За 3,5 роки Росія навчилась сучасної війни, але вона все ж значно слабша, ніж уявляють у світі, - австралійський генерал Раян

​​Російська агресія досліджується дуже багатьма країнами, генеральними штабами та військовими аналітиками. Що відбувається зараз у зв’язку з російською агресією проти України? Можливо, ворог готується до нових актів ескалації не лише проти України.

Очевидно, що за останні три з половиною роки росіяни навчилися вести сучасну війну. На початку вони діяли неефективно, однак із часом змогли адаптуватися та вдосконалити свої підходи.

Це пристосування підвищило їхню результативність на полі бою в Україні та водночас зміцнило армію в цілому, зробивши її здатнішою до агресії проти інших держав – країн Скандинавії, Балтії та Східної Європи. На жаль, набутим досвідом вони поділилися також із Північною Кореєю, Китаєм та Іраном.

У результаті знання, отримані росіянами у війні проти України, становлять загрозу для всього світу. Саме тому міжнародна спільнота повинна допомогти Україні перемогти Росію.

Китай намагається збільшувати свою присутність у світі, хоче глобального переділу світу. Дуже багато речей укладається у співпрацю між РФ, Китаєм, Північною Кореєю та не лише. Наскільки агресивно готовий грати Китай, якщо в Пекіні віддадуть наказ стосовно інтервенції в Тайвань?

Китай, Росія, Іран і Північна Корея прагнуть зруйнувати міжнародну систему, що існує від часів Другої світової війни, систему, з якої вони самі тривалий час отримували вигоду.

Лідери Китаю та Росії сьогодні переконані, що Захід ослаблений, і розглядають війну в Україні лише як початок ширшої боротьби, яку вони планують вести проти Заходу. У Тихоокеанському регіоні, де я живу, Китай майже три десятиліття готується до вторгнення на Тайвань. Паралельно Китай застосовує примус і демонструє агресію проти таких держав, як Японія, Філіппіни, Вʼєтнам, Індонезія та Австралія. Він становить серйозну загрозу в Тихоокеанському регіоні, і ця загроза невпинно зростає.

Чи фіксуються якісь індикатори, які свідчать, що Китай готується до воєнних дій?

За останні роки ми стали свідками масштабних військових навчань Китаю навколо Тайваню із залученням кораблів, авіаносців, підводних човнів та авіації. Відпрацьовуються ракетні удари, а також десантні операції. Причому застосовуються не лише військово-морські сили – наприклад, лише минулого тижня під час великих навчань Китай використав великі цивільні пороми для висадки десантних підрозділів.

Сьогодні Китай досяг значного рівня спроможності здійснити ту чи іншу форму військової агресії проти Тайваню. Водночас питання, чи здатні вони реалізувати таку операцію успішно, залишається відкритим.

За класичним висловом генерали завжди готуються до попередніх воєн. Світ і технології війни надзвичайно змінилися. І українці, і росіяни випробували системи безпілотного ведення вогню, бомбардування, безпілотної розвідки, виробництво масштабується. Усі зробили свої висновки – США, Європа, Китай. Схеми ведення війни на суходолі застаріли значно.

Росіяни і китайці готуються – переозброюються, готують особовий склад. У наших європейських друзів питання контингенту залишаються найбільш проблемними. До чого готуватися нам?

Світ уважно спостерігав і вчився в України, особливо з того, як вона протягом останніх трьох з половиною років упроваджувала інновації у веденні сучасної війни. Використання безпілотників набуло небачених масштабів – у повітрі, на землі та на морі.

Українські військові змогли вибити російський флот із західної частини Чорного моря, застосовуючи ракети та безпілотники. На суходолі вони досягли подібного ефекту, використовуючи дрони, системи HIMARS, цифрове командування й управління.

Україна довела, що війна змінюється, але її основні закони залишаються незмінними: потрібна масова мобілізація, якісна підготовка та, понад усе, сильне лідерство – і на полі бою, і на стратегічному рівні.

