кремлі цікавлять значно більше, ніж оця ідеологічна історія. Чи одне з другим запаковані нерозривно – ідеологія и так звана матеріальна частина?

Можна сказати напевно лише одне – що Кремль представив таку делегацію, яка гіпотетично може підписувати угоду про припинення вогню, тому що таку угоду можуть підписувати не очільники держав, а військові керівники обох сторін. Чи потрібно так читати цей сигнал – так, принаймні Кремль такий сигнал надсилає.

Але в чому тут проблема: адмірал Костюков не має більших повноважень як керівник переговірної групи, порівняно з попередніми. Просто ми виходимо з того, що та російська група на чолі з Костюковим більше зосереджуватиметься на військових аспектах війни. І саме тому багато хто очікує, що ця група може перейти до переговорів чи принаймні здійснити переговори про припинення інтенсивних обстрілів поза межами лінії фронту, тобто об’єктів енергетичної інфраструктури.

Але тут теж не треба надто багато очікувати, тому що Путін, на мій погляд, неодноразово показував, що він маневрує в різний спосіб, обнадіює американську сторону впродовж 2025 року спочатку через Мединського, потім Дмитрієва. За допомогою різних абсолютно ходів Путін займався тим, що акуратно замотував переговори, постійно підтримуючи Трампа в очікуванні того, що може бути прогрес.

Тому я думаю, що, можливо, і є якась надія, що до середини року чи до осені принаймні для Кремля зміниться ситуація і тоді можливий буде якийсь новий крок у цих переговорах.

Зараз я направду чекаю тільки переговорів про обмін полоненими. 

Звісно, багато хто чекає на консультації в Абу-Дабі про відновлення цих переговорів. Так, можливі якісь консультації про припинення далеких обстрілів, але перехід до теми припинення вогню - я не бачу, як це може статися зараз.

Чи вдалося б, на вашу думку, винести за дужки удари по об'єктах критичної інфраструктури наших міст? Путін обрав цю тактику, злочинну в буквальному сенсі, вона підпадає під визначення багатьох міжнародних статей для трибуналів. Але Путін зробив ставку, і ми розуміємо, що з кожним тижнем ситуація може погіршуватись, тому що регулярно проводиться дорозвідка за допомогою БПЛА і супутникового зв'язку тих чи інших об'єктів.

Американці пропонували винести подібне за дужки війни. Як ви гадаєте, чи Путін на це піде? І якщо він на це не піде, то яка мотивація - просто завдавати додаткових страждань нашим цивільним чи це сподівання на якийсь політичний результат?

Я думаю, що, якщо Дональд Трамп і американські переговірники чітко поставлять питання, що коли найближчим часом не припиняться обстріли критичної енергетичної інфраструктури, то відразу включать ще раз санкції, подібні до тих, які були щодо «Лукойла» і  Роснафти, то Кремль, знаючи про це, швидше за все, піде на те, щоб тимчасово припинити ці обстріли. Якщо цього не буде, то я не бачу, чому Кремлю не продовжувати.

Є такий зрозумілий аргумент, не надто оптимістичний: Кремлю і Російській Федерації потрібен відпочинок, для того щоб відновити, поповнити арсенали. 

Оскільки відбувається дуже інтенсивне використання тих видів ракет, які Росія виробляє, і всіх видів дронів. Тому Путін може піти на тимчасове припинення обстрілів інфраструктури виключно з міркувань або поповнення арсеналу, або як деякої символічної послуги Дональду Трампу, якщо буде чітко про це заявлено.

Та справа в тому, що Європа, європейські країни реагують на ці обстріли й на те, що відбувається з Україною, дуже серйозно. Іде велика кампанія в Європі заново зі збору генераторів, і в цьому беруть участь уряди й громадські організації. Щодо Трампа та його адміністрації, то вони на цю тему мовчать. І тому я не бачу зараз, чому Трамп має на це звертати увагу. Хотілося б, і якщо б це сталося, то це мало б результат, я гадаю.

