Чи потрібно бути другою Росією?

Петро Порошенко каже в Берліні про "псевдоперемир’я". Арсеній Яценюк у Парижі задається питанням, навіщо Володимиру Путіну стільки техніки на окупованих територіях, якщо він хоче миру, а не війни. Для Ангели Меркель чи Франсуа Олланда, які тільки недавно розмовляли з російським президентом, все це - риторичні запитання. Вони прекрасно знають, чого насправді хоче Володимир Путін.

Російський президент давно вже відкинув дипломатію в спілкуванні зі своїми західними колегами. Він відверто залякує, обманює, погрожує. Ні у Меркель, ні у Олланда немає ніяких сумнівів щодо справжніх намірів Володимира Путіна. Більше того, їх не було і під час мінського саміту.

Путін на Заході сьогодні – саме такий синонім війни, яким у 30-ті був Гітлер: виняток становлять хіба що російськомовні спільноти, що знаходяться в щасливому полоні Першого каналу та інших пропагандистських рупорів Кремля.

Тоді про що ж Меркель чи Олланду розмовляти з Путіним і чому вони не хочуть допомогти Україні по-справжньому, раз і назавжди поставити крапку на амбіціях свого небезпечного колеги? Відповідь проста - вони з ним не розмовляють. Вони його заспокоюють. Вони його заколисують. Вони його лікують.

Бо не хочуть з ним воювати. Це і є суть західної політики - і скільки б Порошенко і Яценюк не нагадували своїм співрозмовникам про очевидні факти, вона не зміниться. І Меркель, і Олланд, і, до речі, Обама вважають своїм головним завданням зовсім не відновлення територіальної цілісності України, а недопущення подальших бойових дій.

Вони впевнені в тому, що час грає на Захід, а не на Росію. Що економіка путінського царства дихає на ладан. Що рано чи пізно "вставання з колін" зміниться запаморочливим захоплюючим спуском з гори амбіцій. І ось тоді-то Захід поговорить з Путіним зовсім інакше. А, може, і не з Путіним зовсім. Може, новий господар Росії скаже їм, що не було тут ніколи ніякого Путіна. Не проживав, наснився.

У нас є дуже простий вибір - чекати разом із Заходом, розуміючи, що до цього неминучого, але досить невизначеного в часі краху ми не відновимо територіальну цілісність і будемо мати на кордонах дві бандитські республіки і знавіснілий від інфраструктурних проблем Крим. Або боротися всупереч уявленням Заходу про наше і російське майбутнє, витрачаючи нові і нові зусилля на повернення до статус-кво.

Росія, смію вас запевнити, вела б себе саме так - всупереч. Саме тому Росія - це Росія. Величезна порожня країна, жителі якої животіють у злиднях і рабстві, залишивши можливість радіти життю господарям, їх обслузі і щасливчикам з центральних районів великих міст. Зате - над Курилами новий день загоряється і Кримнаш! Зате - діди воювали і ми не посоромимо! Зате ... коротше, за це потрібно випити.

Західний підхід до подій може не подобатися - мені він і сам, чесно кажучи, не до душі. Я впевнений, що справжньої адекватної відповіді на політику Путіна Захід і сам ще не знайшов. Але вибір в України насправді простий - стати частиною цивілізованого світу, який вміє чекати і цінувати життя своїх співгромадян - або перетворитися на другу Росію, яка не пошкодує нічого заради примарної перемоги.