Від України ми отримали багато нових уроків, але водночас нам нагадали й ті старі істини війни, про які до 2022 року багато хто забув. Ми завдячуємо Україні цим нагадуванням. Та, на жаль, занадто багато армій досі рухаються занадто повільно, аби справді засвоїти ці уроки.

Ми мусимо пришвидшити навчання і темпи змін у військових структурах – як у Європі, так і в Тихоокеанському регіоні.

Сприйняття політики Трампа серед цивільного населення викликає багато питань, незрозуміло, наскільки послідовною є співпраця в межах євроатлантичної спільноти. Лунають голоси критиків позиції Трампа, Геґзета, очільника Пентагону. Чи відчуваєте ви занепокоєність щодо 5-ї статті НАТО?

Президент Трамп може щиро прагнути завершити війну, але навряд чи він справді розуміє, як це зробити. Він занадто довіряє російському президентові, який обманював його і порушував усі повоєнні угоди, підписані за останні двадцять років.

Президент США, схоже, не має чіткої стратегії досягнення миру, що робить цей процес украй складним. Його непослідовність залишає Україну та її європейських партнерів у невизначеності щодо того, які саме наміри має Трамп у той чи інший момент. Це, на жаль, грає на користь Росії, даючи їй більше часу вбивати й калічити українців. З цим не можна миритися.

Хотілося б бачити значно більше послідовності від адміністрації США. І вибір, який стоїть перед Вашингтоном, зовсім не є вибором 50 на 50 між Україною та Росією. Це чіткий вибір між добром, яке уособлює Україна, і злом, яке уособлює Росія.

Незрозуміло, чому Америка досі не стала рішуче на бік України та не надала всіх необхідних засобів, щоб зупинити Росію не лише в Україні, але й у її подальшій агресії проти Європи, яка стане неминучою, якщо її не зупинити зараз.

Генеральні штаби у своїх рішеннях базуються на даних розвідувальної спільноти. Ідеться про заміну контролю в межах глобального світу, інформації дуже багато. Австралія та США свого часу створили структуру Five Eyes(«П’ять очей»). Як зараз відбувається обмін розвідувальною інформацією, наскільки вона є коректною та активною?

Це вкрай важлива домовленість, особливо для Австралії, яка отримує значний обсяг цінної розвідувальної інформації від США, а також від Канади, Нової Зеландії та Великої Британії.

Сьогодні з’являється дедалі більше сенсорів, що генерують величезні масиви даних. Завдання їхнього узагальнення та аналізу стає все складнішим. Штучний інтелект дедалі активніше відіграватиме ключову роль у визначенні пріоритетів, пошуку та виокремленні найціннішої інформації.

Та сама здатність накопичувати гігантські обсяги даних ще не означає автоматичного розуміння ситуації. Справжній поступ можливий лише тоді, коли ми маємо процеси і технології, здатні відфільтровувати інформацію та виокремлювати з неї інсайти, що дійсно роблять нас мудрішими.

Ми досягаємо найбільших успіхів тоді, коли діємо разом. Водночас переконаний, що такі країни, як Австралія, Сполучені Штати та держави Європи, можуть багато чого перейняти з досвіду України у веденні розвідувальних операцій під час цієї війни.

Лідери на кшталт генерала Буданова та його штабу стали на передовій трансформації у використанні не лише засекречених джерел, а й розвідки з відкритих джерел, щоб забезпечувати військових планувальників інформацією, придатною до практичного застосування.

