Чому українські ЗМІ не викладають страшилки про російських терористів

По-перше, українським ЗМІ не потрібно вигадувати "страшилок" про терористів, адже майже щодня вони самі своїми неадекватними діями та заявами, шокують людей. Наприклад, зовсім нещодавно терорист Ігор Гіркін, коментуючи ситуацію зі збитим Боїнгом-777, висловив абсолютно нездорове припущення, що у літаку насправді летіли  трупи, а не живі люди. Тож, маючи таких "епатажних" спікерів українським ЗМІ навіть не варто обтяжувати себе тим, щоб придумувати плітки.  

По-друге, російський "геніальний журналіст" Дмитро Кисельов та й російська журналістика у стилі фарсу від Кремля в Україні точно би не прижилися. Адже більшість ЗМІ в Україні ніколи не знала такої жорсткої цензури, як в Росії, а українці просто би не сприйняли відверту брехню про хлопчика, якого на очах в усіх мешканців Слов’янську, розпинали на дерев'яному щиті, не повірили би байкам про "фашистськіх карателів" з Нацгвардії, що відбирають ковбасу у дітей.

Звісно, не варто ідеалізувати українські ЗМІ. Часом бувають проколи. Наприклад, цього тижня відомий український блогер Денис Казанський розмістив на своїй сторінці у "Фейсбуці" фотографії, де стверджував, що «танк» (насправді – самохідна артилерійська установка /САУ/) перекинувся, їдучи до кордону з Україною. Цю інформацію миттєво підхопили й розповсюдили майвже всі провідні вітчизняні ЗМІ.

Проте згодом з’ясувалося, що ця інформація була фейковою, яку, швидше за все, вкинули через російську соцмережу у "ВКонтакті".

Чи варто у майбутньому українським ЗМІ діяти за принципом "око за око" журналісти Еспресо.TV з'ясували у провідних українських медіа експертів.

Євген Глібовицький, експерт з питань медіа, бізнесу та неприбуткових організацій

-    Чому російські «страшилки» мають популярність в Росії? А такого типу новини в Україні не протримуються і декількох днів? 

-    Загальний принцип полягає в тому, що часткова поінформованість при презумції повної поінформованості створює поле для маніпуляцій. І людина частково поінформована, а має уявлення, що вона повністю поінформована. Принцип дії завжди такий.

-    У квітні у соціальних мережах поширювали інформацію, що бійцям "Альфа", яких захопили терористи, вирізали очі. Але ця інформація дуже швидко затихла. Чи стала б така новина популярна в Росії?

-    Популярність чи непопулярність – це категорії, які можна обговорювати за  умови, що є вільна циркуляція інформації. Вільної циркуляції немає з тої причини, що в Росії, як і в Україні, є обмеження обігів інформації. В Росії вони визначаються цензурою державною, в Україні – приватною. В Україні достатній рівень плюралізму, і переважно немає заборонених тем. Тобто, цензура якщо є, то вона досить м’яка, і працює в вигляді певних обмежень відносно характеру висвітлення, а не відносно самих тем.  До Януковича ситуація була зовсім іншою, а в Росії це повністю тотально контрольований інформаційний простір, де кожен гравець має свою партію. Це як оркестр, де кожен виконує свою партію, і таким чином вони взаємодіють між собою. А далі глядач цю симфонію слухає, і в нього формується певна картинка, яка, власне, не відповідає дійсності, але виглядає дуже правдоподібно.

-    В Україні таке неможливо?

-    Так, в Україні це неможливо в силу багатьох обставин. У першу чергу, в силу соціального устрою: Україна не є централізованою з культурою, на відміну від Росії. І той факт, що Україна не є централізованою з усією культурою унеможливлює появу вертикальних ієрархій.  Уявлення про владу базується на присутньому в культурі патерналістському очікуванні того, що прийде сильна вертикаль, де рішення приймаються на горі і виконуються на низу.

-    А коли в Росії поширюється новина про Україну, то вітчизняні ЗМІ мають відповідати так само? 

-    Якщо ми хочемо побудувати таке суспільство як в Росії, маємо відповідати так само. Якщо ми хочемо побудувати якісно інше суспільство, треба діяти якісно інакше. Росіяни діють за підходом «або ми, або вони». Розумніше діяти за принципом «і ми, і вони». Тобто це означає, що спроба діяти контрпропагандою для українсько-російських контрфронтів буде катастрофічною, це вже пробувала робити Грузія в 2008 році. Вона в межах кількох днів повністю вичерпала свій ресурс.