У будь-якому разі це небачене звірство, порівнюване зі злочинними сценаріями часів Другої світової війни. Але Трамп дав Путіну аванс, безпосередній аванс, який відлився в оновленій американській Доктрині національної безпеки - там чорним по білому прописано, що НАТО не збирається розширятися. І оприлюднено було цей документ якраз під час гарячої фази перемовин між Вашингтоном і Москвою за допомогою Віткоффа, Кушнера і не тільки їх. Я думаю, що Трамп хотів отримати щось за це. Чи цей аванс був, наприклад, в обмін на Венесуелу чи на якісь потенційні іранські сценарії? Режим аятол, наприклад, убив (ідеться про неофіційну інформацію) десятки тисяч мирних людей.

Ви маєте рацію. Увесь 2025 рік з точки зору трампівської переговірної ініціативи є дуже великим направду кредитом Путіну, ще й на дуже вигідних умовах. Про це говорили весь 2025 рік. Але справа в тому, що Путін скористався цим зовсім не так, як багато хто очікував. Він не перейшов до реального встановлення нових відносин зі США.

Якщо подивитися зараз на коментарі, які є в кремлівських політологів, що займаються зовнішньою політикою, вони налаштовані дуже скептично. Пєсков, голос Путіна де-факто, щойно сказав, що «в нас викликає подив ця багатополярність, яку формує Дональд Трамп». Тобто Кремль показує, що він не йде далі назустріч. Ба більше - у Москві фіксують, що «дух Анкориджа» (тобто якісь нові відносини Путіна з Трампом) вивітрився вже. Тому я думаю, що, хоча Трамп і зберігає, очевидно, цей кредит… Ба більше, ми зараз бачили на прикладі Ірану: щойно Дональд Трамп підготував усі можливості для завдання удару по Ірану, але все одно виступає з риторикою угоди, пропонуючи Ірану угоду і тим самим угоду з Хаменеї, тобто з аятолами і, власне, з теократичним режимом, який в Ірані є.

Усі звернули увагу на погану новину, що Дональд Трамп повісив у себе в Білому домі свій портрет разом із Путіним. Далі можна очікувати, що він повісить свій портрет із Хаменеї. 

Це все досить легковажно, як на мене, але такою є реальність. Скільки б ми не критикували дії Трампа й не відчували дещо розгубленість перед його непослідовністю, усе одно доведеться мати справу з американською адміністрацією у 2026 році та з переговірними групами, які створює Трамп.

Загалом можна сказати тільки одне: у 2026 році, у першій половині, як мені видається, просто доведеться боротися за те, щоб увага принаймні апарату Білого дому не уходила від російської агресії проти України. Бо ми бачимо: там якісь плани продовжуються з численних урегулювань, як Трамп це формулює. У Трампа там і Іран, и сектор Гази в порядку денному, і Латинська Америка. Зараз він зробив заяву щодо Куби. Глобус великий, але дуже важливо, щоби попри всю цю непевність і дивність позиції, яку Трамп займає з цим величезним, як ви правильно сказали, авансом, який Путіну виписано, але з якого нічого поки що за цілий 2025 рік не вийшло, попри цей аванс, усе одно потрібно боротися за те, щоби США інституціонально залишалися в підтримці України.

Я з вами цілком погоджуюсь, коли ми говоримо про Сполучені Штати як державу і як Pax Americana. Але де-факто ми бачимо, що американська теперішня адміністрація задекларувала свою прив'язку насамперед до західної півкулі - це один тривожний момент. Тобто не йдеться про Європу, про інтереси Сполучених Штатів у Європі. У будь-якій незрозумілій ситуації американські ізоляціоністи казали: ви знаєте, нас не цікавлять балканські проблеми - це занадто дрібно й занадто складно.

Але є ще інший тривожний момент: можливо, теперішня адміністрація Білого дому зацікавлена в демонтажі Європи як певної інституційної симфонії. І тут не йдеться про створення додаткових військових підрозділів чи центрів військового командування. Ідеться, зокрема, і про економічну потужність країн Європейського Союзу: європейська економічна синергія породило диво.

А ми якщо зариємося в сумну історію Другої світової війни, можемо згадати, наскільки ретельно Сполучені Штати, прекрасний президент Рузвельт займавсядемонтажем Британської імперії. Він казав Черчілю: друже Вінстон, ми з тобою разом будемо давити нацистську гадину, але нас цікавлять ваші імперські володіння і країни, які перебувають під британським мандатом, то давайте ви їх віддасте, а через пару років ми їх приберемо собі.

