25 років як Польща "живе по-новому", а скарги у поляків старі

Сьогодні в наших західних сусідів поляків свято: 4 червня минає 25 років заснування третьої Речі Посполитої. Чи Третьої республіки,  якщо по-нашому. В 1989 році на перших вільних (чи як кажуть скептики: напіввільних) виборах польські комуністи програли активістам "Солідарності" і на цьому комуністичний режим в Польщі припинив своє існування.

Сьогоднішні українці не без заздрості поглядають на успішних сусідів, які встигли провести реформи, налагодити комфортне життя в себе в країні і тепер насолоджуються перевагами існування у вільному світі.

В якійсь мірі заздрість українців цілком виправдана, адже поляки справді досягли значних успіхів як в розбудові економіки, так і найрізноманітніших державних інституцій. Особливо прикро українцям через те, що їм здається, що на початку 90-х саме вони жили краще, а поляки приїжджали на наші землі торгувати нехитрим крамом, котрий проте, був для пересічних українців справжньою мрією.

Між тим, не слід забувати, що вже тоді,  25 років тому поляки мали куди кращі умови для стрибка у майбутнє ніж українці. В цьому ніхто не винен, просто так склалося. Насамперед, у них уже тоді була держава. Своя. Нехай комуністична, нехай залежна від Радянського Союзу (чи Росії як тоді, та й тепер, багато хто любить казати).

Проте вона була.  

Нехай у них не було вивіреного і продуманого плану переходу з соціалізму в капіталізм, а Лєшек Бальцерович, тодішній очільник економічного блоку уряду, писав проекти реформ ледь не на коліні, а проте, слід пам'ятати, що навіть  в соціалістичній Польщі земля була у власності селян. Окрім того, існував потужний  прошарок самозайнятих, так би мовити дрібних підприємців, які шили, вирізали, ремонтували, та вели дрібну торгівлю.  Інакше кажучи, коли Польща почала реформуватися, а Лєшек Бальцерович почав скасовувати заборони і обмеження на господарську діяльність, запроваджуючи  ринок, то в Польщі вже були люди які знали, що і як робити далі. Їм не потрібно було чекати розпорядження уряду і президента, який розповість, що робити далі. І питань на кшталт знаменитої заяви тодішнього українського прем'єр-міністра Леоніда Кучми "скажіть, що вам побудувати і я побудую", в Польщі ніхто не робив.

Ну і на додачу до всього цього, поляки не тільки знали, що хочуть жити як на Заході (в цьому ніколи не сумнівалися і українці),  вони були твердо переконані, що не хочуть жити ні в СССР, ні тим паче в Росії.

Як наслідок, перед нами чудовий приклад для наслідування. Ми можемо як відверто позаздрити (від щирого серця), так і спробувати перейняти корисний досвід.

Більше того, українцям напевне буде приємно дізнатися, що самі поляки куди критичніше ставляться до власних досягнень, ніж їх оцінюють найближчі сусіди. Напередодні символічної дати провідні польські громадсько-політичні тижневики Polityka і Newsweek зробили цілу серію публікацій намагаючись оцінити здобутки і недоліки в процесі розбудови вільної Польщі. Як не дивно, але після прочитання  в неупередженого читача виникає стійке враження, що українці і поляки мають куди більше спільного, ніж може видатися на перший погляд.

Попри те, що у Польщі ніхто не ставить під сумнів незалежність, м'яко кажучи огульна критика оточуючої дійсності, доволі характерна риса пересічного польського обивателя.  Це українцям видається, що сучасна Польща заможна, там нема корупції, маса можливостей для молоді (навіть для нашої), а натомість поляки переконані, що жити якщо не зовсім неможливо, то дуже складно. Знову таки, без хабара (чи лапувки по їхньому) нічого не вирішиш, люстрації толком ніхто не провів і навколо заправляють колишні комуністи.

Це не означає, що голові люстраційного комітету відомому громадському активісту Єгору Соболєву і його палкій колезі по боротьбі з корупцією Тетяні Чорновіл треба заспокоюватися, просто слід мати на увазі, що і поборювання корупції і люстрація це процес непростий, тривалий, ще й до того, часто неоднозначно оцінюваний. І поляки тут яскравий приклад: наче і боротьба з зловживаннями йде, і колишніх високопосадовців тягають по судах, а все одно пересічному поляку здається, що держава корумпована і заправляють усім колишні.