-    А якщо збільшиться кількість «страшилок», неперевіреної інформації, то українці звикнуть до цього?

-    Як на мене, медіа мають зависокий рівень довіри, порівняно з тим, яку якість контенту вони дають. Іншими словами, в Україні ставляться до медіа менш критично, ніж медіа того заслуговують. Більшість українців не розуміють різницю між критичність і скептичністю. Відповідно медіа дуже часто зловживають інформацією. Збільшення довіри до медіа не буде корисним з суспільної точки зору. Важливо, щоб довіра базувалася на інституційних факторах. Наприклад, медіа може виступати на стороні не свого власника, а свого споживача і тоді споживач може починати анонсувати довіру. До того моменту будь-який аванс довіри невиправданий. І те що у нас практикується на медіа-ринку власниками медіа – це є дуже серйозне зближення споживача з брендом.  В основному акцент на тому, що англійською називається «brand awareness» - впізнаваність бренду. І впізнаваність бренду помилково визачається як категорія довіри. Насправді, той факт, що ми маємо щось впізнаване, не означає, що ми цьому довіряємо. 

Тарас Шевченко, директор Інституту медіаправа

- Чому українські ЗМІ не поширюють брехливі новини, як це робить Росія?

Поширюють і наші ЗМІ. Але в Росії, де пропаганда має централізований підхід, де використовується «мова ворожнечі» (поширення брехливих сюжетів), виховується вороже ставлення та ненависть до українців, що підбурює аудиторію російських ЗМІ брати в руки зброю. Неправдива інформація в українських ЗМІ – це переважно перебільшення, голослівність (подання цифр без фактичного підтвердження). Механізми цих дій з української та російської сторони різні.

- Чи потрібно українським ЗМІ у відповідь на російську брехню поширювати неправдиву інформацію?

- Україні непотрібно поширювати неправдиву інформацію, адже це дискредитує українські ЗМІ. Люди, що займаються інформуванням населення, мають відповідально ставитись до своєї роботи.
Звичайно, що певні речі можуть стимулювати патріотизм, утім, робити це за  допомогою брехливої інформації не є правильним.

Коли журналісти просто передають слова військових, вони чинять непрофесійно, оскільки журналіст має критично ставитись до будь-якої інформації та перевіряти її. Воєначальники можуть казати, що все добре, для того, щоб не отримати «на горіхи» від Президента. Тож журналіст має перевірити інформацію на достовірність. 

Некритичне ставлення журналіста до інформації є замовчуванням, що ще гірше, аніж неправдива інформація. Замовчування може погіршити ситуацію.

Звичайно, підбурювати патріотизм треба, але не на роздутих меседжах. Поширення інформації в медіа має бути максимально правдивим.

Фото: telekritika.ua

Наталя Лігачова, головний редактор сайту "Телекритика"

- Чому українські ЗМІ не поширюють брехливі новини, як це робить Росія?

- Ми не ведемо інформаційну війну проти іншої країни, як це роблять в Росії. Крім того, на нашій території ведуться ці злочинні дії, тому перевірити факти простіше. Крім того, треба розуміти, що деяка частина людей у Східних регіонах підтримує дії Росії. І якщо таким людям брехати, то це ще більше загострить ситуацію та конфлікт. Тому найкраща пропаганда для українських ЗМІ в такій ситуації це – правдива та об’єктивна інформація. До того ж треба чітко розуміти, що в українських ЗМІ ніколи не було такої розгнузданої пропаганди, як в Росії.  Звісно, бували невеликі преценденти, але вони не були доволі масштабними. 

- Чи потрібно українським ЗМІ у відповідь на російську брехню поширювати неправдиву інформацію?

-  Звісно, Україна не повинна так реагувати. Бо це спровокує лише більше закручення конфлікту. Українські ЗМІ мають ретельно перевіряти кожен факт, кожне фото і тільки після цього поширювати інформацію. Часом з цим виникають проблеми.

Зокрема у соціальні мережі недостовірну інформацію можуть видувати патріоти України, які не розуміють, що таким чином лише завдають шкоди, панікери або навіть російські провокатори, які прагнуть ще більшого конфлікту і підігрівають ситуацію.