Скільки арбітри заробляють на договірних матчах в Україні

Ми поспілкувалися з людиною, яка тривалий час працює в Комітеті арбітрів. Дану інформацію вона погодилася надати виключно на анонімних  умовах. 

Заручитися  «прихильністю» арбітра в конкретному матчі - справа досить тонка і дорога. Мовою футбольних ділків це називається «працювати з суддями». Як правило, цим займаються одні й ті ж люди, які мають «постійну репутацію» серед суддів і у футбольних колах. Нерідко це колишні арбітри, які працюють в клубах після закінчення суддівської кар'єри. Вони знають скільки, кому і коли треба «занести». Іноді цим займаються адміністратори, які довго працюють у командах і знають всю «кухню» зсередини.

Деякі клуби наймають і тримають в штаті спеціальних людей, обов'язок яких - забезпечувати «прихильність» суддів . І не тільки на внутрішній арені. «Робота з суддями» стартує задовго до матчу і починається з «вирішення питання» про призначення певної бригади на конкретну гру. Часто, у команд є «хороші» (або «підгодовані ») арбітри, які легко йдуть на змову і допомагають досягти потрібного результату. Тому найперше завдання - через суддівський комітет «пробити» призначення потрібного арбітра. Потім головному судді або відразу передається обумовлена ​​заздалегідь сума «винагороди», або досягається домовленість про розрахунк одразу після «роботи». Другий варіант, як правило, застосовується тоді, коли сторони вже раніше мали контакти і провертали схожі справи.

Випадки обману суддів зустрічаються, але нечасто, бо про це стає відомо всім арбітрам, суддівському комітету (який «у долі» ) і за «кидок» команда буде розплачуватися дуже довго і болісно. Крім того, необхідна «підстраховка» з боку інспектора, щоб у разі чого (придуманого пенальті, протесту суперника або неправильного видалення) він у рапорті «прикрив » суддю і до нього не застосовувалися б занадто вже серйозні санкції. Як правило, з інспектором «вирішують питання» ті ж люди з команди. Зазвичай, «план» по іграх складається заздалегідь після прийняття календаря. Найбільш «жирними» у суддів вважаються матчі сусідів по турнірній таблиці, причому, нижньої частини. Топ - клуби сьогодні просто залякують суддів, оскільки мають можливість вирішувати через «своїх » людей в Комітеті арбітрів і федерації їх майбутнє і маніпулюють призначеннями. А ось «середнячки» і аутсайдери «вирішують суддівське питання» виключно через гроші. Тому наші судді і не хочуть судити матчі грандів між собою - грошей не дадуть і після гри завжди хтось із впливових буде незадоволений. Хоча бувають і винятки: нещодавно один суддя, який підставився у грі грандів тим, що безпідставно вилучив вже в першому таймі гравця приїжджої команди і допоміг, таким чином, господарям перемогти, місяць зі своєї отриманої дискваліфікації після гучного скандалу провів з родиною на островах, начебто за рахунок вдячних «господарів». І потім, з новими силами, продовжив судити.

В Україні у всіх лігах досить багато грається договірних ігор, які сором'язливо називають «дивними». Нещодавня довга історія з Харковом і Львовом - навіть не вершина айсберга.

Відсоток таких ігор із заздалегідь фіксованим результатом складає приблизно від 15 до 20  від загальної кількості матчів і різко збільшується в останніх зустрічах чемпіонату, коли команди усіма способами «вирішують», по можливості, свої «питання». Цікаво стежити за тим, як наприкінці сезону в букмекерських конторах пачками не приймають ставки на певні ігри заключних турів. Тут ще додається наявність так званих «однокласників», тобто клубів, які фінансово та кадрово залежать від певних грандів і підігрують їм. 

