Трамп розпочав такі переговори, за яких Європа відразу відчула більшу небезпеку для себе, - Морозов

Уже всі відкоментували та проаналізували офіційну частину "марлезонського балету імені Трампа - Путіна". Водночас розуміємо, що, радше всього, є частина і неофіційна. Відбуватимуться зустрічі, триватимуть подальші перемовини на різних треках. Але ключова історія - Дональд Трамп дозволив Путіну вийти зі свого статусу найбільш токсичної людини в теперішній час для Західної цивілізації. Можливо, ці розмови закінчаться нічим, а можливо, почнуть і далі нарощувати взаємну співпрацю. Однак буває й таке, що під тиском взаємних суперечностей навіть Сталін із Гітлером зійшлися у двобої, хоча перед тим вони ділили Європу й підписували певні документи. Отже, як ви бачите подальше розгортання теперішньої ситуації?

Так, це правильно поставлене питання, тому що сьогодні головне питання - Дональд Трамп і Путін у змозі піти далі у своєму "танго", яке почалося, чи все-таки непереборні наявні протиріччя в позиціях. Дональд Трамп і його адміністрація зробили просто фантастичні кроки в напрямку Путіна. Всі пряники, всі карти були викладені на стіл з боку Сполучених Штатів. Пропозиції просто приголомшливі: і економічні проєкти, які Трамп пропонує Путіну ввести поверх режиму санкцій, і часткове скасування санкцій - про це також говорилося напередодні цього телефонного дзвінка.

Плюс до того сам Кремль постійно вкидає все нові й нові пропозиції, які Трамп підтримує: якийсь хокейний матч або розмови про спільне освоєння Марса, те, що пропонують путінські великі чиновники, як Кирило Дмитрієв, обіцяючи зустріч з Ілоном Маском, і так далі. Тобто список дуже великий.

При цьому Володимир Путін у цій розмові, яка відбулася, залишився на тих самих позиціях, на яких був, і нікуди далі не пішов. А все путінське оточення, всі в Кремлі переконані, що Путін маневрує, а ціль його маневрів тільки одна - довести цю війну до ситуації, коли чотири українські області по адміністративному кордону перейшли б до Російської Федерації. І це він хоче отримати від Трампа або не отримати, але з усім тим ціль його така.

Таким чином тут зовсім не сходяться дві цілі. Трамп, як уже очевидно, хотів би сконструювати щось типу "Мінська-3" і потім кудись, можливо, відійти в сторону та продовжувати далі економічну взаємодію з Кремлем. А Путіна це не влаштовує, як мені здається, і в цьому головна проблема ситуації. 

Я з вами цілком погоджуюсь. Трамп зробив Путіну величезну глобальну оферту, фактично виводячи Путіна на світову орбіту, і сприймає його як партнера, з яким можна говорити про щось,  домовлятися попри попередній багаж злочинів проти міжнародного права. Я вже не кажу про Україну і злочини проти нашого цивільного населення. Отже, оферта Трампа - він пропонує Путіну бути партнером в глобальних речах. У відповідь Путін каже: мене найбільше цікавить Україна: і Запорізька область, і Херсонська, і Донецька, і Луганська, і, можливо, не тільки вони. Ви розумієте? І рано чи пізно в Трампа з'явиться дві пропозиції: назвати свого теперішнього партнера ворогом і застосувати весь об'єм наявного в нього інструментарію або, навпаки, сказати, що втомився і зробив все, що міг. А далі почне займатися підкоренням Канади, Гренландії, та й з Мексикою напружується ситуація. От якось так може виглядати теперішня ситуація.

Я б відповів, що не згоден. Добре видно, що Дональд Трамп, не зовсім навіть зрозуміло чому, але з усім тим, ще до вступу на свою посаду у новій каденції поставив врегулювання цієї війни в центр свого порядку денного. Ми бачимо, що він надає цьому значення, робить якісь кроки, можливо, реалізує свій план "100 днів" або щось подібне щодо цієї війни. 

Це також добре видно по американській риториці, тому що сам Трамп та його найближчі співробітники, які цим займаються, безперервно роблять якісь заяви про терміни. Причому це, як правило, дезінформуючі заяви. Говориться про те, що начебто вже напередодні телефонної розмови Вашингтон постійно заявляв, що питання про перемир'я на 30 днів без попередніх умов - це вирішене питання, зараз буде розмова з Путіним, і все буде залагоджено.