Так, розвідка працює настільки, наскільки можливо, але рішення ухвалюють в інших кабінетах. Війна - це значною мірою бухгалтерія. Ми побачили принципово нові сценарії ведення війни. У спецоперації «Павутина» за допомогою дронів було уражено стратегічні об’єкти держави-агресорки Росії. Система російської ППО не могла спрацювати за тих обставин. Система ППО просто застаріла, вона може бути перенасичена кількома сотнями безпілотників і кількома сотнями крилатих і балістичних ракет – російсько-українська війна демонструє, що старі схеми захисту значною мірою залишаються в минулому. І найважливіше в сухопутній війні – це те, що відбувається в небі та на землі, роль флоту зараз невелика. Що треба змінювати європейцям, українцям? Чого нам чекати від росіян?

Україна вперше показала, що навіть сучасні системи протиповітряної оборони, які ще недавно здавалися непроникними, можна подолати. Це потребує складного планування і високої майстерності, але українські військові вже продемонстрували здатність проривати російську ППО та проводити надзвичайно складні операції, на кшталт “Павутини”.

Посилені удари по російській нафтовій інфраструктурі – нафтопереробних заводах, сховищах і трубопроводах – поступово, але впевнено розхитують економіку Росії. А коли руйнується економічна база, Кремль втрачає ресурси, необхідні для продовження війни проти України та її народу.

Україна вже розбудувала потужний потенціал для завдання ударів на великі відстані – те, що ще п’ять чи десять років тому здавалося немислимим для держави такого масштабу. Сьогодні це стало досяжним не лише для України, а й для Австралії та інших країн.

Усі ці досягнення стали можливими завдяки урокам, винесеним із цієї війни.

Що було б варто підкоригувати ЗСУ та на що варто робити ставку нам з урахуванням кількарічного досвіду російсько-української війни?

Очевидно, що Збройні сили України з перших днів війни перебувають у безперервному процесі навчання.

Під час моїх візитів я бачив численні приклади того, як вони змінюються й адаптуються у відповідь на нові виклики, адже сама війна постійно еволюціонує. Зворотний зв’язок із поля бою до промисловості став набагато швидшим та ефективнішим, що дозволяє створювати нові види озброєнь у стислі терміни. Водночас покращилася і система навчання та підготовки.

Разом із тим мобілізація залишається сферою, що потребує постійної уваги. Це об’єктивна риса сучасної війни, але вона формує для України особливі виклики.

Варто відзначити і зміни в організації, командуванні та управлінні. Створення нових армійських корпусів свідчить про розуміння того, що для протистояння Росії у 2025 році потрібні інші структури, ніж ті, які діяли у 2022 чи 2023 роках.

Є чимало підстав говорити про прогрес у здатності української армії вчитися та адаптуватися. Водночас залишаються сфери, які і надалі потребують удосконалення.

Кілька тижнів тому я мав честь спілкуватися з колишнім командувачем військ НАТО на Європейському континенті генералом армії США Веслі Кларком. Він сказав, що в росіян достатньо ресурсу та що вони готуються до масштабних стратегічних дій. Зрозуміло, що російські задуми – це одне, а їхні спроможності – це інше. Вони б хотіли завоювати багато українських міст, захопити багато територій, але вони вперлися – завдяки правильному командуванню та правильному розподілу ресурсу ЗСУ. Як ви оцінюєте реальні спроможності РФ?

Протягом останніх трьох з половиною років ми постійно чули заяви про нібито силу росіян і їхню готовність до нового великого наступу. Проте ці прогнози щоразу виявлялися порожніми.

Росія здатна захоплювати невеликі ділянки території, але робить це ціною колосальних втрат. Вона змушена безупинно підвищувати винагороду для новобранців, і хоча рекрутинг ще триває, він стає дедалі дорожчим. Москва втратила більшість сучасних систем наземного озброєння та танків. Насправді Росія виснажена: ця війна не принесла їй успіху. Її витіснили з Чорного моря.

Росія так і не здобула переваги в повітрі над Україною. Не змогла прорвати оборону на суходолі. Не змогла зламати ані економіку України, ані моральний дух її народу. Важко уявити, що Москва здатна перемогти, особливо якщо Україна разом із європейськими та світовими партнерами і надалі чинитиме опір.