Найкраще це було представлено в ситуації з британськими військовими базами, значна частина яких опинилася під контролем або американців, або американських проксі на місцевому рівні. І президент Рузвельт дуже активно говорив про деколонізацію Британської імперії - не впливів Сполучених Штатів. Є таке відчуття, що методичка може бути та сама, тільки стосовно Європейського Союзу, Гренландії і так далі.

Дійсно, те, про що ви говорите, - парадоксально, та в багатьох зараз таке враження, що ми маємо справу з дивною ситуацією. Дональд Трамп і його адміністрація наприкінці 2024 – на початку 2025 року, як складалося враження з їхніх слів, збирається вирішити довгострокову проблему – проблему взаємовідносин США з Китаєм. І дійсно, у 2025 році лунали слова про те, що США збираються обмежитися західною півкулею тощо.

Але в реальності ми бачимо зовсім інше: замість перебудови відносин із Китаєм дійсно раптово Трамп обрушився на Європу. І його дії сьогодні є проблемою саме для Європи. Тобто для Китаю Трамп не створив жодної проблеми. Трамп не створив реальної проблеми, принаймні поки що, навіть для Ірану. А для Європи створюється величезна проблема, жодних сумнівів.

Я дивлюся оптимістично і вважаю, що розвалити Європу і Євросоюз як військове і політичне ціле і як альянс найбільших європейських економік Трампу не вдасться. 

У Європи все ж таки дуже великий потенціал, який сам по собі працює. Плюс є технічна інерція, тобто неможливо ні НАТО, ні Євросоюз зруйнувати за короткий строк, який історично має Трамп. Я вважаю, що, незалежно від того, наскільки важким буде конфлікт США і Європи, якщо він далі розвиватиметься, Євросоюз збережеться в найближчі 20 років. Це перший момент.

І по-друге, формуватимуться й міцнітимуть регіональні альянси в Європі, що теж дуже важливо. Це не скасовує в жодному разі загальноєвропейських справ, але вони активно розвиватимуться. Це так, тому що це вже відбувається, є новий рівень взаємодії Північної Європи між собою. По-новому бачить себе Центральна Європа в новій ситуації.

І навколо Середземного моря також активно ведеться політика вже нового типу й проробляється, яка охоплює країни Південної Європи, але й ті країни, які розташовані з іншого боку Середземного моря. Обговорюється питання про те, чи може бути вибудований якийсь новий оборонний контур навколо Середземного моря.

Іншими словами, Європа і європейські країни відповідатимуть. Казати, що Європа надто слабка й не в змозі нічого зробити, що лише розвалюватиметься під вагою власної бюрократії, - це було б дуже наївно. Історично такого не бувало, і навряд чи буде тут так само. Звісно, якщо порівнювати з тими часами, про які ви сказали, - тоді все ж таки суттєвим було те, що сама Британія ухвалювала рішення про свій демонтаж як імперії. Проте Євросоюз не ставить собі таку мету сьогодні. Навпаки, Євросоюз активно зараз діє, щоб посилити свої відносини з Індією, з Китаєм, бачачи, що США ведуть досить небезпечну гру.

Гра насправді надзвичайно небезпечна. Сценарій, пов'язаний із демонтажем тої чи іншої конструкції, зазвичай використовує додатковий інструментарій. І як не парадоксально, але Трампу вигідний інструмент, який називається «Путін і кремлівська позиція». Так, у будь-якій незрозумілій ситуації Дональд Трамп готовий погрожувати Європі Путіним і незакритим кейсом російської агресії проти України. Ми розуміємо, що в разі досягнення навіть проміжних домовленостей в Європі надзвичайно сильно напружаться, тому що в будь-якому разі Росія не збирається згортати свою агресивну присутність і свій агресивний військовий тиск. В Європі - в Брюсселі і в окремо взятих столицях європейських країн усвідомлюють всі небезпеки. Ви правильно кажете: всі будуть працювати на зміцнення безпекового контуру.