Виявилось, ні. Щойно Стів Віткофф сказав, що через два тижні це все буде після цієї телефонної розмови. І вони роблять подібні заяви, але реальність іде своїм ходом. 

І всі вже зрозуміли, що режим припинення вогню на 30 днів без попередніх умов Путін уже, по суті, відкинув, хоча Київ на це погодився в переговорах із США. Цього не буде. А те, що пропонує Путін, - це нескінчені повільні переговори, в яких Трамп збирається брати участь: формувати групи, треки за різними напрямами й декілька місяців вести ці різні консультації. Це будуть навіть не переговори, а просто консультації про те, що можна зробити в економічній сфері, в спортивній сфері, чи можна щось зробити, можливо, навіть буде сформована група, яка стосується власне війни. Але це все будуть групи консультацій, що не ведуть до вирішення проблеми. 

І тепер уже не зовсім зрозуміло - а в чому план Трампа? Бо було зрозуміло: якщо Трамп добивається режиму припинення вогню без попередніх умов, просто режиму тиші, то це можна розглядати, як якийсь цілком розумний перший крок для того, щоб за ці 30 днів можна було досягнути дипломатичних успіхів і продовжити цей режим.

І, можливо, з часом це перетвориться в щось інше. Але якщо немає і першого кроку, то я б так сказав: якщо дивитися звідки-небудь, з Центральної Азії або, наприклад, зі штату Техас, то повідомлення про те, що досягнута угода про припинення обстрілу енергетичної інфраструктури, - якась подія, якийсь крок. Але якщо ви перебуваєте всередині ситуації, в Центральній Європі, в Угорщині, в Україні чи в Росії, чи в країнах Балтії, то абсолютно ясно, що це зовсім не те, що передбачувалося. Таким чином Трамп зазнав поразки на першому ході в цих переговорах, і далі повинен якось виплутуватися з цього.

Це дуже погана історія, тому що тепер Трамп у це втягнеться, будуть іти ці переговорні треки, але при цьому все це завдає шкоди Європі, європейській консолідації. Це завдає шкоди Україні, оскільки підвішує Київ, адміністрацію України, у безперервне очікування в необхідності реагувати на кожен нікчемний крок. Річ у тому, що в такій ситуації Київ не може вийти й сказати: ні, все, досить, - тому що він залежить від постачання американської зброї. 

І далі, що б не робив Трамп, які б не робив заяви, доводиться це підтримувати. При цьому, підкреслю, просто відмова від військової підтримки України, розкладання глобального альянсу підтримки України - це все недопустимо для України.  

Така ж ситуація для країн Європи. Вони не можуть сказати: ні, ми не хочемо миру, - це неможливо, тому кожен глава держави має в такій ситуації говорити: ми, так би мовити, вітаємо хоча б будь-які перші кроки, але при цьому.... І далі починається "але". І Макрон, Шольц, Стармер і всі інші в Європі кажуть "але". Це не означає, що можна вирішити проблему без України, що можна вирішити проблему без участі Європейського Союзу і що можна шляхом цих переговорів, які почалися, взяти й припинити підтримку України і військову, і економічну. Ні, це неможливо. Ось така ситуація.

У чому полягає план Путіна і чому він відкидає, чи не пристає, точніше, до цієї мегапропозиції з боку колективного Трампа - Маска? Що Путін збирається продавати z-аудиторії? Ми чули, були такі припущення, що на 9 травня він збирається продавати свою "величезну перемогу", але замість того готується до довгого, затяжного сценарію, який не передбачає тої чи іншої перемоги, яку можна продавати.

Мені здається, що Путін систематично їде вже по накатаних старих рейках. У нього в минулому є рівно такий же досвід. Це було приблизно у 2015-2016 роках, коли гостра фаза військових дій на Донбасі почала припинятися, а при цьому Крим був анексований. З одного боку, Путін продовжував на Донбасі нарощувати військову присутність, займатися перебудовою захоплених територій на свій лад і так далі. А одночасно він безперервно говорив про те, що треба виконувати "Мінські домовленості" або "ми бачимо роботу в цьому напрямі". 
 

І Путін збирається у 2025 році піти по цій схемі. Одною рукою він буде нарощувати угруповання для того, щоб завдати удару, наприклад, по Сумській області, що зараз багато хто фіксує, як я бачу, нарощування цього угруповання. А другою рукою буде говорити: подивіться, у нас ідуть плодотворні переговори з Дональдом Трампом, ми з ним, безумовно, хочемо миру і навіть готові підписати якийсь "Мінськ-3", а поки працюємо над ним. Цей фокус Путін буде успішно розігрувати, як розігрував його неодноразово в минулому. 