Це системний корупційний принцип, який вразив весь наш футбол і це не наш винахід - договірні ігри були присутні і в СРСР, вони відбуваються також в усьому світі. Відмінність лише в тому, що скрізь з цим явищем намагаються нещадно боротися, а у нас - це частина турнірної стратегії і тактики багатьох команд, в тому числі і топ- рівня. Зазвичай, договір присутній на рівні президентів клубів, але ініціатива, як правило, виходить від головних тренерів. Тому періодичні розрекламовані спроби президентів клубів «укласти меморандум чесності» і т.д. у знаючих людей викликають навіть не посмішку, а щирий сміх.

Іноді робляться спроби знайти «крота» в команді суперника і  за певну суму домогтися того, щоб один лідер або декілька гравців супротивника не вийшли на поле «через травму» або, вийшовши на гру, грали «в півноги». Раніше цей метод був досить розповсюджений, але зараз практично зник у вищих лігах через свою ненадійність і небезпеку викриття. Крім того, наразі футболісти отримують хороші гроші і не будуть ризикувати через відносно невеликі суми. Хоча, в нижчих лігах, такі випадки і зараз не рідкість.

Договірні ігри дозволяють клубам гарантовано, на певному етапі, вирішувати свої локальні завдання. Також такі випадки іноді трапляються на світових і європейських фіналах, коли певний результат влаштовує обидві команди. В українському футболі необхідно винайти дієвий механізм як спортивного, так і кримінального переслідування вищезгаданих випадків (а договірна гра - це, безперечно, кримінальний злочин ). Але в нашому футболі  дуже часто ті, хто зобов'язаний протидіяти договірним іграм, їх же організовують і покривають. Смішно спостерігати, коли з високої трибуни футбольний або суддівський функціонер ганьбить «дивні ігри» і гнівно закликає боротися з «договорняками ». А всі, хто «в курсі», знають, що саме ця людина «курує» і «вирішує» за певний гонорар всі «питання».

Що стосується сум, які сплачуються суддям і за які можна спробувати купити гру - то вони різні. Це залежить і від ліги , від рівня команд, від ступеню «необхідності» самого результату. На початку 90-х суддям у вищій лізі «давали» кілька тисяч доларів за особливу «прихильність». На початку 2000 -х ця сума зросла до 10-15 тисяч. Зараз суми ще вище. Так, за моїми даними, один суддя, який не «помітив» гри рукою і зарахував забитий волейбольним способом гол (що вирішив долю важливої ​​гри щодо підвищення в класі у першій лізі ) отримав кілька сотень тисяч доларів. Судячи з того, що він досить швидко відбув дискваліфікацію і продовжує свою діяльність - частина грошей осіла і в інших кишенях . Система футбольного суддівства надзвичайно корумпована і не випадково в ній розпустився бурхливим цвітом непотизм і протекціонізм. Досить подивитися на прізвища - в сучасному українському суддівстві виникли цілі «династії» , що «приватизували» не тільки суддівство, а і обласні федерації. Тож «талановиті» нащадки суддів продовжують славну справу батьків .

Іноді команди, щоб спростити собі турнірний шлях, домовляються зіграти «три в три», тобто, кожна виграє дома і програє на виїзді. Ці ігри відбуваються за досить простим сценарієм: господарі швидко забивають два голи і з пенальті пропускають один в кінці гри. А для вирішення «окремого питання» треба буде викласти не одну сотню тисяч доларів, або розплатитися у майбутньому іграми наступного чемпіоната.

Чому про договірні матчі не говорять? А хто про них буде говорити? Судді, які за 90 хвилин «піднімають» кілька сотень тисяч « ​​зелених»? Тренери і президенти, що прикривають за рахунок грошей власний непрофесіоналізм і дурість? Функціонери, які ситно «годуються» з відсотків від всіх «операцій»? Ні, все буде продовжуватися так, як і раніше. Адже система добре функціонує і дозволяє при мінімумі зусиль, умінь, знань, професіоналізму, при повній зневазі до футболу як соціального явища і відсутності боязні невідворотності покарання і далі добре жити і смачно їсти. Футболісти ж раді можливості хоч іноді поваляти дурня на полі, поберегтися від травм. Та й люди вони, в більшості, залежні . Глядачі ж бачать багато чого. Але хто думає про глядачів в нашому футболі?