Але війна зазвичай, як казали класики, стається зненацька. Війна на порозі Європейського Союзу. Історія про Гренландію - це не лише про погрози Трампа застосувати силовий сценарій захоплення. Тобто сценарій «Гренландія» - наш. Ні, Трамп демонструє європейцям: послухайте, хлопці та дівчата, якщо все піде так, можливо, вам доведеться воювати - якщо не з нами, американцями, тому що ми в НАТО, то, можливо, з росіянами. І на цьому, є відчуття, у Кремлі теж хочуть надзвичайно жорстко зіграти. Не дарма ми говоримо про «дух Анкориджа» і «формулу Анкориджа», яких ми не знаємо, але певні речі проговорювались.

Так, я погоджуюся: та картина, яку ви малюєте, за підсумками 2025 року, того, що ми бачили, дуже близька до реальності. Адже незалежно від того, що говорить Трамп, як це формулюється, ми бачимо, що Трамп створює ситуацію. А якби він цього не хотів, то діяв би інакше і казав по-іншому.

Він створює ситуацію, за якої дійсно Кремль виявляється деяким інструментом боротьби з Європою. Тим самим послаблюються також позиції України в цій війні. Адже якщо, на думку Трампа, європейські справи – це виключно справи Європи, ба більше - якщо можна так діяти щодо Гренландії, як він діє в умовах, коли вся Європа обговорює те, що з іншого боку нависає над нею, продовжуючи довгу, нескінченну війну, Російська Федерація, і при цьому в самій РФ не видно реально жодних намірів закінчувати цю війну й переходити до врегулювання, то це інакше не може називатися як те, що Трамп завдає удару Європі й використовує Путіна дійсно як інструмент проти Європи.

Це дуже погана новина 2025 року. Європейці, як могли, дуже акуратно пройшли цей 2025 рік, щоб не довести справу до важкого й небезпечного конфлікту зі Сполученими Штатами. Усі боялися не без підстав, не хотіли підштовхувати Трампа до того, щоб він взагалі зробив заяву про вихід з НАТО (а це обговорювалося кілька разів). Ясно, що ці процеси завдали б дуже великої шкоди, зокрема, усій Центральній Європі, як і країнам Північної Європи.

Ця небезпека перейшла і в 2026 рік.

Жодних сумнівів, за підсумками 2025 року Європа почувається затиснутою тепер між двома загрозами: з цього боку – Путін з війною, з того боку – Трамп із його невизначеністю та готовністю просто ігнорувати старі зобов’язання, які існували між США та континентом. 

І в мене немає відповіді на питання, яким чином це питання вирішиться. Ми бачимо, звісно, що в Конгресі США є люди, які чудово розуміють, що «гра в Путіна» в цьому розумінні слова дуже небезпечна. І якщо хтось говорить, що ця робота Трампа спрямована на те, щоб відірвати Путіна від Китаю, - ні, на мій погляд, Трамп ще не зробив жодного серйозного кроку для того, щоб ми могли думати, що він відриває Росію від Китаю, - а просто навпаки.

Тому я вважаю, що у 2026-му нам потрібні не лише подальші санкції від США, які чітко прочитають у Кремлі, подібні до тих, які вже були. Бажано було б ще побачити, що США дуже чітко в цьому розумінні слова показують, що вони зацікавлені в тому, щоб велика група країн, не лише Китай, дуже серйозно поставилася до змін в геополітиці в економічних відносинах з Росією. Тому що йдеться не лише про Китай - тут питання консолідації, це мають бути і країни Близького Сходу, і Індія, і Китай. Якби ж то так було...

Та зараз ми бачимо прямо протилежне. Коли ми бачимо список Ради миру, яку Трамп формує, у нас виникає велика підозра, що Трамп якраз замість того, щоб тиснути на ті країни, які продовжують брати участь у забезпеченні можливості Росії вести війну, замість обмежувати це, він їх підтримує. Ми бачили добре, що впродовж 2025 року для Кремля дуже важлива була Індонезія, наприклад. Справа ж не лише в Китаї – і в Індонезії, і в позиції економічних кіл Туреччини, і в позиції Арабських Еміратів.

