Танки йдуть по Празі

Здавалося б, країна, яка сама зазнала весь тягар радянської окупації мала б стати нашим першим союзником у справі європейської інтеграції й намагання позбутися радянського тиску. Тоді чому ж частина чеської політичної еліти поводить себе зовсім інакше? Звідки у чехів президент-популіст Мілош Земан? Звідки там Комуністична партія, та ще й в парламенті?

Проте я хочу запитати наших читачів старшого покоління: а де ви були, коли танки окупантів їхали до Праги - через українську територію, між нами кажучи? Що відчували? Нічого? Або радість, що чехам показали їхнє місце? Або гнів і безсилля - ви ж нічого не могли змінити, навіть якщо вийшли б на вулицю з протестом. Та й хто тоді виходив? Скільки героїв тоді вийшло на Червону площу? Вісім? Так, ви не могли захистити чехів, бо й самі були рабами.

Але результатом цього нашого рабства стала пряма військова окупація Чехословаччини. І колабораціонізм - розгалужений суспільний колабораціонізм. Люди здатні  призвичаїтися до всього, у тому числі й до окупаційного режиму. Так чи варто дивуватися, що в країнах, де здійснювалася пряма окупація - Чехії, Словаччині чи Угорщині - позиції проросійських сил є набагато більш міцними, ніж в інших державах колишньої радянської "сфери впливу".

Тим більш, що у 90-і роки всі ми були в захваті від "оксамитових революцій", від того, як мирно й спокійно демонтувалися комуністичні режими. Чехословаччина була тут чи не найкращим прикладом. Але така лагідність призвела до збереження можливостей тих, хто був частиною окупаційного режиму - ну, можливо, тільки не в якості кращих його учнів. Люстраційні процеси призвели до вилучення з політичного життя колишніх офіцерів спецслужб та їхніх агентів - але людей, що акцептували окупацію й прилаштовуватись до неї, були мільйони. І, звичайно, таким людям ближчий Земан, ніж якийсь аристократ Шварценберг. А деякі навіть голосують за комуністів - бо це виправдання їхнього життєвого вибору або моделі поведінки їхніх батьків. Чого тут дивуватися?

Так що не варто дивуватися, що після десятиріч окупації в Чехії є люди, хворі на "стокгольмський синдром". Варто радіти, що їх там не так вже й багато - тих, хто усвідомлює зв'язок окупації Москвою своєї країни з теперішньою війною Кремля проти України набагато більше. Але про нашу з вами власну відповідальність за забруднення душ тих, хто змушений був жити поруч під прицілом радянського танку, теж не варто забувати.