За що розстріляли кавалера двох орденів Слави Хаїма Гольденберга?

Про це повідомляє "Настоящее время" та Радіо Свобода.

Хаїму Гольденбергу в 1980 році виповнилося 58 років.

У Львові його багато хто знав під ім'ям Михайло.

На фотографіях того часу Гольденберг часто зображений із орденами і медалями на грудях. У липні 1941 року юний Хаїм пішов добровольцем на фронт, воював до серпня 1945-го.


Хаїм Гольденберг. 1970 рік

Серед іншого, брав участь і в боях за Сталінград. Був важко поранений і контужений, отримав два ордени Слави й інші нагороди. Після війни переїхав до Львова, де познайомився із Сонею. Обоє народилися в одному місті – Бердичеві. Незабаром пара одружилася.

Подружжя десятиліттями працювало у сфері "радянської торгівлі" і досягло чималих висот у кар'єрі.

Гольденбергів знали у Львові. Навіть зараз у львівських групах у соцмережах під постами із згадкою про Гольденбергів можна прочитати десятки коментарів старожилів із теплими словами про них, зокрема і слова вдячності за колись надану допомогу.

"Пінгвін", "Сніжинка" і "Вежа"

Хаїм Гольденберг був завідувачем двох закладів громадського харчування ("общепіту" казали в СРСР ) у центрі Львова.

У радянських документах вони фігурують під сухими офіційними назвами "магазин №53" і "магазин №79", а насправді це були улюблені львів’янами кафе "Пінгвін" і "Сніжинка", чиї десерти та молочні коктейлі приводили в захват дітей і дорослих.


Галицька площа Львова. 1980 рік. Фото: Photo-lviv.in.ua

Соня Гольденберг керувала трьома закладами: двома гастрономами і баром "Вежа" у Стрийському парку. Це була справжня водонапірна вежа, побудована в 1894 році в середньовічному стилі.

У післявоєнні роки будівля стояла без діла, поки в 1970-х не виникла задумка переобладнати її під бар.

Безпосереднім утіленням проєкту займалася Соня Гольденберг. До справи вона підійшла з душею: обговорювала проєкти з архітекторами і художниками, контролювала перебіг ремонту, сама доплачували робітникам.

Вкладені зусилля себе виправдали: після відкриття у 1976 році восьмиповерховий бар став шалено популярним.


Зовнішній вигляд вежі в Стрийському парку в 2011 році. Приблизно так вона виглядала і наприкінці 1970-х, коли стала баром

Сюди йшли не тільки за алкогольними коктейлями і оригінальними десертами, але і за особливою атмосферою – за словами відвідувачів, у "Вежі" було "як за кордоном".

Фішкою останнього поверху "Вежі" був не тільки панорамний вигляд на парк, а й телевізор із відеомагнітофоном, можливо, перший у громадському місці у Львові.

Дорослі могли подивитися західні музичні кліпи (головними відеохітами тоді були ролики ABBA і Queen), а діти – мультики (відвідувачі як приклад згадують "Тома і Джеррі").

Про інший бік роботи "Вежі" газети тоді не писали, а жителі міста в більшості своїй не чули.

Бар став одним із улюблених місць відпочинку для бандитів, картярів, фарцовщиків (у час тотального дефіциту в СРСР продавали товари з-під поли – ред.) і цеховиків. Якщо ця непроста публіка зібралася в "Вежі", то для звичайних відвідувачів двері закривалися.

Як розповів львів'янин на ім'я Алік, недалеко від входу міг чергувати наряд міліції (якій за це платили) – на випадок, якби хтось "з вулиці" наполегливо бажав потрапити всередину. Закриті вечірки іноді тривали до самого ранку.

Арешт і суд

Згодом на "Вежу" звернув увагу КГБ (Комитет государственной безопасности СРСР – ред.) Заклад згадується у записці про "нездорову обстановку в ресторанах і барах України", надіслану чекістами у січні 1980 року першому секретареві ЦК Компартії України Володимиру Щербицькому.

"У березні-квітні минулого року в нічний час після закриття бару "Вежа" (м. Львів) на його верхньому поверсі для вузького кола клієнтів показувалися 3 порнографічних фільми".

Можливо, саме після цієї записки за Гольденбергами почали стежити.

"З-під прилавка», "з чорного ходу", "дістати" (а не "купити"), "по блату", "з-під поли" – ці стійкі, знайомі багатьом вирази наочно демонструють, наскільки помітною частиною життя радянського людини були тіньові схеми в роздрібній торгівлі. Породжений плановою економікою дефіцит сприяв тому, що реальний соціальний статус працівників цієї сфери був на порядок вищим формального: місце продавця або м'ясника вважалося "теплим", не кажучи вже про керівника магазину або складу.

Соня Гольденберг. 1970 рік. Фото надане Люсею Браверман

І в тому, що Соня Гольденберг приховувала продукти в підсобці, які знайшла перевірка, не було нічого унікального – важче було знайти магазин, де такого не робили.

На допитах, які почалися після арешту в жовтні 1980-го, Соня Гольденберг нічого не заперечувала, а усю провину взяла на себе, описавши кілька способів отримання "лівого" доходу.

Слідство завершилося у червні 1981 року, а в серпні Львівський обласний суд виніс вирок. Соню Гольденберг визнали винною в обмані покупців, порушенні правил про валютні операції, замаху на контрабанду, зловживанні службовим становищем, замаху на дачу хабара і розкраданні державного майна у великих розмірах. Весь нелегальний дохід за ці роки був оцінений в 213 тисяч рублів. Вердикт суду – 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Згідно з обвинувальним висновком у справі Хаїма Гольденберга, головним джерелом його "лівого" доходу були молочні коктейлі.

За затвердженим рецептом на одну порцію коктейлю вартістю 11 копійок мало бути 100 грамів молока і по 25 грамів морозива і сиропу. Однак, стверджувало слідство, продавці клали сиропу і морозива на третину менше. Додавали молоко, яке за паперами продавалося на винос, а іноді, якщо не вистачало, купували за свої гроші (як і додатковий сироп). Виходили невраховані коктейлі, половина виручки з яких йшла особисто Гольденбергу, а половину ділили між собою продавці.


Справа Хаїма Гольденберга

Слідство нарахувало, що обсяги недолитого сиропу за кожен рік обчислювалися тоннами.

Сам Гольденберг із усіх епізодів визнав провину лише у приховуванні цінностей і вилученні з виручки незначних сум, які, за його словами, витрачалися на дрібний ремонт магазину і купівлю необхідного інвентарю. Свою участь у розкраданнях він заперечував.