А тут ми бачимо ситуацію, за якої країни, щодо яких мають бути здійснені кроки, які обмежують ці можливості, - навпаки, їх вітає Трамп у складі своєї уявної коаліції миротворців. Але треба тут сказати, що, скажімо, Казахстан, Узбекистан чи Монголія, які Трамп включив до складу цієї Ради миру, - вони навряд чи можуть щось десь урегулювати на планеті Земля, але те, що вони можуть відіграти роль у відновленні постачань для Кремля, це, безсумнівно, так. Тому тут таке доволі важке протиріччя.

Я з вами цілком погоджуюся, тут велика небезпека для Європи за підсумками 2025 року. З двох сторін ця небезпека тисне. Та сподіваюся, що Європа встоїть.

Ну, ми маємо її втримати. Говорячи про Раду миру, не забуваймо про таких помітних контрагентів - це Путін і Лукашенко, яких запросили, врегульовувати - увага! - питання Гази. Ну,гіркий сміх за кадром.

І на останок про індикатори того, як у Росії сприймають так званий дух і формулу Анкориджа. Ви відчуваєте, що вони трішечки збавляють градус сатанинського безумства? Чи, навпаки, градус не збавляють? Якщо на тому самому рівні оця от військова агресивно-мілітарна параноя буде рухатись, це буде означати, що вони будуть далі ставити на війну проти України. Чи все-таки є якісь коригування в публічній риториці Кремля?

Так, це важливе питання, тому що за підсумками 2025 року вся ця кремлівська політологія та експерти, що спираються на ті дані, на які спирається сам Путін, дані соціології, – вони всі фіксують, що в російського населення були очікування, що війна зупиниться. І тепер безсумнівним чинником є деяке розчарування від того, що цього не сталося. Це впливає на клімат.

Це що стосується якихось груп населення.

З іншого боку, видно добре, що, так, Путін і його найближче оточення, принаймні в останні три місяці, пом’якшили мілітаристську та гранично агресивну риторику, порівняно з тим, якою вона була раніше. Це відчувається навіть у позиції… Ні, це не позиція, - тут треба розрізняти. Звісно, ми ніколи не можемо точно сказати, де позиція, а де маніпулятивна риторика, яка з певною метою здійснюється.

Та в будь-якому разі градус зараз нижчий. Про що це говорить? Це, можливо, говорить про те, що, по-перше, Кремль відчуває, що економічні справи не дуже добре йдуть і не треба ворушити населення надто сильно, оскільки там дійсно є проблема інфляції, є проблема з іпотекою та інші в Росії. Можливо, саме тому Кремль понижує градус. Можливо, Кремль понижує градус, бо вважає, що вдасться зламати Україну у 2026 році - завдяки, зокрема, цим важким зимовим обстрілам і руйнуванню інфраструктури. Можливо, тому він знижує градус, а можливо, він це робить з однієї причини – щоб підтримувати свої відносини з Трампом.

І всі ці три чинники, як на мене, працюють одночасно зараз у рішенні Кремля трохи пом’якшити риторику всередині країни. Тут я також не покладав би великих надій, адже середовище кремлівських воєнних блогерів і воєнних коментаторів показує, що воно продовжує бачити ситуацію як екзистенціальну війну не лише з Україною, але й із Заходом, яку треба вести до повного знищення взагалі всього – аж до горизонту.

І це нікуди не поділося. Зараз це середовище дещо розчароване тим, що і переговори ні до чого не привели, і Україну не перемогли. Тобто видно, що трішки стрєлковщина так звана знову наростає. Був період, коли там дуже гучно було чути Стрєлкова, коли його посадили, - як Пригожина. Але й це, видно, зараз теж наростає, і важко сказати, до чого цей стан настрою приведе хоча б до літа. Чинитиме дуже важливий вплив, на мій погляд, і на риторику Кремля, і взагалі на ситуацію те, наскільки буде погіршуватися реально впродовж 5-6 місяців економічне становище в Росії. А воно, як фіксує багато хто зараз, має змінитися впродовж 6-7 місяців, навіть незалежно від того, чи будуть нові санкції від США. Адже виникла інерція, яка погіршує ситуацію в Росії.