Я не знаю як об’єднати ці дві країни...

Одна — має гарну каву вранці, ресторани увечері, добрі авто і дискусії в Фейсбуці про те, як зарплатня для чиновників в 67 тис. гривень стимулюватиме їх брати хабарі в час війни.

Інша Україна важко переживає дощі, бо в окопах мокро і брудно. Там проблема, як вивезти поранених, бо колісна техніка пройти не може, а гусеничної броні вкрай мало… І тому поранені просто приречено помирають…

Україна важко переживає дощі, бо в окопах мокро і брудно. Там проблема, як вивезти поранених, бо колісна техніка пройти не може, а гусеничної броні вкрай мало… І тому поранені просто приречено помирають…

Вона щодня ховає своїх синів, батьків, чоловіків і дружин та мам…

Ця Україна — як одна велика рана. Ця моя Україна ридає над відео, в якому полоненому українському захиснику російські кати відрізають голову…

Читайте також: Війна не закінчилася. Ми є завдяки людям зі зброєю

А інша запекло свариться про те, чи достойні підрозділи на відновленні отримувати 30 тис. премії.

В той час, як в тих підрозділах залишилося вже так мало тих самих свідомих і активних добровольців, що пішли в перші дні й про яких точно можна сказати — пасіонарний генофонд нації… щоб ви усвідомили цифру — коли я написала що їх лишилося 15-20%, Ігор Луценко, що пройшов так багато доріг цієї війни, написав: "за моїми відчуттями — значно менше"…

Інша Україна виказує свою "повагу" людям зі зброєю блокуванням премії в 30 тисяч. Як там спиться, Володимир Цабаль? Без жахів війни? Його Україна дивиться марафон, бо там вєщают про "швидку і неминучу" перемогу. І не особливо розчаровують кількістю втрат і жахами цієї війни. Там можна бути "раціональними"

А в цей час інша Україна виказує свою "повагу" людям зі зброєю блокуванням премії в 30 тисяч. Як там спиться, Володимир Цабаль? Без жахів війни?

Його Україна дивиться марафон, бо там вєщают про "швидку і неминучу" перемогу. І не особливо розчаровують кількістю втрат і жахами цієї війни. Там можна бути "раціональними". Можна ще подискутувати, а чому "кто то запрєщаєт мнє на русском гаваріть". Можна навіть постійно казати, що "воювати мають ті, хто вміє, тому не я". І що все решта — то "популізм".

А в моїй Україні сотні хлопців без ніг не можуть вже більше ніж пів року отримати протези… Ті, хто їх отримали, місяцями вчаться на них ходити.

Читайте також: Не тільки мстити за страти полонених, а дбати про менші втрати на фронті

Тут так багато людей, які після важких контузій отримують аж … 750 грн, бо списані своїми підрозділами, але не демобілізовані…

Тут практично всі самотужки щось пробують зробити зі своїми ПТСР, але без професійних психологів і необхідних ліків це майже неможливо зробити. Тому ПТСРи поглиблюються…

Тут чекають демобілізації за якийсь час, але знають, що її не буде. Хоч здорових вже практично і не лишилося. Тут неймовірно вдячні волонтерам, а волонтери щасливі, якщо вдається знайти замовлене, бо це такий важливий внесок…

Чекають демобілізації за якийсь час, але знають, що її не буде. Хоч здорових вже практично і не лишилося. Тут неймовірно вдячні волонтерам, а волонтери щасливі, якщо вдається знайти замовлене, бо це такий важливий внесок…

Я не знаю як об’єднати ці дві країни. Але як мінімум одна країна має чесними очима подивитися на іншу: на всі жахи цієї війни. І бодай приміряти їх на себе — як воно там, під постійними обстрілами, в окопах, коли навпроти тебе приречені бандюки вагнерівці, їхні танки, а над тобою їх безпілотники.

Це треба, аби оцінити внесок тих, що там вже багато місяців. І зрозуміти: він не вимірюється ні 100 тисячами бойових, ні 30 тисячами на відновленні.

Бо на те відновлення зі знайомого мені батальйону з 800 людей після Бахмуту пішли 200…

Так що рано ми, дорога моя Україно, почали зневажати армію. Зневажати людей, що щодня ризикують і втрачають свої життя. Ніяк інакше я постанову Цабаля і всі ці дискусії я назвати не можу, вибачте…

Джерело

Про автора. Вікторія Сюмар, журналістка, медіаекспертка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.