До речі, суперечливим ставленням до держави як інституту,  ми теж схожі. Наприклад, з одного боку пересічний поляк (як і українець) переконаний, що все для добробуту громадян  має зробити держава, з іншого він же вважає, що уряд має керувати, а поляк давати собі раду не зважаючи на обставини.

На виборах поляків як правило цікавить хто буде президентом, вони переконані, що насправді тільки це важливо. Розповіді експертів про те що  безліч питань вирішуються саме на місцевому рівні, зокрема те що стосується доріг, комунального господарства, або школи,  не знаходять особливого відклику в серцях "маленьких" поляків. Вони як і українці, свято переконані, що важливий насправді президент і саме він керує.

Більше того, подібно як серед українців є доволі поширеною ностальгія за життям в СССР,  у поляків доволі популярно потужити  за PRL (польська республіка людова - як кажуть у Польщі: пе-ер-ель). Багато кому видається привабливим, що майнової нерівності тоді не було (чи принаймні вона була не такою помітною), держава турбувалася про просту людину, медицина була доступніша, а комусь навіть сонце світило яскравіше. Загалом присутній практично увесь український ностальгійних набір, за виключенням того, що поляки ні до кого не хочуть приєднуватися і ніхто не ностальгує за Російською імперією, Пруссією, чи Австрією.

Цікаво те, що польські експерти (на відміну від своїх українських колег) куди критичніші до самих поляків і  набагато лояльніші до держави та загальної політичної орієнтації на Захід та ринкову економіку.

Принаймні якщо судити за публікаціями в провідних друкованих ЗМІ (Gazeta Wyborzha, Rzezh Pospolita, Polityka, Newsweek) досягнення нинішньої Польщі за останні 25 років експертами трактуються практично як диво, яке у 1989 році ніхто навіть близько не міг собі уявити. На відміну від України альтернативні сценарії побудови кращого ладу, чи плачі над втраченими шансами не дуже популярні серед польських експертів, хоча серед політиків та серед пересічних громадян такі ідеї є.  

Лояльність до загального політичного курсу зовсім не означає, що немає критики вдали.  Є і багато.

Проте акцент робиться не стільки на тому, як багато ми втратили з часів неолітичної революції і боротьби за незалежність, скільки на зловживаннях конкретних владних бюрократів, або на аналіз причин відставання від передових країн Заходу і пошук шляхів подолання цього прикрого стану.

Також, слід відзначити, що якщо в Україні серед експертів панує культ "маленького" українця, який насправді хороший, добрий, працьовитий, з вишуканим художнім смаком, то у поляків нічого подібного не відчувається і близько. Ніякого замилування організаційними здібностями чи особливою гідністю "маленьких" поляків немає і близько. Натомість, критикують пересічних поляків на сторінках ЗМІ з великою охотою.

За що? За те, що не хочуть вчитися, пасивні, не використовують можливості, які надає новий час, невиховані і брутальні (так, так!), більше того не мають естетичного смаку. Що цікаво, відсутність самохвальства ніякої школи гордості за власну країну не завдає...

І якщо в Україні важко собі уявити професора-мистецтвознавця який на 4 шпальтах буде розповідати про відсталість українського візуального мистецтва,  відсутність смаку в художників, то для поляків сказати таке про Польщу просто елементарно. Більше того, польські патріоти після такої акції не будуть проводити пікетувань місця роботи "наклепника" на польську культуру.

Резюмуючи, варто по-перше, привітати сусідів зі святом. По-друге, пильніше придивитися до їх досвіду і зробити деякі висновки. Зокрема, що точного плану успішних реформ не буває, все робиться "на коліні", проте надзвичайно важливий консенсус еліти (в тому числі й ЗМІ) щодо загальних цілей і завдань. Інакше кажучи, якщо сьогодні одні приватизують, а завтра інші націоналізують, реалізувати плани не вдасться, ні одним, ні іншим. Про те "як" це робити можна сперечатися скільки завгодно, але загальний напрям ніхто під сумнів не ставить.

Тішить те, що сьогодні в Україні вже є прошарок людей які готові займатися підприємництвом, виробляти, продавати і надавати послуги не чекаючи керівної вказівки з уряду. Полякам в цьому сенсі пощастило більше: у них вони були вже 25 років тому. В тому числі й через це, ми маємо дещо різні результати за останні чверть століття. Проте життя триває і гра не закінчена.

Чого найбільше варто повчитися в сусідів, так це припинити тішити себе ілюзіями щодо унікальних трудових і моральних якостей "маленьких" українців. Знання реального стану речей, перший крок до майбутнього успіху.