І це дуже поганий сценарій, тому що Трамп, Вашингтон в це втягнеться, не зможе перейти до режиму тиску на Кремль. А при цьому військові дії будуть іти, буде  ескалація. І вийде парадоксальна ситуація - що американська адміністрація без якогось розумного плану затіяла  переговори, погано оцінюючи "добрі наміри" Путіна.

Адже найголовніше зараз - що в нас таке враження, нібито Дональд Трамп щиро вірить в добрі наміри Путіна. Так, можна побудувати переговори зі злодієм, але не треба удавати, що його наміри зовсім щирі й що ця людина, Володимир Путін, дуже хоче миру, як говорить нам Дональд Трамп. Ні, це все погана гра. А небезпека в тому, що війна йтиме, переговорні треки будуть працювати, і це буде розкладати Європу та глобальний Альянс підтримки. 

Я відразу хочу сказати, що не сумніваюся: якщо все піде по цьому сценарію, то "коаліція охочих", або "коаліція згодних", про яку говорив Стармер, буде формуватися. Я в цьому взагалі не сумніваюся, вона далі буде формуватися. До неї ввійдуть, звичайно, країни, які протягом трьох років війни вже проявили себе в активній підтримці України, додадуться якісь інші країни - це буде таке ядро. Без сумніву, воно буде. 

Добре видно: що б не відбувалося з Дональдом Трампом, американською адміністрацією, в Європі вже сформувався якийсь новий контур політичної та військової підтримки України. Це важливий момент, але це буде приводити, звичайно, до конфлікту між США та Європою неминуче. 

Перший момент - в Європі надзвичайно правильно відчитали промову Венса в Мюнхені й зробили дуже конкретні висновки. Другий - теперішня грандстратегія Путіна: якщо він в'язався у велику війну з великими наслідками, то він, радше всього, може і не бачити причин для того, щоби зупинятися. Але коли ми говоримо про наших європейських союзників, розуміємо, чому вони настільки активізувались, і це не просто заради того, щоб допомогти Україні, - у них з'являється цілком зрозумілий страх, що саме їм доведеться давати конкретну військову відповідь. В Європі розуміють: якщо Путін буде продовжувати в тому ж темпі і з відповідним арсеналом, а ситуація у Вашингтоні зміниться ще в гірший бік, то навіщо йому зупинятися, наприклад, і не застосувати велику розмову про Нарву? А військову відповідь хто має надавати?

Тут можна тільки погодитися, тому що картина саме така: Трамп почав такі переговори, за яких Європа відразу стала почуватися в більшій небезпеці, ніж це було раніше. Тому що де-факто Трамп якось підкреслює, і це ми від нього досить часто чуємо: а наскільки для нього взагалі важлива північноатлантична єдність, яка формувалася багато десятиліть? А наскільки для нього важливі відносини США з Євросоюзом? Трамп постійно підкреслює і робить якісь тільки агресивні заяви, не тільки стосовно Канади, а й щодо Євросоюзу: митні тарифи, зневажливе ставлення до європейської демократії.

Ви правильно сказали щодо віцепрезидента Сполучених Штатів Венса, який приїжджає в Європу і виступає з відвертою проповіддю, що направлена на те, щоб взагалі принизити європейську демократію і весь її історичний шлях і протиставити їй цю, нібито нову американську демократію, яку зараз створюють ніби з нуля Трамп і його люди. 

Це все є, а жодних сигналів про те, що США збираються зберігати цей багаторічний контур взаємодії з Євросоюзом і Британією, - ні, навпаки. 

Це величезна проблема, і очевидно, що в Європі все це зараз розуміють. Тобто ми бачимо велику кількість публікацій і політичних експертів, політичних філософів, самих політиків, які говорять про те, що треба негайно, швидко оцінювати нову ситуацію, в якій ми перебуваємо в Європі. І розмова про те, що Європа розпадеться на три частини або що Європа не має змоги себе захистити, бо давно не воювала, - все це потрібно виносити за дужки. І в центр ставити не питання кризи Європи, а навпаки - швидко виносити в порядок денний всі ті факти, які говорять щодо готовності Європи. Це дуже важливо. 

На мій погляд, ми в Європі й маємо піти з тими людьми, хто має сьогодні чітку позицію і разом пройти цей важкий шлях, поки принаймні не зміниться позиція Вашингтона в якийсь більш здоровий бік, ніж сьогодні.