Пастка СЗЧ: чому військові залишають службу та які бюрократичні перепони трапляються на шляху назад

Як заявляв у червні міністр оборони Михайло Федоров в інтерв’ю ТСН заявив, що зараз зафіксовано понад 200 тис. військових, що самовільно залишили військову частину.

Треба також розрізняти два терміни, що мають схоже значення – дезертирство та самовільне залишення військової частини.

Як пояснює юрист Олег Мицик, СЗЧ та дезертирством полягає в намірі військовослужбовця. У першому випадку, що регулюється статтею 407 Кримінального кодексу України, — це тимчасове залишення частини на строк понад три доби без наміру ухилитися від служби назавжди.

фото: Олег Мицик /facebook

"На практиці військовослужбовців часто не притягують до відповідальності, якщо відсутність триває до 10 діб, іноді навіть матеріали не відправляють. Але формально кримінальна відповідальність настає вже з 3 діб відсутності", – розповів Мицик.

Натомість дезертирство (стаття 408 ККУ) — залишення служби без наміру повертатися взагалі. Тривалість відсутності тут не має значення, злочин вважається скоєним навіть через годину, якщо військовий діями демонструє небажання служити, наприклад, тікає зі зброєю або купує квитки за кордон. 

Існує також стаття 409 ККУ щодо ухилення шляхом маніпуляцій чи підробки документів, проте, за словами юриста, її згадують рідше.

СЗЧ та дезертирство також відрізняється й покаральними термінами. За СЗЧ в умовах воєнного стану передбачено від 5 до 10 років позбавлення волі, а за дезертирство, як особливо тяжкий злочин, — від 8 до 12 років.

За оцінкою Олега Мицика, коли однакове покарання отримує як новобранець, що втік у перший день з навчального центру, так і ветеран з контузіями, який залишив позиції після виснажливих боїв – є несправедливою правовою нормою. Крім того, військовим варто пам'ятати, що на час перебування в СЗЧ дія пільг зупиняється, а цей період не зараховується до вислуги років.

Очікування проти реальності: чому військові здійснюють СЗЧ

Щодо причин СЗЧ, адвокат спростовує поширений міф, ніби військові залишають частини виключно через важкі умови на фронті. Найбільшу групу становлять мобілізовані, які морально та психологічно не готові до служби і покидають службу ще з навчальних центрів.

Водночас варто розрізняти юридичний статус таких осіб. Як пояснили для "Еспресо" у Львівському обласному ТЦК та СП, до громадян, які ще не зараховані до жодної з військових частин, застосовувати термін “СЗЧ” некоректно. Оскільки вони не є військовослужбовцями, то не можуть самовільно залишити частину.

З тезою про те, що службу залишають ще не діставшись до військової частини погоджується Олександр Молодий, старший сержант 38-ї окремої бригади морської піхоти та рекрутер. "Більшість покидає службу по дорозі в навчальні центри, або вже з пунктів постійної дислокації. Тобто саме на етапі підготовки", – зазначає Молодий.

Олександр Молодий, військовий 38-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, фото: Архів Олександра Молодого

Окрім того, Олександр Молодий вважає, що для досвідчених бійців СЗЧ часто стає наслідком критичного вигорання. 

"Якщо людина відвоювала якийсь період часу, а потім йде в СЗЧ, там можна спробувати його зрозуміти. Можливо, сімейні проблеми, які командир не допоміг вирішити. Можливо, вигорання, а поруч не було нікого, хто би міг підтримати. Якщо мова про 2–4 роки війни, втома — це реальна причина", – коментує рекрутер.

Серед вагомих причин Олег Мицик також виділяє штучне блокування справедливих переводів до інших підрозділів.

"Дуже багато військовослужбовців надумали собі, що у випадку, якщо їм відмовляють у переведенні в іншу військову частину, вони можуть вчинити СЗЧ, і в такий спосіб їх переведуть у нову частину. Законодавець це швидко побачив і встановив вимогу: всі, хто повертається після СЗЧ, ідуть виключно в бойові бригади", – пояснює юрист.

