ЗСУ вдарили "атакамсами". Колонка Віталія Портникова

Було пошкоджено злітні смуги аеродромів, і також говорять про значні втрати в живій силі противника -  вони можуть становити десятки загиблих і поранених. Росіяни досі шукають тіла своїх військовослужбовців під завалами. І це, звичайно, ще раз нагадує, як відрізняється удар за допомогою цієї техніки, яку Україні постачають її союзники, від тих ударів безпілотниками, які дозволяють пошкоджувати російські воєнні об’єкти на так званій суверенній території РФ, однак разом із тим залишають можливості для швидкого оновлення таких об’єктів.

З точки зору самого російського керівництва, і Бердянськ, і Луганськ – це такі самі російські міста, як Енгельс чи Курськ. І виникає просте питання: якщо можна бити по Бердянську і Луганську й це не призводить до "значної ескалації" з боку РФ, то чому не можна завдати ракетного удару по аеродромах на так званій суверенній території Росії, коли ця "суверенна територія" існує виключно в уявленні наших західних союзників, які бачать Росію в її міжнародно визнаних кордонах? А в уявленні самого російського політичного й військового керівництва Запорізька чи Херсонська області України є такими самими суб’єктами РФ, як Брянська чи Ярославська області Російської Федерації.

І якщо вже росіяни ухвалили таке рішення, то з точки зору застосування західної зброї українськими визволителями окупованих земель не має бути ніякої різниці між ударами по Луганську та ударами по Енгельсу. Має значення тільки та мета, яку ми перед собою ставимо. А мета ця є абсолютно очевидною, ми маємо усвідомити, що перед зимовими сезонами, коли Російська Федерація може планувати масовані удари по українській інфраструктурі, з тим щоб спробувати повторити свої намагання заморозити українців, коли РФ може готуватися до нових наступів на території України, щоб окупувати нові українські регіони (про це недвозначно говорять представники російського політичного та військового керівництва), Україна має здійснювати всі можливі кроки, щоб випередити агресора, не дати йому технічних можливостей для здійснення своїх планів.

Для цього, звичайно, потрібно знищувати російські аеродроми – не тільки аеродроми на окупованій РФ території, а й аеродроми на території самої Росії. Адже ми прекрасно розуміємо: скільки б не знищити військових об’єктів на території, яка сьогодні окупована, якщо РФ матиме можливість діяти зі своєї суверенної території, запускати звідти свої гелікоптери й літаки, здійснювати звідти ракетні удари, то війна Росії проти України буде продовжуватися рівно стільки, скільки у РФ буде вистачати ресурсів для продовження цієї несправедливої війни. Ми бачимо, що навіть такі удари, як по аеродромах Бердянська й Луганська, вже позбавляють росіян великої частини їхніх ресурсів для продовження війни.
Ці ресурси, принаймні технічні, у РФ зовсім не є безмежними. Адже, нагадаю, до так званої великої війни проти України РФ готувалася роками. У неї було достатньо зброї на складах, ця зброя накопичувалася десятиріччями, поки Росія не провадила великих воєнних кампаній. Зараз ми розуміємо, що РФ стикається з серйозним дефіцитом техніки, і кожна українська атака тільки збільшує цей дефіцит, тільки створює реальні можливості для того, щоб представники російського військового керівництва пояснили президенту Путіну, що їм нема чим воювати, хіба що якимись північнокорейськими снарядами – це вже, до речі, ніякий не мем, ми прекрасно розуміємо, що наступ російських військ на Авдіївку почав відбуватися саме тоді, коли, за повідомленнями американської та інших розвідок, пожвавився залізничний рух між Корейською Народно-демократичною Республікою та Російською Федерацією. Це означає, що достатньої кількості ресурсів у Росії зараз немає.

І це означає, що якби західні країни погодилися з можливістю ракетних атак по військових об’єктах на території самої Російської Федерації, це могло б призвести не стільки до додаткової ескалації на російсько-українському фронті, скільки до того, що у Москві замислилися б про необхідність якщо не політичних домовленостей з Україною, то принаймні про докладання зусиль для призупинення цієї агресивної війни, яку президент РФ Путін розпочав проти нашої держави ще в лютому минулого року та яку він поки що не збирається закінчувати. І дійсно - навіщо закінчувати війну, коли у Росії достатньо ще ресурсів для такої війни?

Кожна українська перемога, кожна українська операція на окупованій території нагадує про те, як міг би виглядати фронт бойових дій, якщо Україна могла б використовувати сучасну зброю на території самої агресивної Росії. Виникає досить логічне питання: чому Росія має право атакувати об’єкти на території України за допомогою будь-якої зброї – і ракет, і безпілотників, і чого завгодно? Причому не звітує ні перед ким, звідки вона цю зброю бере, - спокійно застосовує іранську техніку, тепер північнокорейську. І буде, звичайно, користуватися будь-яким військовим обладнанням, тільки щоб знищити якомога більше цілей на українській території. А Україна не може відповідати жорстокому агресору тією ж самою монетою.

Чим більше в України буде можливостей знищувати російську військову техніку – всі ці гелікоптери, всі ці ракетні склади та склади з озброєннями й снарядами, тим менше в російських окупантів буде можливостей, і що найважливіше – бажання продовжувати свою агресивну війну проти нашої держави.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Шевченківської премії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.