Війна не закінчилася. Ми є завдяки людям зі зброєю

Я ще можу погодитися з дискусійністю скорочень зарплат міністрам до 67 тис., але преміями дотягнуть. Та мене відверто дивує і шокує дискусійність тези про те, що премія 30 тисяч — це занадто…

Ті, хто пишуть, що це "глибокі тиловики", точно не знають, що таке армія. Адже підрозділ після місяця-двох на передку відходить на відновлення, і вже в цей час військовослужбовець має 20 тис. грн. Те ж саме стосується медиків, логістів, інструкторів.

Роблю висновок, що війна вже "далеко". Бо рік тому, коли Київ був під загрозою оточення, ці питання точно не поставали.

Але вона — війна — нікуди не ділася. Вона і далі загрожує самому існуванню української держави. І тому утримання війська — це екзистенційна річ.

Читайте також: Зараз нам не треба "уколів оптимізму"

Роблю висновок, що війна вже "далеко". Бо рік тому, коли Київ був під загрозою оточення, ці питання точно не поставали. Але вона — війна — нікуди не ділася

"Тримачам економічного фронту, які по міжнародних конференціях за кордоном пишуть стратегії відбудови України, хочеться нагадати: Україну треба ще втримати. І відвоювати.

Це робиться не лише грішми й зброєю. Це робиться людськими життями. На жаль.

І якщо хтось не ризикує своїм життям, то точно має розуміти пріоритет тих, хто своїми життями ризикує і свої життя кладе заради України.

Життя неоціненне. І тут є друга проблема, яка дуже інфантильно дискутується на диванах фейсбуку. Мовляв, не можна дозволяти демобілізацію за 18 місяців служби, бо "воюють добровольці", "вони самі пішли", "в воєнкоматах черги" і "воювати мають ті, хто вміють".

В мене для вас є погані новини: в багатьох батальйонах тих, хто "вміє воювати з 14 року, або пішов в лютому 22", лишилося по 16-20%. Вдумайтеся про кількість втрат. Про кількість поранених.

Читайте також: Культивувати не смерть, а справедливість

Відмовою в демобілізації ми просто кажемо людям — у вас з армії два шляхи — на той світ, або в інвалідність. Іншого не дано, бо "ви самі пішли й умієте"

А відмовою в демобілізації ми просто кажемо цим людям — у вас з армії два шляхи — на той світ, або в інвалідність. Іншого не дано, бо "ви самі пішли й умієте".

Вам не здається, що це цинічний підхід до людей, які добровільно пішли захищати Україну в найважчий час? Чи їх обов’язок означає приреченість?

Тому тим, хто пише про "завеликі 30 тисяч військовим" і "замалі 67 тисяч для чиновників" варто було б задуматися, може, варто відчути на собі — що таке холодні окопи та смертельна небезпека весь час…

Я знаю, що багатьом цей текст не сподобається. Бо людина приміряє на себе. Але ми точно зарано почали дозволяти собі зневагу до військових. Навіть тих, хто сьогодні в тилу, але завтра цілком реально будуть на передку.

Війна не закінчилася. Противник сильний. Не варто забувати: ми є на своїй землі завдяки людям зі зброєю в руках.

Джерело

Про автора. Вікторія Сюмар, журналістка, медіаекспертка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.