Олександр Молодий говорить, що СЗЧ нерідко стає радикальним інструментом для тих, хто прагне змінити місце служби. За словами військового, початкові сподівання на переведення через застосунок "Армія+" для багатьох розбилися об реальність, де остаточне рішення залишається за командиром. Отримавши відмову, військовослужбовці часто вдаються до самовільного залишення частини як до єдиного способу домогтися переведення.

Окрім переводу вагомим чинником залишаються сімейні обставини, наприклад, коли бійця не відпускають на похорон. А також невиконання командуванням своїх обіцянок, коли тилових спеціалістів без попередження кидають на передову або порушують графіки ротацій в окопах.

У 2024 році існував й випадок, коли СЗЧ набуло форми протесту. Військовослужбовець Сергій Гнєзділов, який приєднався до лав ЗСУ добровольцем ще у 2019 році самовільно залишив частину, щоб привернути увагу до необхідності встановлення термінів служби для мобілізованих.

фото: Facebook Сергій Гнезділов

"Мій вчинок був виваженим. Я пішов у СЗЧ, щоб привернути увагу до присутності термінів служби. Сподівався, що цей мій жест стане точкою неповернення, яка спонукає владу встановити їх", — прокоментував Гнєзділов.

Пізніше, з появою законної можливості, він повернувся до підрозділу. "Процес повернення був дуже швидким. Я багато кого повертав до себе в підрозділ, і не можу сказати, що в цьому є якась проблема. Пишеться декілька заяв, вони всі пропускаються через ДБР, і люди повертаються до нас", — зазначав він.

Як бюроктратія гальмує повернення з СЗЧ

Коментуючи процедури повернення із СЗЧ, юрист вказує на колапс правоохоронної системи. Хоча закон дозволяє звільнити від відповідальності особу, яка вперше вчинила СЗЧ і добровільно повернулася, на практиці цей механізм працює зі збоями. 

За словами Мицика, в Україні налічується близько 200 тисяч людей у СЗЧ, тоді як весь апарат ДБР по всій країні спроможний закінчити лише близько 7,5 тис. різних справ на рік. Через це провадження роками залишаються незареєстрованими або губляться, а військові змушені довго чекати на прийом у слідчого, боячись при цьому їхати через усю країну до відділків ДБР.

Старший сержант Молодий пояснює, як це виглядає на практиці для рекрутерів: "Ми виходимо на батальйони резерву (БРЕЗ). Це завдання БРЕЗу — акумулювати людей, які повертаються, витребувати документи з їхніх попередніх підрозділів і направити в той підрозділ, де він хоче проходити службу, звідки він має лист-згоду. Альтернативою є судовий шлях, але це довгий процес". 

У своїй практиці юрист Олег Мицик стикається з великою кількістю нетипових та складних випадків. Наприклад, він згадує 21-річного добровольця, який пішов у СЗЧ після переведення з тилового підрозділу на третю лінію під постійні удари КАБів, пояснюючи свій вчинок тим, що хотів бачити ворога в прицілі, а не безглуздо загинути. 

Інший кейс стосувався бойового військового з контузією, який самовільно поїхав лікуватися до Львова, повернувся в частину на восьмий день і продовжив отримувати бойові виплати. Однак через бюрократичну плутанину між штабами ДБР через рік оголосило його в розшук. 

Також юрист наводить приклад бійця, чий батько отримав важку інвалідність на війні. Син пішов у СЗЧ, щоб бути поруч, і набув законного права на звільнення, але для легалізації статусу його змушують їхати до ДБР у Краматорськ, залишивши паралізованого батька. 

Нещодавно було представлено нову тимчасову спрощену програму, яка дозволяє військовослужбовцям, що в СЗЧ, швидко повернутися до строю.

Як повідомили Сухопутні війська ЗСУ для участі в програмі діють дві ключові умови, зокрема факт СЗЧ має бути зафіксований до 12 червня, а відповідний рапорт необхідно встигнути подати до 20 вересня.

Сама процедура повернення зведена до трьох етапів. Спочатку необхідно подати рапорт через цифровий застосунок "Армія+" або звернутися до Першого центру рекрутингу Сухопутних військ. Після цього триватиме процес погодження, який займає до семи днів. На фінальному етапі військовий отримує статус "в дорозі", після чого має п'ять діб, щоб дістатися до обраного підрозділу.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.