Росія, ймовірно, значно слабша, ніж це часто уявляють. І це лише питання часу, коли їй доведеться сісти за стіл переговорів. Однак змусить її до цього не дипломатичне «заспокоєння» на мирних самітах, а сила і рішучість.

У світі є досвід рекрутингу військовослужбовців з інших держав, коли можна долучати додаткові збройні сили. Росіяни затестували північних корейців на полі бою, ті продемонстрували, що в разі потреби їх можна ще залучити – щонайменше кілька десятків тисяч. Можливо, цей досвід варто використати також нам. Наскільки складно в межах глобального світу залучити кілька десятків тисяч представників інших держав, щоб вони могли повоювати проти росіян?

Координація дій багатьох країн у спільній боротьбі завжди є надзвичайно складним завданням. Нині чимало держав уже залучені до підготовки українських військових як у Європі, так і безпосередньо в Україні.

Ймовірність того, що європейські сухопутні війська увійдуть в Україну під час активних бойових дій, залишається низькою. Водночас у разі перемир’я шанси на розгортання таких сил значно зростуть. Це потребуватиме тісної координації у сфері командування та контролю.

Буде необхідно укласти угоди між Україною та партнерами щодо мандату та правил застосування цих сил, врегулювати питання логістики, поповнення контингентів і визначити рівень інтеграції між українськими та європейськими військами.

Усе це цілком можливо, однак вимагає масштабного й продуманого планування. Це підготовка, яку слід розпочинати вже тепер, а не відкладати до моменту оголошення перемир’я.

Чи є у вас відчуття, що світ може провалитися в Третю світову війну?

На жаль, я вважаю, що в майбутньому історики можуть розглядати лютий 2022 року як початок Третьої світової війни.

Росія вже перетворила себе на воєнну економіку і воєнну державу, і вона продовжуватиме агресію щонайменше доти, доки живий Путін. Водночас Китай відверто готується до конфронтації зі Сполученими Штатами в Тихоокеанському регіоні. Один-єдиний прорахунок може втягнути світ у катастрофічну Третю світову війну.

Саме тому стримування – чи то зупинка Росії в Україні та Європі, чи стримування Китаю в Тихому океані – має вирішальне значення. Адже набагато дешевше запобігти війні, ніж брати участь у ній. На жаль, багато громадян Заходу досі не готові платити навіть ціну стримування.

А якщо порівнювати з досвідом Першої світової війни? Коли вона починалася, ніхто з гравців, ніхто з відповідальних за ту війну не вважав, що вона перетвориться на таку глобальну м’ясорубку. Це були безвідповідальні люди, вони сподівалися на «маленьку переможну війну». Якщо говорити про підготовку на різних континентах, теперішні темпи переозброєння можуть свідчити про те, що якісь держави готові застосувати силовий сценарій у глобальному вимірі?

Проста відповідь полягає в тому, що вони ще не готові. Не готові в плані озброєнь. Не готові в плані боєприпасів. І, що ще важливіше, їхні суспільства не готові до тієї конфронтації, яка може стати необхідною, щоб відвернути ще масштабніший конфлікт.

Китай і Росія вміло випробовують нашу витривалість. Вони майстерно знаходять наші слабкі місця. На жаль, понад десятиліття ми уникаємо прямого протистояння з ними. Це не лише заохотило, а й значною мірою спровокувало їхню агресію.

Ми маємо припинити цю практику. Коли йдеться про Китай і Росію, ми повинні зустрічати сталь сталлю. Тільки так можна запобігти чомусь значно більшому і катастрофічнішому, ніж те, що вже відбувається.

Зрозуміло, що йдеться не лише про бажання Москви й Пекіна, не лише про бажання Путіна та Сі Цзіньпіна, а про злагодження роботи абсолютно різних систем – генеральних штабів КНР і РФ, про вміння транспортувати команди, вміння вибудовувати спільне бачення. На Європейському континенті європейська спільнота цим займалася після Другої світової війни доволі активно.

