Морили голодом, застосовували електрошокери та били палицями: звільнений із полону азовець Сокаль про перебування в Оленівці та СІЗО окупантів

Про це азовець Іван Сокаль, який понад 2 роки провів у російському полоні, розповів в інтерв’ю Еспресо. 

Про Оленівку, нестачу їжі та голод

"Вже коли ми приїхали в Оленівку, тоді нас по одному розподіляли, хто куди, і одразу було помітно, що всі підрозділи, які були в Маріуполі, йдуть в одне місце збору. А хто з "Азову", йде зовсім в інше місце збору. Оленівка – це було місце знайомства, де до нас ще не знали як ставитись, ніхто не знав ще, як з нами працювати. Приїжджали їхні спецслужби, велись різні розмови, в когось були вже допити", - розповів військовий. 

За його словами, у колонії утримували в кілька десятків разів більше людей, ніж вона була розрахована.

"Що найбільше мені запам'яталося в Оленівці - це коли через нестачу їжі, через прісну їжу люди просто сидять відпочивають, встають, щоб кудись піти, і втрачають свідомість через те, що реально морили голодом", - пригадав Іван. 

Про трагедію в Оленівці Іван разом з іншими військовополоненими дізнався лише згодом, коли їх перевели вже до наступного місця утримання. 

"І ми були дуже сильно шоковані і дуже сильно стривожені, тому що дуже багато наших бійців залишалися там. І ніхто не міг нам дати точну відповідь, хто там був, чи це був обстріл, чи це був підрив. Пізніше вже, коли ми зібрали інформацію з різних ресурсів, ми вже мали уявлення, як все це відбувалося, і що там було", - розповів військовий.

Прокуратура, допити, СІЗО та знущання

Через деякий час Іван опинився в прокуратурі окупантів, де пройшов тривалий допит, а потім – у СІЗО. 

"І коли ми вже приїхали саме в Донецький СІЗО, як тільки відкрився автозак, ми побачили цей всім відомий коридор, через який потрібно було кому проходити, кому пробігати для того, щоб добратися до певної точки. І там вже застосовували фізичне насильство. Ми вже зрозуміли, що потрібно кріпитись, потрібно виживати", - поділився Іван.

Він пригадав, як під час "знайомства" з українськими військовополоненими, росіяни били їх, зокрема застосовуючи палиці та електрошокери. Після – усіх розвели по камерах, де почалися нові тортури.

"Нам забороняли сідати в камерах. Ми постійно стояли. В нас були набряки ніг, знову ж таки, було зрозуміло, що в когось були відбиті нирки. Комусь було важко стояти, хтось втрачав свідомість, тому що мало того, що людина, вже знесилена, піддавалася фізичному насильству, так і морили голодом", - розповів військовий. 

Два рази на день у СІЗО відбувалася перезмінка. 

"Кожна нова зміна завжди хотіла з нами привітатися. Тобто відкривали камери, люди або залишалися в камерах, або їх виводили вже в коридор, де знову ж таки до кожного застосовували ці самі резинові палки, дерев'яні палки, крики, кулаки. І було дуже сильно це чути, коли відкривали камери з військовослужбовцями, які не з полку "Азов", їх менше чіпали. Це ми все прекрасно розуміли, тому що ми показали своїм досвідом, своєю роботою, хто ми є, і що вміємо робити. Тому до нас було таке ставлення", - розповів військовий.

Також було багато допитів, "і різні люди використовували різні засоби".

"Тобто хтось використовував фізичне насильство, хтось використовував до цього фізичного насильства електрошокери, тапіки (під’єднання дротів і удари струмом, - ред.), резинові палки, хтось просто руки, ноги", - зазначив Іван.

"Від них правди ніколи не потрібно очікувати"

На одному з допитів росіяни намагалися тиснути на військового морально, мовляв, повідомлять рідним, що він уже загинув, лякали, що вже захопили Київ та що на Україну нібито напала Польща.

Іван зазначив, що не сприймав все це близько до серця, адже розумів, що йому брешуть.

"Від них правди ніколи не потрібно очікувати. А з другого боку, я знав, що якщо я їм щось розповім, від мене одного нічого не зміниться. Я себе готував, знову ж таки, як і до найкращого, так і до найгіршого, тому що завжди ходити у рожевих окулярах – довго так не протримаєшся. Я завжди розумів, що тривати це вічно не буде, головне перетерпіти. На цьому я і тримався для того, щоб в подальшому мені було на інших допитах ще простіше", - поділився військовий.

Загалом він пробув у Донецькому СІЗО 11 місяців, після чого опинився вже у Горлівці. 

• У середу, 5 лютого, Україна повернула додому 150 військовополонених. Серед них, зокрема, офіцери, солдати, сержанти, нацгвардійці та поліціянт.