Зараз незрозуміло, як можна інтерпретувати деякі заяви та поведінку Дональда Трампа. Дуже багато європейських держав переживають не найкращі часи – країни Балтії, Польща, можливо, Румунія. Ідеться про те, що Росія може намагатися впродовж року-двох посилити свою військову присутність. Якщо говорити про фіксацію злагодженості генеральних штабів Росії та Китаю, чи ви бачили якусь інформацію – звичайно, не секретну?

Є дедалі більше доказів того, що Росія та Китай поглиблюють співпрацю і активно обмінюються інформацією. 

Вони проводять спільні навчання, зокрема патрулювання бомбардувальників у Тихому океані, а нещодавно завершили чергові масштабні морські маневри в цьому регіоні. Це демонструє безпрецедентний рівень координації на рівні національного керівництва.

Хоча це ще не повноцінний альянс на зразок НАТО, така взаємодія викликає серйозне занепокоєння, адже вказує на узгоджені дії між азійським і європейським просторами.

Роль адміністрації Трампа, яка має вплив на обох напрямках, повинна полягати у стримуванні і Росії, і Китаю. Натомість зараз вона, схоже, зосереджена переважно на Китаї в Тихоокеанському регіоні, виходячи з припущення, що Європа зможе подбати про себе сама, а участь США зводиться радше до ролі брокера в угодах. Такий підхід відходить від традиційної ролі Америки і залишається важким для розуміння.

Набагато ефективніше було б, якби Сполучені Штати демонстрували чітке й послідовне лідерство як у Європі, так і в Тихоокеанському регіоні.

Усі зробили висновки з російсько-української війни – зокрема, йдеться про системи радіоелектронної боротьби, про системи фіксації різних дій противника. Я гадаю, Тайвань також готується. Наскільки загроза штурму Тайваню є реальною? Якщо це могло б статися, то за яких обставин Китай міг би розпочати військову інтервенцію?

Це справді серйозна загроза. Після війни в Перській затоці 1991 року Китай послідовно модернізує свої збройні сили. Він створив потужний арсенал далекобійної реактивної артилерії, балістичних і крилатих ракет, які можуть відіграти ключову роль у разі вторгнення.

Окрім того, Китай суттєво наростив амфібійний та десантно-штурмовий потенціал своїх сухопутних військ. Паралельно він розвинув можливості завдавати ударів по американських чи австралійських силах, які могли б прийти на допомогу Тайваню, аби ізолювати острів у випадку агресії.

Утім, війна в Україні змусила Пекін переглянути свої плани. Китай побачив, що країна, яка зазнала вторгнення, здатна впливати на перебіг подій і чинити серйозний опір. Вони, ймовірно, не до кінця врахували рівень підготовки Тайваню. Саме тому, на мою думку, Китай коригує свої плани, враховуючи ймовірність того, що Тайвань боротиметься так само рішуче, як Україна бореться проти Росії.

Регулярно з’являються сигнали про те, що нас із РФ помирить Дональд Трамп, що Путін буде змушений досягати миру з Україною. Ви, як армійський генерал, як оцінюєте горизонт російсько-української війни, як довго вона може тривати?

На жаль, ця війна, ймовірно, триватиме ще довго. Президент Трамп не має жодної чарівної формули для її завершення. Україна прагне зберегти свій суверенітет, забезпечити здатність до самозахисту та приєднатися до Європейського Союзу. Росія ж відкидає все це: вона хоче підкорити Україну, позбавити її оборонних можливостей і не допустити зближення з Заходом.

Позиції сторін кардинально протилежні. Мирний процес не зрушив їх одна до одної. Україна щиро прагне миру, а Росія – ні. Тому, якщо не станеться якогось непередбачуваного зламу, ця війна, швидше за все, триватиме ще довго.